Благаю, як ніколи не благала,
Молю, як молять очі, звернені до Бога.
Про тебе ненароком я згадала.
Не знаю врятуватись як від того.
Сумною я себе такою ще не знала.
Не відала, як може плакати дівоче серце.
Покинула я все, що тільки можна.
І навіть головну відрадоньку – люстерце.
Тепер щоночі, вранці і надвечір
Прохання шлю за сотні кілометрів.
Хоча їх шлю з забутих всіма нетрів,
Хоча не вірила ніколи я в ці речі,
Та сподіваюсь, ти мене почуєш врешті.
Я не бажаю замків з обіцянок,
Не хочу евересту компліментів,
Бо не втамують спрагу кілька склянок,
Порожніх вже від інших пацієнтів.
Не треба од, не треба гімнів,
Віршів, пісень, сонетів і романсів.
Я лиш хочу зустріти тебе знову,
Хоча, напевно, вже немає шансів,
Але про це я мрію відчайдушно.
11
© Copyright: Оля Жданова, 2014
Свидетельство о публикации №214011100069
Свидетельство о публикации №214011100069
Рецензии