Про таiнство весiлля ч. 1

Скоріше за все - це проблема в мені, і в моєму сприйнятті певних подій при різних обставинах, але все-таки, припустивши, хоч на хвилинку, що я правий спробую пояснити свою точку зору по одному із питань, що не те щоб тривожить і заважає жити, але залишило за собою слід – українське весілля.
І ось молода пара після певного, у кого короткого у кого довгого, періоду зустрічей, вирішує зв’язати себе «міцними» вузами шлюбу. Причин вияву такого бажання буває безліч. Деколи є такі, що здавалося б і в голову прийти не зможуть, але вони існують і тому в наших головах закріпилися з поміткою «факт». Однією із найбільш помітних в сьогоднішньому «активному» суспільстві є одруження по причині небажаної вагітності (в народі «зальот»). У декого це як рефлекс – «буде дитина, значить треба одружуватися», хтось не хоче щоб дитина народжувалася поза шлюбом, але існують і такі мотиви, як: «А що скажуть люди». Друга у рейтингу не здоровості причин – це думка, про те що вже «пора». От тільки я ніяк не можу зрозуміти: чому пора, навіщо і куди. Але у них свій хід думок: «Мені уже аж 22 (18-25), а я вже менеджер», і все в такому дусі, плюс постійне капання батьків, що мовляв потрібно думати про майбутнє…, а що про нього думати, треба просто жити так як хочеш, а не як треба, або тому що «пора». А бувають навпаки, аля маржинали, які одружуються на перекір чому-небудь: загальній думці, батькам, Маринці і з сусіднього парадного, думаючи, що цим, начебто дорослим вчинком докажуть щось важливе кому-небудь, але вказують навпаки на явну незрілість. Це взагалі - непристойно тупо. Також одружуються і через меркантильний мотив, і не подумайте, що я зараз говорю саме про жінок, бо ж і чоловіки цим займаються не соромлячись і не боючись осуду нашого «справедливого» суспільства (просто мотиви і мотиватори у нас із жінками різні), хоч і в кількісному еквіваленті роблять це значно рідше. Ця причина, як на мене, хоча б не позбавлена здорового глузду як інші. Дуже часто бажання створити соціальний осередок, виникає через банальну неможливість мислити прогресивніше, тобто по-іншому. Бо при одній тільки думці: «А може не треба?», в голові виникає образ генеалогічного дерева, де всі одружені – від батьків, до тих чотириюрідних родичів чиїх фото навіть не має в сімейних альбомах. І ти як справжній цінитель традицій відкидаєш цю думку як страшний сон. А ще, деколи мені здається, що дехто навіть не усвідомлює того, що можна і не одружуватися, от так просто взяти і не одружитися, але ж «Ні», для них – це як одна із життєвих сходинок і є обов’язковим, так само, як отримати середню освіту в районній загальноосвітній школі.
Отже, з мотивами народження ідеї одружитися серед сучасної молоді ми визначилися. З вашого дозволу, оберу той, що нещодавно потрапив в моє поле зору, а саме: «А чому ні?». Тобто, на мові наближеній до наукової – хід від протилежного.
От Вони зустрічалися, розважалися, приїдалися один одному. Паралельно до цього кожен жив своїм духовно скромним життям: робота, навчання і ще купа всього незрозумілого для нас, але чітко впорядкованого і рутинного для Них. І тут, комусь із двох все набридає і мозок починає істерично генерувати ідеї того як можна змінити хід свого життя або хоча б додати якогось точкового прискорення. Але при спрощеній системі мислення і сортування думок за алфавітом процес вибору не затягується на довго і після таких варіантів, як: «А.Алкоголь», «Б.Божевілля» - зупиняється на «В.Весілля». Після цього морально і фізично виснажений процесом обдумування, він повідомляє своїй другій половині у досить не привабливій, або ж як то зазвичай буває, банальній формі, про результат, підкріплюючи промову фразами які мають висвітлити все це в міру романтичному, але і досить серйозному і виваженому світлі. Вона звичайно ж погоджується і причин цьому – теж дуже багато, тому зупинятися на цьому не буду.
Ну а далі все відбувається за стандартним для 99 випадків із 100 сценарієм. А саме Вони вирішують робити «традиційне» святкування, хоч саме з українськими традиціями це зв’язано дуже посередньо.