16-20

16. Процю людину хоч бери і починай брехати з першого рядка, бо як що буду розповідатитак як є то не повірите, скажете мовляв: «Не перебільшуй!». Хоча нічогоособливого в ній і не має. Та в цьому і захована вся містична незрозумілість. Познайомивсявипадково, і загальний об’єм живого спілкування ледве вийде за межі 10 годин.Але цього вистачило щоб закарбувати її в собі, і точно не скажу де саме: чи тосерце, чи «душа», чи просто пам’ять. Я мало що про неї знаю (лише те що потімвзнав в Інтернет переписці). Після першої зустрічі більше і не бачив. Тому іописати її як попередніх персонажів не можу. Але по якійсь причині вона не будучи ніким, стала чимось дуже важливим,що мій словниковий запас не дозволяє пояснити.
 
17. «Дураку на русижить хорошо». Та і не дурак зовсім…, тут з якої сторони подивитися. А саме головне не зрозуміло, в чому корінь його асоціальності: в генах, у вихованні, вуличному впливу на стадії  формування особистості, чи просто в неправильному виборі теперішнього оточення.  Поясню, тобто не він сам асоціальний, а навпаки, усі навкруги здаються асоціальними по відношенню до нього. Хоч, суті це не міняє. Моє особисте
відношення, змінювалося відповідно до обставин, по іншому не можу, але все в  межах виховання, не бійтеся. Як не крути, все йде до того що жити йому буде важко, хоча я не гадалка і не Ванга – це просто мої спостереження. Хто мені?  Нууу, здороваюся за руку.         

18. Я бачив багато розумних людей, і дужу, дуже багато тупих (тобто не дуже розумних)… ну, можу сказати вона не відноситься ні до перших ні до других, але амбііііццціііій хоч відбавляй, а до якого із варіантів сам не знаю. А взагалі,  все з нею в порядку. Вона просто еталон «середньостатистичності»: ні кроку в право чи в ліво, ні бажання вирізнятися, ні відчуття гумору (для мене це фатально), тому і осудити її немає за що. Хоча, є один нюансик який мене, як проживаючого життя в межах інформаційної досяжності до неї, трохи піднапрягає – це те, що в своїх «двадцять трам пам пам», людина повністю відкидає факт самостійного існування (хоча б мисленого), в незалежності від батьків. Для мене – поганий приклад.

19. Дружили певний період… Не знаю чому: можливо, я ще тоді не виріс, можливо, він мені здавався дорослішим, але знаходили спільні інтереси і теми для розмов. Зараз ні, хоч і не сварилися. От згадайте, скільки у вас було таких друзів, коли ви спілкуєтеся…спілкуєтеся, а потім зустрічаєтеся, якось… як зазвичай, щоб «потусити», а уже і не цікаво, та і інтереси стали різними, чомусь і поговорити немає про що. Починає здаватися, що ви вже переросли його, хоч насправді може навпаки – ще не доросли, хоч з іншої сторони, може і не треба ні до кого «доростати». Може  це і не ви все це зрозуміли, а він – ваш друг, а ви з тієї сторони, ну типу з гіршої. От так і перестали дружити, а потім і дійсно зажили по-різному. Не буду пояснювати, яким саме життям зажив він, скажу просто: от ви знає чим я живу?...  от він так само, тільки навпаки.   

20. Кожен із вас знає про існування такого феномену, як «девочка без печали». Зазвичай, це столична баришня з досить заможними батьками, і приємною зовнішністю, для якої слова: пума і мустанг – це лише назви брендів, і її б шокувала новина, що це, ще й тварини. Основними заняттями такої особини є гуляти і розважатися з подругами. Основними цілями – стати жертвою залицянь азероукраїнського мажора або таткового ровесника. Основними думками є …., ааа ні, вибачте, думок немає. Це все зазвичай, але дівчина про яку йде мова внесла невеличкий коректив в даний опис своїм стилем життя, позбавивши її образ так званої «няшності» і пафосу. Вона проста провінційна принцеса, яка завжди буде мріяти про принца з київською пропискою, задовольняючись бокалом тамянки в місцевому генделі, банею і катанням на задньому сидінні будь-якого спонсора її феєричної юності.