Последний романтик на Земле

 Я зустріла його випадково,на зупинці.Він сидів на лаві і дивився в небо.Я також люблю таке заняття.А чому б і не любити?-заспокоює,огортає мріями,поринаєш в ілюзії...Він,здавалося,нічого не чекав.У таких,як він,здається все є...навіть золотавий перстень на безіменному пальці правої руки..повний комплект...в поєднанні зі стильним дорогим взуттям...Незаміжні виховані дівчата чомусь завжди звертають увагу на взуття...чи то звичка з часів "Москва сльозам не вірить"?...
 Я забула куди мені треба було їхати.Сіла поруч і дивилася в небо разом із ним.Здавалося,ми бачимо одні і ті ж проекції хмар,одні і ті ж ретроспективи вітру...
 Люди сновигали туди-сюди:поспішали,сміялися,штовхалися,кричали,їли морозиво,чхали,читали на ходу книжки і газети,підтягували штани....а ми дивилися в небо...на протилежних кінцях автобусної зупинки двоє,яких об"єднали стислі обійми блакитно-сіруватого неба...
 -Ви також романтик?-вихопило щось мене з виру мрій і шалено помчало навздогін реальності...Він говорив до мене...
- Перепрошую?-ледве вимовила...
-Тільки романтики здатні так довго дивитися в небо не зважаючи на агоністичний плин часу.
-Не знаю,мабуть.А це що,погано?-посміхаюся...
О,Ви точно романтик..так щиро всміхатися і годинами дивитися на небо й не бути при цьому останнім у світі романтиком-гріх.
-І  не останнім-промимрила...
-Та ще й романтиком-ідеалістом...
Я замовкла.Розсердилася.Дивилася на небо,але воно вже не заспокоювало...
враз випалила:
-Ви такий же!
-Уже не такий...
Дивилися...але вже не бачили...
 Кав"ярня.Походи до ресторанів,прогулянки під старенькими ліхтарями,п"ятигодинні розмови по телефону...і ніч...найкраща ніч у світі...заради таких ночей жінка ладна приносити себе в жертву...ладна літати і бігти на край світу...без такої ночі,я б так і не зрозуміла який-то дар-бути жінкою,яку кохають....
 Я забула у ньому частину себе...забула,що він не мій...та я не могла бути розлучницею чи коханкою,я ж останній у світі романтик...
 І одного дня він не прийшов...
 Проплакана моїми сльозами подушка вже не годилася для спання...
Я зустріла його випадково,на зупинці...хоча в житті не буває випадковостей...він дивився в небо.Я сіла поруч...
-Пам"ятаєш той день?Наше знайомство...Я просив у неба Тебе..таку,як ти...один лиш раз і на все життя...Я хотів навчитися любити...хотів так,як показують у кіно,як моглося лише з юнацтва...Я просив неба дати мені відчути,а потім хай все забирає...тільки б відчути і бути...з тобою..ти навчила мене жити...І любити...Але життя жорстокіше за тебе....Воно не романтик...Я хворий...І мої дні вже хтось підрахував...
 Ми дивилися в небо...Воно не заспокоювало.Ми плакали удвох,немов діти...Наші пальці зчепилися і ми боялися їм заважати...ми курили...пили каву..цілувалися...диконіжно кохалися...востаннє...
 Через місяць на зупинці я зустріла шикарно одягнену блондинку...вона розгублено дивилася в небо..на очах заторопіло проштовхувалися сльози...
- Вам допомогти?-запитала я...
Зболені горем очі скази " не треба"...через хвлину вона мовила:-"Я втратила того,хто любив дивитися в небо"..і обняла мене...вона все знала...
 В той день я була у лікаря...я вагітна...Вийшовши з лікарні,я замріяно дивилася в небо:
-Ти говорив,що я останній у світі романтик?...ти так помилявся,любий...(погладила себе по животику)...на щастя,ти так помилився...