Роздуми про дитинство

Ніяких прозаїчних чи навіть поетичних слів не буде достатньо для висловлення того, що я хочу сказати про прекрасну пору, коли ми тільки з'являємося на світ. Основним є те, що наша радість цій появі є безмежною і нас дивує кожна річ, кожне явище, несучи в собі незгасаючу жагу до життя, пізнання.
Коли ще ми не ходимо до школи, основне наше захоплення полягає в ігровій діяльності. Також ми знайомимося з навколишнім світом через дитячі книги, мультфільми. Найкраще, звичайно, перебувати на природі. Саме там закарбовується в нашому юному сердечку відчуття і усвідомлення себе з безкрайнім просторм єдиним цілим. Ми не вміємо ще пояснити, що нас так солодко бентежить, але створюємо передумови, закладаємо фундамент, на якому стоятиме наше духовне і фізичне здоров'я, осяяне сонцем, овіяне польовим вітром, омите дощами і оповите шелестом лісових верховіть в надвечірню пору. Кожна людина повинна свою романтичну частку підтримувати в серці й доглядати, наче квітку, оберігаючи її наче від лихих вітрів, від отруйних спокус у майбутньому.
Все це ми, звичайно, не усвідомлюємо під час дошкільного віку. Але серце наше вже починає тягнутися до краси, музики-всього того, що спрямовує душі в позитивне русло. Бажаючи гратися, ми прагнемо збагатити душу чимось хорошим, приємним, світлим і радісним. І це правильно! Маленька людина, яка ще не вступила навіть в перший клас, не зобовязана ще знати про ту грязюку, яка нас оточує всюди і скрізь за порогом рідного дому. Підсвідомо мозок дошкільника отримує заряд оптимізму на все життя, не побоюся такого вислову, якщо в родині, де він зростає, панує любов, злагода і доброзичливість між батьками.