Шон Маклех. Лорд Островов

С украинского http://www.proza.ru/2014/01/16/277

"Жизнь - это картина, что висит в тёмном музее".
(Гийом Аполлинер)

Мы все живём на островах.
Даже они – бедуины,
Которые видели лишь море песка,
Прячутся в островках своих палаток,
Плывут на островах своих верблюдов.
Ведь корабли – это те же острова.
Овцу на голом пастбище
Назвали рыбой.
Какого-то бродягу,
Что писал всю жизнь
Свою автобиографию
Репликами водителей
Наземного транспорта,
Назвали пророком.
Какого-то старого жестокого параноика
Назвали благодетелем,
И давай ритуалы вершить
Вокруг его монумента,
Сделанного из наихолоднейшего камня,
Да вокруг его заспиртованного
Мёртвого тела.
Островами скалистыми
Блуждаю, как среди призраков парусников,
О местном лорде вспоминаю -
И для чего-то он себе
Этот понурый замок возводил.
Для чего?…

Примечания:
Простите за такой печальный настрой в этом сиюминутном словесном этюде. Однако не стоит в этот день так печалиться, ибо именно этой календарной датой Гийом Аполлинер отметил свой «Мост Мирабо», ну а я всё о печальном…

***


Лорд Островiв
Шон Маклех
                "Життя - це картина повішена у темному музеї."
                (Гійом Аполлінер)

Ми всі живемо на островах.
Навіть вони – бедуїни,
Що бачили тільки море піску,
Ховаються в острівцях своїх наметів,
Пливуть на островах своїх верблюдів.
Бо кораблі – це теж острови.
Вівцю на голому пустищі
Назвали рибою.
Якогось жебрака,
Що писав всеньке життя
Свою автобіографію
Репліками водіїв
Громадського транспорту,
Назвали пророком.
Якогось старого жорстокого параноїка
Назвали благодійником
І почали ритуали влаштовувати
Навколо його монументу
Зробленого з найхолоднішого каменю
Та навколо його заспиртованого
Мертвого тіла.
Островами скелястими
Блукаю, як сновида вітрильників,
Про тутешнього лорда згадую -
І для чого то він собі
Оцей понурий замок вимурував?
Для чого…

Примітки:
Даруйте за такий сумний настрій у цьому сьогоднішньому словесному етюді. Але ж не пасує в цей день так сумувати, бо саме отакої ж календарної дати Гійом Аполлінер написав свій «Міст Мірабо», а я про сумне…