Моя уява нинi не засне
Моя уява пестить пелюстки
І плинність ліній, що виходять з піни,
І бархатистість вигинів руки,
І контур, що просвічує крізь іній
Розтягнутої мокрості зими.
Моя уява шерхлим язиком
Збирає мед неспокою спокуси
Зі спусків і підйомів, і вершин,
І впадин, що вологою медузи
Притягують. Уяву роз’ятрив,
Розхвилював, розбурхав, розтривожив
Твій голос у притишений ефір
І розповідь про те, що ти у ванні
Ванільний запах бульбашок до дір
Протерла романтичним коливанням
Палахкотіння свічки почуттів,
П’янкого і яскравого нестриму.
Твоє бажання грається вогнем,
Штовхає до гарячого екстрему.
Моя уява нині не засне…
Вона, у ненаситному натхненні,
З тобою в ніжні пестощі впаде
І крізь повіки впустить світлотіні,
А ще твоє кохання молоде
Обійме в палахкому мерехтінні.
22.01.14
© Copyright: Василь Кузан, 2014
Свидетельство о публикации №214012201219
Свидетельство о публикации №214012201219
Рецензии