Спов дь розстр ляних душ

Я хочу, що б після мене залишились вірші. Ти будеш читати їх, та побачиш, що не дарма ми пішли, залишивши після себе майбутнє.
Майбутнє не чекає, воно летить з вбивчою силою, встромляючи ніж тобі в серце ніби нагадуючи, що часу обмаль.
Наша сила в наших словах, вона є вбивчою, безпорадною.
Думаючи про майбутнє, завжди з'являється питання : "А що ж буде далі?". Що буде з нами, через одну хвилину.
Які ж ми безпорадні і нікчемні, та водночас сильні та неймовірні. Ми хочемо свободи. "Та хто ж її не хоче?" - спитаєте ви. Її не хоче той, кого нічого не хвилює..та той, хто надає собі право, кривдити іншого. Така людина втратила її разом зі здоровим глуздом та совістю.

Ти будеш читати мої вірші, згадувати те, що було так давно. Напевно ти скажеш, що я божевільна, якщо таке пишу ,та обіцяй, що ніколи не зрадиш тому, ким ти є.
Ніколи не зможеш забути ранкове небо, коханий погляд, всі свої мрії.
Кажучи "ніколи", я маю на увазі вічність. Вічність нашої свободи та чесності..

Згадай людей, що загинули за вільну країну. Згадай їхні наміри, бажання.
Подумай, а чи варто чинити так, робити навпаки?

Ми не хотіли помирати так, та ми не знали, як могло бути по іншому. Що було б, як би ми ще раз побачили сонце? Та зараз лише вічна пітьма в наших очах, яка забрала у нас все.

Твої очі були неймовірно глибокими, з краплею жалю та проханням про допомогу. Ти завжди сміливо дивився світові у вічі, а він в свою чергу не давав тобі відступитись. Забираючи останні краплі надії з твоїх очей.