Розбiйницi оси. Багаття

        Через луки до лісу рухається незвичайна жива хмара. Вона гойдається навсібіч і видає безперервне дзижчання, що переходить у натужне гудіння. Це летить тисяча відібраних Зікою найдужчих ос. Вони тягнуть трав’яні ноші, які за велінням чаклунки павуки плели всю ніч. На ношах лежить викрадений у Марійки чарівний Буквар.Важко смугастим розбійницям, із останніх сил тримають ноші.

      Нарешті показався довгоочікуваний ліс. Підлетіли оси до найближчого куща, кинули ноші в траву й швиденько на гілках розсілися. Відпочивають. Радіють, що викрадення Букваря відбулося успішно. Пообіцяла їм чаклунка в нагороду за це цебро меду. Задоволені оси. Передчуваючи ласощі, потирають лапки. Ще небагато часу й доставлять вони чарівний Буквар до Зіки, щоб створила вона найсмішнішеу світі Безглузде царство. Сміються оси: «От буде потіха, коли чаклунка переставить літери навпаки».

      Дзижчать розбійниці, перемовляються між собою, а не знають того, що літери всі їхні балачки розуміють.

      Як довідалися літери, що їх тягнуть на посміховисько до злої Зіки, — засмутилися. Не звикли вони бути помічниками в злих справах. А тепер, мабуть, доведеться. Від ос не втечеш.

     Радіє лише літера «Я». Для неї будь-яке переставляння гарне. Можливо, її чаклунка помітить і поставить першою у своєму Безглуздому царстві? Хто знає? Ох, як хочеться їй самій покомандувати, своє Я показати.

      Дзижчать оси, з листка на листок перелітають, на Буквар поглядають. Охороняють його. А не помічають того, що поруч діється. Не бачать оси, що до їхнього куща, непомітні в траві, немов тіні, підкрадаються маленькі чоловічки.

      Так уже вийшло, що не змогли гномики Марійчиного будинку першими дістатися, не встигли чарівний Буквар від Зіки сховати. Випередили їх оси. Тому тепер доводиться гномикам старатись. Оси відпочивають, а маленькі чоловічки трісочки від трухлявого пенька носять. Багаттячко готують. Непомітно пересуваються, поповзом. Лиш одна травинка нахилилась, але відразу ж, підправлена вмілою рукою, вирівнялася.

      Нарешті пішла вгору одна струминка диму, за нею друга, третя – і кущ почав наповнюватися солодкуватим ароматом палаючих гнилячок.

      «Гори, гнилячечко, гори», — шепочуть гномики, ледь розмахуючи ручками, і слухняні струминки диму тягнуться все вище й вище, аж доки доходять до ос які розслаблено заспокоюються. Лиходійкам стає надзвичайно добре.

      Після важкої ноші настала приємна знемога. Деякі ще сонно дзижчать, але все повільніше ворушаться крильця, гудіння стає рівнішим і затихає. Оси засинають.

      Тільки заснула остання оса, як із трави показалися гномики. Вони загасили вогонь, підняли ноші з чарівним Букварем і, постійно оглядаючись, зникли в лісі. Тільки їх і бачили. Тепер Буквар був у надійних руках.

      Довідавшись, що їх несуть, аби сховати від чаклунки, літери зраділи. Тепер із них ніхто не складе поганих слів.

      Невдоволена залишилася тільки літера «Я». Тому, коли втомлені гноми зупинилися перепочити і опустили ноші на землю, вона тихенько вискочила з чарівного Букваря і сховалась у траві. Понесли маленькі чоловічки полегшений Буквар і не відчули, що на одну літеру стало менше.

      А літера «Я», не очікуючи пробудження ос, попрямувала до болота в пошуках пригод у незнайомому Безглуздому царстві.



    Далі буде:http://www.proza.ru/2014/01/26/490