Квакуля та колючий Коля

      В сімействі шановних їжаків з ранку — переполох. Їхнє житло удостоїлося високої честі. У супроводі жовто-смугастих ос прибули два бобри — посланці цариці Якалки. У коштовних шубах та окулярах у широкій оправі вони мають дуже й дуже переконливий вигляд. Розкривши красиву теку, бобри прочитали повідомлення про те, що старшому синові поважного їжакового сімейства — колючому Колі — потрібно з’явитися до двору цариці.

      «Ох, не на добре це запрошення», — думають їжаки, дивлячись, як армада ос носиться між деревами, лякаючи лісових мешканців. Хоч і не хочеться, а доведеться йти. Не даремно такий грізний супровід прислали. Попирхав Коля, попирхав, але пішов, перебираючи короткими лапками. Здивований їжак — навіщо він раптом самій цариці знадобився?

      «Ну та добре, — думає, — незабаром усе з’ясується».

      Доставили його оси до болота й передали охороні із змій підколодних. А слідом за ними наш їжачок до трону добрався. «Еге ж, суворі тут порядки, — думає він, — так просто звідси й не виберешся».

      Дивиться їжак — на високому троні врочисто сидить сама цариця Якалка Перша. На голові у неї — золота корона із самоцвітами. На сонці так і виблискує. Навколо трону жаби сидять, між собою переквакуються, на нього поглядають. А одна — товстенька з бантиком на шиї, — підскочила до нього й лапкою махнула, запрошуючи сідати.

      Здивувався їжачок такій зустрічі, чекає, що далі буде.

      — Ти хто? — запитує Якалка. — Навіщо завітав?

      — Оси притягли, — відповідає їжак, — а навіщо завітав — це я й сам хотів би знати. Звуть мене колючим Колею. Я старший син у їжаковій родині.

      — Гарне ім’я, — сказала Якалка, — але тепер ти будеш не Коля, а Якол. І взагалі, сьогодні найщасливіший день у твоєму житті. Я велю тобі одружитися. На приготування до весілля даю три дні.

      Здивувався Коля. Навіть колючки настовбурчилися від такої новини. Чи не вчулося це йому?
      — Я одружуся?.. Коли?.. Навіщо?.. З ким?.. — запитував він, здивовано оглядаючись навсібіч.

      — З моєю вихованкою, із кращою підтакувачкою, — відповіла Якалка, — із Квакулею. Дивись, яка красуня. Точнісінько царівна-жаба із казки.
І показала на ту зелененьку, з бантиком на шиї.

      Зойкнув їжачок. Як же так? Одружитися з жабою? Та де ж таке бачено?

      Довелося Зіці втрутитися. Начаклувала вона їжачкові безглуздих думок, напустила туману, і він одразу ж заспокоївся.

      «Можливо, все не так уже й погано? — подумав він. — Може, навіть добре? Постає питання, чому це жабу видає заміж сама цариця? А якщо ще й півцарства на додачу подарує? Ох, не дарма все це! До чого ж мені поталанило. А ім’я ж бо, яке гарне — Квакуля. Мабуть, це не проста підтакувачка, не даремно її Якалка царівною-жабою назвала».

      Їжачок навіть повеселішав. «Ми теж, — думає Якол, — казки читали й розуміємо, що до чого. Дивишся, пригорну я цю царівну-жабу до грудей, чари спадуть, і перетвориться вона на Їжачиху Прекрасну з колючками на спині».

      І Квакуля задоволена. До чого ж гарний виявився наречений! Яка болотна квакалка не мріє стати царівною-жабою, щоб знайшов її казковий Принц! А про такого нареченого, як Якол, вона й мріяти не сміла. Красень писаний. Самі колючки чого варті. Тепер ніхто не посміє проти неї рота розкрити. Та болотні кумоньки луснуть від заздрощів, коли про це довідаються. Все-таки, не даремно вона здогадалася підтакувати голосніше за всіх.

      У Квакулі було багато достоїнств, і вона про це знала. По-перше, у неї були витончені манери. Усі жаби заздрили, дивлячись, яка в неї хода: вона граціозно перевалюється з боку на бік. По-друге, Квакуля мала найтонший смак і могла із заплющеними очима, на смак, визначити назву будь-якої квітки. А що стосується співу, то в цьому їй просто не було рівних. Її чарівне: «Бре-ке-кекс», виконане при повному місяці, звучало краще, ніж знаменита «Місячна соната».

Розмріялася жаба. Як вони добре заживуть із Яколом посеред болота. Своєму колючому Принцеві вона побудує з водоростей казкове гніздо, вистеле м’якою ряскою і ночами буде його тішити чудовим співом.




      Далі буде:http://www.proza.ru/2014/01/26/507