Марiйка в Безглуздому царствi

      Ніч минула непомітно. На світанку наші друзі були готові до рішучих дій. Не вистачало тільки Марійки та доброї Феї. Але ось на обрії показався білий серпанок, який ближче виявився ліжечком із сплячою Марійкою. Вірна своєму слову, Фея доставила дівчинку в строк. Це було зроблено настільки дбайливо, що навіть котик Васько, що спав у Марійки на грудях, нічого не відчув. Тепер усі були в зборі.

      Марійка прокинулася, сіла на ліжку, здивовано роззираючись навкруги, і раптом помітила маленьких чоловічків. На обличчі дівчинки з’явилася непідробна радість.

      — Який чудовий ранок! — вигукнула Марійка. — Любі гномики, як же я за вами скучила. — І побігла до них.

      Найменший гномик відразу ж забрався до Марійки на руки й, показуючи на велику бородату людину, мовив:
      — Знайомся, це наш друг. Він любить дітей і пише казки.

      Казкар усміхнувся.

      Потім старший гном розповів дівчинці про неподобства, які накоїла Зіка. Розповів про Ябора, Ябура і Язора та про безсоромну літеру «Я», що втекла з чарівного Букваря.

      — Нумо разом наводити лад, — запропонував гном.

      — А чарівна паличка? — запитала Марійка. — Хіба у вас її немає?

      — Чарівну паличку разом із твоїм Букварем заховано в дуплі того великого дерева, — сказав гном, — але там зараз живуть оси.

      Марійка подивилася на старий дуб і розсміялася.
      — Хіба так може рости дерево? — здивовано мовила вона. — Його треба пересадити корінням униз.

      Зашуміло, затріщало, розступилася земля, і старий дуб із кректанням перекинувся, щоб стати як треба. Обтрусив могутнє віття, і листя випросталося, скидаючи грудочки землі, які поприлипали. Стривожені оси жовто-смугастим клубком вилетіли з дупла й попрямували у бік болота.

      За осами, на диво присутніх, вискочили Зіка з Якалкою. Виявляється, сидячи між корінням дуба, вони підглядали за друзями. Лиходійки також поспішили до болота, щоб сховатися за парканом із гребінців.

      — Ось ти й зробила першу добру справу, — зрадів гном.

      — Ой, який чудний паркан! — знову здивувалася Марійка. — Це ж треба таке придумати: паркан із гребінців. Адже гребінці потрібні для причісування!

      І відразу ж паркан розсипався.

      — Другу справу зроблено,— зауважив гномик.

      Але Марійка його не чула. Роздивляючись навколо, вона знаходила нові й нові незрозумілості.

      — Ти звідки така замазура? — запитала вона у маленької підтакувачки, що не встигла поскакати вслід за хазяйкою. — Давно не вмивалася? Та у тебе навіть шкіра потріскалася... Не болить? — поцікавилася Марійка, погладжуючи їй спинку.

      — Болить! — жалібно квакнуло жабеня. — В усіх болить, і у великих, і в маленьких.

      Своєю висохлою шкірою жаби давно відчували, що указ про шкоду вмивання неправильний. Тому, тільки-но Марійка сказала про користь умивання, всі підтакувачки пострибали в болото. За ними поспішили й дорослі жаби, затіявши у воді веселу метушню.



      Далі буде:http://www.proza.ru/2014/01/26/542