Кожному своe

І чого ото жінки в лікарі пхаються? Зовсім інша річ – чоловіки. Зайдеш до лікаря в кабінет і відразу відчуваєш, як твоє біополе сили набуває, оздоровлюється. А жінки, якщо вже й навчились, то нехай чоловіків лікують. Може кого їхня посмішка, їхні руки лагідні до життя повернуть, але не мене.
Пішла якось лікувати зуба. А там не лікар, а лікарка. Та ще й саме не в настрої була. Може, борщ пересолила, а може, чоловік звечора не приголубив, як слід на мене навіть не глянула, зразу свердло в зуба встромила, та як крутонула з усієї сили, то в мене очі на лоба так і полізли. А вона ще й і кричить на всю поліклініку:
-- Рота відкрий1 Сиди спокійно! А то губу розпорю…» І розпорола б, якби я не втекла.
Вдруге пішла вже до лікаря – чоловіка. Він мене обвів поглядом з ніг до голови, розпитав, як звати, де працюю, чи не заміжня. Я й про зуба забула. Лише коли увімкнув бормашину, мов у пропасниці трястися стала. А він так ніжно, лагідно:
-- Зазар, зараз, голубонько, потерпи трішечки. А ноги рукою притримує, гладить – заспокоює. І відразу тепло по тілу розлилося, біль зник, приплив енергії відчула. А коли закінчив, просив іще приходити. Обіцяв зуби керамічні поставити. Не пішла, побоялася, аби ті зуби ніхто не вибив.
А який – то хірург уважний, не спеціаліст, а золото. Я йому сказала, що ноги болять, то він швиденько двері на гачок, аби ніхто не заважав, і став оглядати мене від самих п’ят. Я йому кажу, що вже ноги скінчилися, а він старається. Може й до серця дійшов би, так медсестра перебила, почала у двері стукати. Але ж допоміг, бо з кабінету я вилетіла, не відчуваючи під собою ніг. Втім, і болю теж.
А що вже до гінеколога потрапила на профогляд! Гарно так оглянув скрізь. А потім попросив кофти ну розстебнути, щоб перевірити, чи туди, бува, рак не заліз. Ну коли треба, то треба, мені ж і самій цікаво. А лікар такий молодий, вродливий, довго рака шукав, аж очі заплющив. Сопе та обмацує, аж почервонів. Ну, думаю, кінець. Знайшов. Я злякалася, швидко блузку накинула і втікати. Кажу:
-- Не хвилюйтеся так, лікарю, може в мене той рак не смертельний.
І точно. Вгадала, ще й досі живу. А до лікарів більше не ходила. Вилікували, спасибі.
Не знаю, що було б, якби до лікарки потрапила. Може уже й на світі не було б.