Баю, милий, баю,
тебе ніжно колихаю,
очі втомлені закрий,
сни хороші запроси.
А я скажу тихо-тихо:
“Хай тебе минає лихо
і сон світлий сниться,
де колоситься пшениця.”
Сонечко сниться нехай
і спокійним стане край,
небо над тим полем синє,
де пшениця росте з миром.
Колоситься, достигає,
вільний вітер похитає,
сили зерну додає,
відпочити всіх зове.
Стане він відпочивати,
свої сили відновляти,
завтра день настане,
лікувати усіх стане.
Десь там милий мій
чув далекий дзвін,
а насправді він не знав,
тільки пригадав.
Слухай, милий, своє серце,
що правду почує і б’ється,
не вір брехні, що зветься,
тому й відізветься.
Ти, милий, брехні не вір,
не впускай її у двір,
ні до свого серця,
із правдою хай знається.
А ти, милий, засинай
і за ніч відпочивай,
завтра зранку, сонце, сяй,
зараз, милий, баю-бай!
Фотографія із інтернету.
Баю, милый, баю
© Copyright: Светлана Борщ, 2014
Свидетельство о публикации №214013002212
Свидетельство о публикации №214013002212
Рецензии