1, 5 Iвга

                Ївга (Євгенія) - грецьке ім'я, що має значення «благородна». Ївга Іванівна Гузь народилася в ніч під православне Різдво Христове з 24-го на 25-е грудня 1910 року старого стилю літочислення, а за новим стилем – в ніч з 6-го на 7-е січня 1911 року. У зв'язку з цією датою народження Ївгу іноді називали «богом». Біля Кам'яних Могил було німецьке село Шинталь. Багатий німець-колоніст виявив бажання бути хрещеним батьком дівчинки Ївги, а його пропозиція була прийнята Мокриною з радістю. В долі Ївги ця подія відіграла значну роль.


                Дівчинці Ївзі треба б народитися хлопчиком, бо поведінка її та вчинки ніяк не вписувалися в образ дівчинки. Вона нічого не боялася, її неможливо було налякати. Красою, веселою вдачею та мелодичним голосом вона була схожа на свого батька, Івана Карповича, але жартівливістю перевершувала його багаторазово. Вона була улюбленою онукою Карпа, тому дід Карпо часто пригощав Ївгу медом.


                Недоступних місць для Ївги не існувало. Драбину від горища батьки переносили в клуню, щоб діти не лазили на горище за ласощами. Незважаючи на це Ївга легко без пристроїв забиралася на горище, де зберігалися сухофрукти, в'ялені дині, домашнього виготовлення цукерки, окіст, копчені ковбаси, в'ялена риба та багато інших делікатесів домашнього виготовлення. Дівчинка Ївга сиділа в отворі дверей горища, їла солодощі, розхитуючи у повітрі ногами, а сестри просили поділитися з ними, але своєю здобиччю вона не ділилася.


                Батьки Ївгу не лаяли за те, що лазила вона на горище за солодощами, бо долала важкий шлях без драбини, але її посварили, якби вона поділилася здобиччю з сестрами, котрі без особистих зусиль хотіли користуватися привілеями. В роду Гузя не поважали людину, котра задовольняється легкою здобиччю.


                Одного разу зимовим вечором Ївгу розіграв старший брат Захар. Він сказав Ївзі:
                – Сьогоднішня ніч буде чарівною. Якщо всю ніч у відрі перемішувати воду, то до ранку вона стане солодкою.

                Ївга усе що чула, перевіряла – це характерна особливість дослідників. Вона всю ніч перемішувала воду у відрі, а вранці дорікнула Захару:
                – Обманювати людей, гріх великий. Такий проступок Небо не прощає нікому.


                Ївга була настільки безстрашною, що це лякало людей. Вночі з 24-го на 25-е грудня 1916 року Ївзі виконувалося шість років. В той день Захар за вечерею промовив, ні до кого конкретно не звертаючись, але члени сімейства розуміли, що сказане Захаром призначалося Ївзі:
                – Сьогодні вночі, у Святий Вечір, у нас на горищі зберуться чорти, а до них після дванадцятої години ночі прилетять відьми. Разом з чортами вони будуть правити шабаш.


                Вночі в будинку все сімейство мирно спало, та раптом з жаху вони схопилися зі своїх ліжок від страшного гуркоту, тупоту ніг і гучних викриків на горищі! То моя майбутня мама – шестирічна дівчинка Ївга, розганяла на темному нічному горищі чортів шабаш!

                Після різдвяного жаху ніхто не наважувався розігрувати Ївгу, зате тепер вона навчилася розігрувати людей.


                Коли старші сестри Євгенії підросли та заневестились, їм прийшов час мріяти про своїх наречених. В ніч під Водохрещу у сільських дівчат було прийнято робити ворожіння на свою долю. Пізнім вечором перед сном, дівчата налили воду в миски, побудували над водою містки та лягли спати. Під час цієї процедури і до ранку не можна ні з ким розмовляти, або яким-небудь іншим способом з ким-небудь спілкуватися. Дівчата сподівалися побачити уві сні своїх суджених, побачити того, з ким доведеться пройти по Мосту Життя над Водою Буття. Вранці дівчата на своїх містках виявили по пиріжку і по записці від женихів. Ніхто з дівчат на сумнівався, що це було зроблено Ївгою. Обуренню дівчат не було меж – така подія відбувається тільки один раз на рік, а над їх ворожінням поглумилися.


                Я нікому не раджу гадати, але якщо хтось і наворожив собі, то не раджу йому намагатися змінити те, що він нагадав. Шістнадцятирічна Ївга зі своєю двоюрідною сестрою Тіною ходила до відомої і всіма шанованої ворожки. Ворожка Тіні розповіла її долю, а Ївзі сказала про те, що їй гадати не можна, так як Ївзі належить виконати певне завдання. Завдання це неможливо побачити, бо воно надзвичайно секретне. За двадцять років після цього ворожіння Ївга отримала від Тіни Денисівни з Маріуполя лист, в якому Тіна згадала їхнє ворожіння. В цьому листі Тіна Денисівна зокрема написала Ївзі:
                «Женя, ти пам'ятаєш наше ворожіння? Воно здійснилося повністю!!! Так, мій чоловік – грек! Так, у нього на обличчі шрам! Так, я безмірно щаслива!».


                Досить часто односельці запрошували Ївгу бути хрещеною матір'ю своїм дітям. Причина такого підвищеного попиту на Ївгу майже завжди була одна – в ті історичні часи була висока дитяча смертність, а Ївга після хрещення дитини в церкві батькам завжди говорила, чи буде дитина жити і як довго. Помилок не було.


                Із-за своєї пустотливості Ївга в церковно-приходській школі змогла провчитися трохи більше тижня. В присутності Ївги неможливо було провести урок, бо кожного разу урок перетворювався в цирк – сміялися учні і вчитель. Рішення батьків і вчителя було одноголосним – Ївзі вчитися в школі не можна.


                Шанування до старших за віком і послух в сім'ї Гузя було законом, а закони сімейні були суворими. Якщо вчишся, то навчайся добре. Не хочеш добре вчитися – йди працювати, але працюй добре. Все повинно виконуватися добре – це закон, але у виборі власної долі брати і сестри були вільні. Дівчата заміж виходили за своїм вибором, і хлопці одружувалися за особистим вибором. Ніхто нікого ні до чого не примушував, бо знали вони, що Всевишній дав людині Право Вибору, посягання на яке – гріх непокутуваний.


                Ївгу відправили на найважчі роботи до Захара. Діставалося їй тут неабияк – доводилося виконувати всі чоловічі роботи. Вона не тільки клепала коси, косила, але і орала землю в холодну осінню пору. Десять десятин землі мала Мокрина в десяти кілометрах від Темрюка на найродючіших землях біля Кам'яних Могил. Ївга обробляла це поле разом із Захаром. Тут же вона і ночувала холодними осінніми ночами, часто наодинці, тому що Захар вечорами їздив верхи на коні на молодіжні вечірки. У Захара померла дружина, від якої у нього залишився син Павло, а Захар тепер шукав собі нову дружину. Повертався Захар з вечірок під ранок.
                – Ти, Ївго, ори землю, а я трішки посплю, - говорив Захар та лягав відпочивати.


                Взимку Захар одружився з Єфросинією із роду Каїра. Єфросинія була красивою цнотливою жінкою, але була раніш одружена. Вона була донькою багатого чоловіка, і була видана заміж проти її волі, але через місяць від чоловіка пішла. Батьки не дозволили їй повернутися додому, тому Єфросинія жила у небагатих родичів по материнській лінії.


                Дізнавшись, що Захар вирішив одружитися на Єфросинії, батьки Захара не вітали його рішення з остраху, що Єфросинія й з Захаром не уживеться, але змушені були поступитися його бажанню. Весілля Захара та Ефросиньи було скромним і без приданого з боку батьків нареченої. На здивування всім односельцям Єфросинія та Захар життя прожили в бідності, але в злагоді і взаєморозумінні. Цей шлюбний союз виявився щасливим. Єфросинія народила Захару сина Івана та доньку Надію.