Подарунок на Миколая

Жила у Львові, на перший погляд, звичайна дівчина. Та якщо придивитись, вона була  особлива – не така, як усі. І саме за це її світ не сприймав. Дівчинка тринадцяти років з чудовим ім’ям Лілія була іншою, ніж дорослі, та її не можна було назвати дитиною.
 
Ліля ніколи не розуміла, як можна вставляти мат через кожне слово, для чого робитись подібним на когось, якщо ти особливий?! Цей список Лілиних нерозумінь  є дуже і дуже довгим. До речі ви ще не знаєте чим вона особлива. Справа в тому – все, що вона скаже, напише чи навіть просто подумає – збувається. Хоча дівчина цьому великої уваги не приділяла, а дарма.

Кожного тихого вечора Ліля сиділа в себе в кімнаті і, щось писала. Це могли бути різні вірші, оповідання, казки, та історії з її життя. А ще такими вечорами вона любила роздумувати за філіжанкою кави про те, як вона познайомиться з хлопцем і як вперше піде з ним гуляти.

Вісімнадцяте грудня напередодні Дня святого Миколая. Ліля завжди вірила, що саме в цей день здійснюються всі заповітні мрії. Дівчина прямувала до школи. Переступила поріг, звично привіталась з охоронцем  і вже хотіла йти в гардероб, та піднявши очі, побачила його! Хлопця, в якого втріскалась по самі вуха. Він блукав коридором.

«Гм-м... може він новенький? Та ні. Але він шукає якийсь кабінет. Може йому допомогти?» – міркувала собі Ліля. Та знову, поринувши у свої думки, дівчина й не помітила, що він зник,
просто розчинився в повітрі. Дівчина облишила марні сподівання хоч якось його знайти і попрямувала  на урок.

Ліля сіла на лавку біля кабінету і розгорнула улюблену книгу. Повністю занурившись в читання, Ліля навіть не зауважила, що за нею спостерігають двійко закоханих очей ранкового хлопця. Він тільки хотів підійти і познайомитись, як продзвенів дзвоник і довелось іти на урок.

На уроці історії вона ні хвилини не слухала вчительку, а думала про те, як могла закохатись. За такими роздумами урок швидко добігає кінця. Ліля зібрала речі і попрямувала в їдальню. Вона вже хотіла зайти але якийсь першокласник трохи не вписався в поворот і збив Лілю з ніг. В цей час повз їдальню проходив той самий містер Х. І побачивши це підійшов до неї:

    - Давай я тобі допоможу.

   - Дуже дякую.

   - Як тебе звати?- запитав хлопець.

   - Ліля, а тебе?

   - Я Іван, можна просто Ваня. До речі в тебе дуже гарне ім’я.

   - Дякую.

   - Ти б не хотіла сьогодні після уроків трохи погуляти.

   - Було б непогано.


 
Після уроків вони зустрілись і пішли гуляти. Вони довго блукали вечірніми вулиця. Обговорили все на світі. Складалось враження, що вони разом ще з дитинства. Проходячи черговий ліхтар Іван сказав:
     - Це може здатись тобі дивним. От скажи – ти віриш в кохання з першого погляду ? Ні, навіть не так… От дивись – ти побачив людину вперше, заговорив з нею ... а вона зразу залізла в тебе , заполонила твій мозок , контролює твої думки, рухи, серцебиття, дихання. Коли не бачиш її, то світ стає байдужим, непотрібним . Кохання з першого погляду сюди не підходить, скоріше пристрасть. Ні, все одно не те, але я б не хотів, що б це була наша остання зустріч…