Я зіткана із сотні протиріччь
давно вже перестала щось писати,
важкий тягар упав из передпліччь
так важко досі ще тебе кохати.
І омиватись гіркотою сліз,
що так безшумно падали в долоні
Якби ж ти знав,якби ж ти тільки зміг
хоч на секунду опинитись у полоні.
Багато слів...сказать уже нічого...
ці лишні фрази,спогади і сподівання.
Не звинувачу в цьому я нікого.
І не дослухане останнє те бажання...
тремтячі губи...ледь почутий звук...
очі до неба...безшумна тишина.
Хіба любов приносить стільтки мук?
Опале листя..ти стоїш сама...
Недослухана
© Copyright: Инна Креховецкая, 2014
Свидетельство о публикации №214020201582
Свидетельство о публикации №214020201582
Рецензии