Театр загублених душ

Театр загублених душ

Домінуюча форма поведінки акул - пожирай пораненого.
В закритому суспільстві, де кожен винен, злочин полягає в тому, що тебе спіймали.
(Хантер Томпсон)

Темрява заповнювала театральний зал своїм моторошнім могуттям. Повільно вона почала здавати свої позиції завдяки макабричним світильникам у формі черепу,  розташованим на стінах готичного приміщення. Зайнявши свої обтягнуті дорогою шкірою місця, глядачі неголосно перешіптувались між собою, обговорюючи свіжі скандальні новини та обмінюючись ідеями щодо майбутньої вистави. ЇЇ сценарій для них залишався загадкою за сімома печатками.  Всі вони завітали сьогодні в театр парами.
Чоловіки, одягнені в ділові  костюми від провідних світових модельєрів, нервово посміюючись, підкурювали одне одному сигари. Час від часу солідні чолов’яги  поглядали на циферблати своїх  «Ролексів». Хвилини, години, секунди вимірювалися для  них згідно  зі стрибками на фондовій біржі, ринку цінних паперів та нерухомості. Постійне психологічне навантаження, проблеми з потенцією робили їхні ще молоді обличчя злими та похмурими.
Пасії джентльменів, тримаючи в обтягнутій рукавичкою руці тонкі дамські сигарети, випускали через яскраво нафарбовані червоним губи мутні кілечка ментолового диму. На червоні сукні були накинуті хутряні накидки зі замордованих тварин. Дорогоцінні прикраси виблискували в темряві своєю величчю. Очі швидко бігали по залу, зупиняючись на своїх колишніх конкурентках по полюванню на заможних чоловіків, оцінюючи вартість їхніх  коштовностей. Натягуючи на неодноразово модифіковані пластичними хірургами обличчя усмішки, дами кивком голови віталися одна з одною, коли погляди пересікались.
Спалахували запальнички, виблискували діаманти, лунав огидний награний сміх над невдалими жартами співбесідника, кидались сповненні заздрості та ненависті погляди на конкурентів по бізнесу чи подіуму. Атмосферу пронизувала фатальна фальшивість присутніх. Аудиторія театру відчувала себе незручно в колі собі подібних, не усвідомлюючи такої солодкої і звичної для них влади над навколишнім. Занадто великою була концентрація грошових мішків на один квадратний метр тісної зали.  Між широкими рядами ходили охайні червонощокі хлопці, пропонуючи всім бажаючим бокали алкогольних напоїв вартістю в  п’ятимісячну зарплату звичайного шкільного вчителя.
Освітлення раптово повністю згасло, сцену освітив яскравий промінь театрального прожектору, заспокоївши та привернувши увагу людей до червоних завіс. Гул поступово стих, лише на дальніх рядах хтось невпевнено кашлянув. Усе свідчило про те, що вистава от-от почнеться. Завіса кольору свіжої крові почали повільно розходитися в протилежні боки. Промінь прожектрору залишився на місці, освітлюючи присутнім глядачам шматок сцени, падаючи просто на маленький грубий дерев’яний стілець посеред неї.
Напружившись, леді та джентльмени чекали початку вистави. Кілька секунд пролетіли в суцільній тиші, поки глядачі не почули десь за сценою тихі, невпевнені кроки. На задніх рядах хтось знову відкашлявся, а кроки в темряві стали гучнішими та чіткішими, хтось вже вийшов на сцену і наближався до стільця. Публіка продовжувала вичікувати
Під яскраві промені прожектору  на світло,  опустивши голову, вийшла маленька  дівчинка з каштановим волоссям, заплетеним в косу. Одягнена вона була в білий  сарафан з сірим поясом та балетні туфельки кольору першого снігу, перемішаного з грязюкою. В лівій, ближчій до глядачів руці, дівчина тримала стару, потріпану часом іграшку - коричневого ведмедика з пришитим ґудзиком замість правого ока.
Усі затамували подих, єдиним звуком у залі був  скрип  підлоги на сцені. Усе ще тримаючи голову опущеною до землі, дівчинка стала  лівою ногою на розташований посередині сцени стільчик. Подумавши ще декілька секунд, вона, зробивши зусилля, ступила другою ногою на дерев’яний «п’єдестал». Її  голова піднялася до глядачів. Присутні в залі фінансові акули та заможні ляді отримали можливість роздивитися її миле, ще зовсім юне обличчя. А в прижмурених від яскравого світла блакитних очах дівчини, котра міцно притиснула іграшкового ведмедика до грудей, вони змогли побачити зовсім не юну печаль. Сльози текли по її блідих щоках.
Над сценою пролунав дивний шум, який нагадував звук старого, давно не мавшого справу з мастилом, пристрою. Гудіння продовжувалось, аж поки до дівчинки повільно не спустилася згори мотузка, зав’язана на кінці в петлю. Побачивши це, глядачі збуджено чекали на продовження вистави, у захваті витріщившись на маленьке дівчисько. В їхній свідомості зникли на мить всі контракти, курси валют, заплановані зустрічі з бізнес-партнерами, косметологами, адвокатами, купленими політиками, суддями, правоохоронцями, повіями. 
Ведмедик упав на підлогу, дівча потягнулося двома руками до мотузки, простягаючи в неї маленьку, ще зовсім дитячу голівку. Зробивши жалібний писк, усе ще плачучи, зробила крок уперед - назустріч смерті. Мотузка туго затягнулася навколо тендітної шиї.
В залі пройшов здивований зойк якоїсь жінки, який в наступну ж мить потонув у шалених аплодисментах відвідувачів вистави. Встаючи зі своїх місць, вони підтримували оваціями останні секунди життя нещасного створіння, яке, здригаючись в конвульсіях, позбавляло себе життя. Всі були дуже задоволені короткою, але дуже змістовною виставою, голосно аплодуючи, радісно всміхаючись, ковтаючи запах випорожненого кишечнику, що в мить заповнив зал. Вони гордо спостерігали за вже майже програною грою зі смертю.
Червоні, з потрісканими від напруги судинами, на викоті, очі дівчини назавжди зупинили свій погляд.  Останнє, що вона бачила в своєму короткому нещасливому житті, був яскравий промінь світла навпіл з тріумфуючим натовпом тих, чиє життя склалося зовсім по-іншому - цинічних самопроголошених володарів світу.