Крапелька Крап

Коли ми гуляємо, то, піднявши очі, бачимо небо. Інколи воно сумне, інколи лагідне, але майже завжди на ньому є хмаринки. На цих білосніжно-пухнастих корабликах існує життя і трапляються всілякі історії. Розповісти тобі одну? Тоді слухай…

Високо-високо над землею одного дня розплющив очі крапелька-хлопчик:

-          Де я? – озирнувся навколо.

Повсюди, куди не поглянь, блищали й переливалися краплинки. Одні були великі, другі маленькі, але всі настільки гарні, що малюк, дивлячись на них, почав усміхатися. Йому стало добре й затишно. Він відчув себе частиною великої родини дощових краплинок.

Хлопчик-крапелька обрав собі ім’я Крап. Свій перший день він провів в іграх і забавах з братиками й сестричками, а коли місяць засвітив зоряні ліхтарики, пішов відпочивати. 

Зранку Крапа розбудив дзвінкий голос братика:

-          Прокидайся, нам у школу пора.

Малюк солодко потягнувся й запитав:

-          А що таке школа?

Братик Дзень сонцесяйно усміхнувся:

-          Побачиш. Там дуже цікаво. Нашу вчительку звати Мудра Крапля. Вона добра й багато знає.

-          Я швиденько, - проказав Крап і почав збиратися.

Школа знаходилася на вершечку хмаринки. Безліч різних крапель сиділи одна біля одної на великих і малих веселках, а перед ними, на підвищенні, стояла велика дощова краплина.

-          Це і є вчителька? – запитав у братика Крап.

-          Так, це вона - Мудра Крапля, - відповів Дзинь. – Ось вільне місце. Пішли присядемо.

Тихенько, щоб не заважати іншим, хлопчики сіли на лавочку.

-          Діти мої, дощові небесні краплинки, - звернулася до всіх Мудра Крапля. – Вас багато й ви одна родина! Ви наповнюєте собою ріки та озера, даруєте вологу деревам і рослинам, дозволяєте втамувати спрагу птахам та звірам. Ви – це життя, кожна окремо й всі разом. Сьогодні ви полетите на землю дощем, а завтра повернетеся назад із повітрям, для того, щоб знову й знову дарувати життя блакитній планеті.

Усі, широко розплющивши очі, слухали Мудру Краплю. Малюки, затамувавши подих, боялися пропустити навіть слово. Їх переповнювала гордість, вони відчули, наскільки важливі, дізналися, що народжені, щоб дарувати життя іншим,  зрозуміли, як їх люблять і чекають. Навіть після того, як Мудра Крапля закінчила говорити,  навколо стояла тиша. Краплинки з широко відкритими очима мовчки чекали, що далі їм скаже вчителька. А Мудра Крапля, дозволивши усвідомити свої слова, продовжила:

-          Зараз ви візьметеся за руки й полетите до землі. Там кожний знайде свою невеличку тимчасову домівку. Для одних нею стане океан, для других квітка, а для третіх – розкрита дитяча долонька. Ви всі відчуєте незрівнянне почуття тепла й світла - любов.

 Закінчивши говорити, Мудра Крапля подивилася на своїх маленьких учнів:

–         Усі готові? – запитала.

-          Так! Так! Ми готові! –  вигукнули крапельки, і все довкола заповнилося радісними голосами сяючих від гордощів малюків.

-          Я буду на вас чекати. Успіхів вам.

-          Дякуємо тобі, Мудра Крапля. Ми обов’язково повернемося, - разом відповіли дощові краплинки й, узявшись за руки, полетіли до землі.

Ось така історія. А тепер спати. Завтра, якщо буде дощик, не забудь підставити долоньку, адже малюки - краплинки дуже чекають твого тепла. Добраніч.





© Наталя Гуркіна