Хтось тихо шепоче: „Немає у тебе душі...”
Грім світить у вікна, а ранок - засліплений снігом.
Між громом і вітром, злітають із неба вірші,
В розвихреннях зливи вчуваються рими і збіги.
Ти можеш блукати, шукаючи долю, в світах,
Гіркоти, нещастя мішати зі світлом щасливим,
Та будуть ятрити, палити, крізь болі і страх,
Невгадані ритми, несказаних істин жарини.
І це - невблаганне і невідворотне буття,
До звільнення слова, народження,
з присмаком крові,
На аркуші, серцем гранованих літер життя,
Сліпучого злету, останньої крапки і ...
волі.
В порожньому залі,
літаючи, пил мерехтить.
І пишеться світлом
щось вічне на білій пір’їні.
Хтось тихо шепоче...
© Copyright: Борис Смыковский, 2014
Свидетельство о публикации №214020601386
Свидетельство о публикации №214020601386
Рецензии