Сонце, що тільки здіймається,
Одразу за горизонтом втрачається,
Залишаючи сум від злетів,
однієї тисячі нових сюжетів.
Відділений поясом часу
стукіт коливань серцевого м’язу.
Під гомін застряглих коліс,
мене повертає у втрачений ліс .
Дихають натхненням сліпі крила,
які летять за невідомі схили.
Туди, де тамує життя свій подих
прірва, в якій немає надій жодних.
В ту мить, коли піде віра,
не буде гірких сподівань, хвилин щасливих.
Мені як мед твоя несхожість,
Мені як лезо свободи ворожість.
Ти вже не сам, як це завжди бувало,
Коли тобі всього світу здавалось мало.
Я відчиню двері в схованій шафці
Та буду бачити твоїми слідами на асфальті.
Лирика
© Copyright: Дивчина Биля Викна, 2014
Свидетельство о публикации №214020802417
Свидетельство о публикации №214020802417
Рецензии