Сурки

Вони були так зайняті, що не встигали цілуватись. Вони були так заклопотані своїми справами, роботою, кар'єрою, що в їхньому домі не залишилось і нотки духмяного запаху сексу. Щоб він пригорнув її, зарився обличчям в русе з золотавим відблиском волосся? Про це не було і мови.
Кота в домі вони також не мали. Хто б його пестив? Сиділи сичами, закидані по шию паперами: договорами, накладними, розпорядженнями. Жували холодну картоплю, бо, не всі знають, та не пічка гріє їжу.
На їхньому ліжку було дві ковдри, як для двох незалежних світів. Запилена фоторамка на шафі з найщирішими посмішками в день весілля - реліквія, котра не цінувалася в їхньому домі, так само як не цінувалася і в їхніх душах.
Щоб вона колись зробила любому массаж після нудного робочого дня, защикочуючи ребра, п'яточки, викликаючи дикий сплеск сміху, що в одночас і розслабляв, і бадьорив? Ні, не разу.
Вони були з тих багатьох сурків-самітників, котрих пороботили машини, заклики до рівноправ'я, та жага до збагачення. Вони втратили відчуття, почуття і все, що так закінчується. Вони вмерли з середини, ходячи з рівною спиною серед людей. Вони вже не Марійка з Дмитрієм, їхні імена зачитуються з невід'ємними по-батькові та зниженням голосу. І тільки ввісні, притулившись попами один до одного, не контролюючи свої тіла, вони жили. В тих снах були барвисті пейзажі, море ромашок, ферма далматинців і, що цікаво, в тих снах вони цілувалися. Як колись, дуже давно, біля під'їзду о другій ночі. І ті ясні, жадаючі погляди, і ті жагучі, спокусливі дотики забирали повітря. Доводилось прокидатися. І знову ставати сичами, відкочуючись одне від одного до протилежних боків ліжка.