Агапе
А я зазираю у вічі Богові на маленькій копії Туринської плащаниці і завжди перепитую чи це так.
І кожного разу отримую іншу відповідь на твоє «добре», - чи то спокій, чи сум, чи докір, а чи…
оте вічне та незмінне «агапе».
Ти приходиш так рідко, що між кільцями ланцюжка «добре» я встигаю пронизувати свій дикий смуток - Його «агапе» - дитячу злість зі страхами та велику радість, перевтілюватися у стервозну жінку - радісну дівчинку - безстатеву істоту та вічне чекання.
Ти приходиш так рідко, що будучи
радісною дівчинкою, я перестаю вірити, що ти існуєш,
стервозною жінкою – чи тобі варто існувати,
безстатевою істотою – припиняю усі існування…
І моє «агапе» кришиться – знову зростає - вкривається дрібними тріщинками та навіть цвіллю - квітне та знову народжується у постійному стані чекання.
Адже приходиш ти так рідко…
Свидетельство о публикации №214021001798