І лише тоді, коли він промовлятиме до тебе вустами достоту закоханими,
Ти зрозумієш,що він помер,а ти мовчазливо жива...
Як струна.
І безпомічність годинникового циферблату не завадитиме йому роздягати
твої вікна.
Не бентежся першим вітром. Він вертається додому як корсар.
Намалюй останніх мавок.
Напиши листа без листя.
Дай йому ім'я Імлистий.
Хай кохається з водою.
І звучи...
[Над утопленими зорі змерехтілися в русалок.
Заспівали срібні риби небувалих місячних пісень.
Хтось помер напередодні. І твоє ім'я в зіницях
Принесли йому лелеки.
Народися! Народився без'язиким, двоєликим.
Олоферн.]
Струна
© Copyright: Маргарита Вельбах, 2014
Свидетельство о публикации №214021102239
Свидетельство о публикации №214021102239
Рецензии