Арабески з приводу шевченкаю 4

4. ЗА ЧУЖЕ ГОРЕ «КАТЕРИНА»
Шевченко винятковий уже тим, що написав безліч творів в яких як ніхто із сучасних поетів, навіть у ХХ ст.. так не уболівав за чуже горе і сприймав його як особисте. Він безмежно любив покриток, скривджених і обездолених. Поет присвятив їм самі ніжні і ласкаві слова – «ясочка моя», «зоренька ясна» і т.д.
О, Боже мій милий,
За що ж ти караєш її молодую?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькі очі! Прости сироту!
Цей молитовний настрій у поета проходе червоною ниткою через всю його творчість.
Покритка стала для Шевченка мов іконою, божеством: «І перед нею помолюся, мов перед образом святим». Це був мов поклик Роскольникова перед повією Сонею.
Ця тема напевно когось бентежила. Тоді та в наш прагматичний час всі ці образи знедолених мають ілюзорний характер, лежать в площині історії літератури, а що до мене то вони мене зовсім не бентежать і не цікавлять. Я люблю поезію, як і поеми світлі і радісні. Вершинами вважаю роман у віршах «Евгений Онегин» Пушкина и «Анну Снегину» Есенина та ще «Кому на Руси жить хорошо?»
Безумовно самою помітною поемою Шевченко була його «Катерина». Поет завжди носив цей образ дівчини у своїй душі і через чотири роки повернувся до нього на цей раз уже в якості художника і намалював найвідоміший свій твір «Катерина».
Картина з першого погляду привертає увагу завдяки кольорового рішення і композиції. Шевченко створив картину в радісному стилі – красиву, естецьку де молода дівчина мов Мадонна. Вона в центрі картини, де іде прямуючи на глядача, злегка наклонивши голову, відвернувшись від улана, який на коні від’їжджає від своєї коханки і кидає на неї прощальний погляд.
Цей негативний образ зовсім невипадково художник помістив в затемненому кутку картини. Праворуч теж не багато світла (під дубом). Таким чином все колористичне навантаження бере на себе Катерина у яскравому одязі.
Тут два кольори: червоний і білий. Червоний фартух підкреслює драматизм образа Катерини. Білий (блузка) - по своїй природі є нейтральним, а тут він «працює» і асоціює із світлим образом героїні. На білому фоні так яскраво виділяється маленький червоний бантик, який завершує блузку біля шиї.
Продовження бантика - червона стрічка на голові, яка хвилями вільно розвивається позаду, підкреслюючи ходу. Завдяки цьому картина стає живою, є мелодія.
Треба зазначити, що Катерина має і свій прототип, бо роком раніше в 1841 р. Шевченко намалював аквареллю картину «Циганка-ворожка», де ті ж кольори, стрічки, розлогий дуб. З першого погляду це ніби аналогія.
Чудовий і красивий створив Шевченко образ Катерини, побачив її у вишуканому одязі, мов царицю.
Та поглянемо уважно на цю картину знову: від стрічки на голові, білої блузки, червоного фартуху, а далі… босі ноги, які ще затемнені і виглядають, мов брудні. Ця деталь порушує всю гармонію образу Катерини і вже немає бажання порівнювати її з Мадонною. Невже Шевченко не міг обути її у шкарпетки, хоча це і не відповідало тоді дійсності (у селі всі ходили тоді босі). Та художники і літератори мають право на Своє бачення.
А далі ідуть одні незрозумілості:
; чому Улан без шаблі і тільки одні піхви;
; чому під дубом сидить людина з ложкою а сокира на землі;
; чому до дуба прислонені знаряддя праці – граблі і вили;
; до чого тут вартовий стовп з нерозбірливим написом;
; до чого тут вітряк, коли на полі не має скирт і один тільки курган?
Ніхто до цих пір не дав мені своїх відповідей, а що до композиції, то вона буде значно цілісною якщо сидячого «ложкаря» прибрати.
Безумовно Шевченко – художник ідеалізував образ Катерини, який у нього нагадує Марію з «Сікстинської мадонни». Може це і сміливо та все ж така аналогія приходе на думку.
Та все ж Шевченко в картині проявляє себе як естет люблячий мистецтво і його прояви у житті. Це у його рядках:
И поклонимся красоте
Раскроем мир иных видений,
Иных страстей, высокий мир
Інший погляд на «Катерина» бачим у художника І.С. Їжакевича, який ілюстрував ювілейне видання 1939 року. Там цей образ вкрай реалістичний, ілюструє рядки поеми:
Пішла селом,
Плаче Катерина;
На голові хустиночка,
На руках дитина.
Вийшла з села – серце мліє;
Назад подивилась,
Покивала головою
Та й заголосила.
Як би не хвалили «Катерину», та з усіх поем мені більше подобається «Наймичка». Тут менше життєвих негативів, які псують настрій. В центрі поеми теж підкинута дитина та попало вона в благополучну сім’ю. Коли дитина виріс, (Марко) то став чумакувати. Вся інтрига поема у останніх рядках, коли наймичка зізнається Марку, що вона його мати.
Сюжет вкрай мелодраматичний у жанрі мелодрами. Та є і цікава краплина. Шевченко у поемі зачепив цікаву і суто українську тему – чумацтво. Та на превеликий жаль вона не знайшла у його творчості продовження, за винятком Г.П.Данілевського. В іншому разі ми мали би свій «вестерн» не гірший, ніж американський.