Старий пiвень

                Оповідання

    Сьогодні неділя, і вся його родина за столом. Обідають. Гомонять стиха. Про те про се. Зайшла мова про сучасну молодь.
    – Хіба то молодь, що тільки й швендяє вулицями, скажімо, нашого міста з пивом в одній руці та цигаркою в другій? – сказав він.
    – Ну й хай швендяють, якщо на цигарки та пиво самі заробляють!.. У тебе, діду, такі погляди застарілі. І що ти знаєш про нинішню молодь? – прощебетала онука.
    – О, куди там мені знати… Якби ж за свої ті хлопці й дівчата пили та диміли, а то часто-густо за батьківські, – не стерпівши онукового щебету, мовив він.
    – Господи! Від твого буркоту життя немає, – встряла в розмову стара, дружина його. – І що ти чіпляєшся до тієї молоді? Старий пень, а все туди ж!
    – Що старий, то вже точно, – проказав він, досьорбав юшку, важко підвівся з-за столу й пішов у свою кімнату, у своє, як казала його жінка, лігвище. Там присів на кушетку і, похнюпившись, замислився… От як воно в житті ведеться, думалось йому. Коли чоловік, як-то кажуть, повнокровний півень, в сім’ї, і найперше власна дружина, уважають його за главу родини, з яким краще не сперечатися, бо він старіший серед них. Причому все йде від дружини. Як вона визнає його за такого півня, слідом за нею визнає його за главу і вся родина.
    – Отож-то й воно, – тихо промовив старий сам до себе. – Е-хе-хе… Були й ми колись сідоками-вершниками. А тепер… тільки й те, що штани теліпаються. Так вони зараз і на жінках теліпаються… Отже, виходить, як ти повнокровний півень, то ти й повноправний член своєї родини, а ні – тебе вже спишуть як непотріб, мов стару пральну машину на металобрухт. Та в житті завжди так. Навіть серед курей. Коли півень ганяється за курми та товче їх, він одностайно визнається за, так би мовити, падишаха їхнього курячого гарему, коли ж не ганяється і не товче, а тільки іноді крилами ляпотить, такий пишнобарвний красень годиться лише на борщ. Та як поміркувати, й справді, для чого той красень потрібен? Кури несуть яйця. Їх ватажок бере в цій справі свою відповідну участь. А як він по суті ні те ні се ні кукуріку, куди ж його, як не в борщ?.. І серед людей так само. Правда, й жінки не вічні. З ними неодмінно трапляється така, наприклад, халепа як клімакс зі всіма наслідками, після яких вони, образно кажучи, яйця нести неспроможні. Але в їхнім ставленні до чоловіка, то нічого не значить, бо чоловік для них – це, перш за все, півень, а як він вже своє відкукурікав, з ним лиш одна морока.
    – А мене навіть у борщ не вкинеш… Тож і сичить стара, а за нею й вся родина, – пробуркотав старий і посміхнувся. Раптом до слуху його долетів легенький стукіт знадвору. Він глянув на вікно, куди якраз зазирало проміння осіннього сонця, й побачив на підвіконні жвавого горобця, що спритно вертів голівкою і дзьобав у шибку.
    – Ну, що ти там цокотиш, малий, – сказав старий. – Лети до своєї горобчихи та щосили довби її, поки ще тичка метка. А то, гляди, й тебе враз спишуть з півнячого рахунку і заклюють, як будеш ворохобитись. Бо життя, друже, таке – коротке й жорстоке.
    Горобець спурхнув, а він обіперся рукою об коліно, схилив голову на долоню й на мить заплющив очі.