Споведь

Ти був моєю молекулою. Кожною частинкою свого серця я відчувала твоє життя у собі. Часто я випадала із реальності і кричала тобі правду. Важку правду і таку далеку. Ти був у ній. Молекули часто розбивалися і перетворювалися у попіл. Скажи, це дивно. Молекули трансформуються у попіл. Сама вигадала, тільки що.
Коли мені боліло ти ловив мій біль і стирав його. Я не змогла зрозуміти пару речей. А як я буду без тебе? Каторга невиносна, тому я насолоджувалася тим, що зараз жила тобою.
Надворі був сніг, тонкий сніг, наш сніг. Ти його бачив? Дороги всі замело до нас, але не до нашого серця.
Львів завжди дивував нас. Я говорила, як мені важко, а ти казав, що все буде добре. Я вірила, бо ти був частинкою мене.
Дихай, просто дихай мною і ніхто не завадить нашому щастю.
Пам’ятаєш я сказала, що неварта тебе, а ти на це нічого не зміг відповісти. Я картаю себе за злість, ненависть, лицемірство. Ти бачив у мені ці риси? До цих пір цікаво.
Я слухала твої пісні, слухала. Вони для мене створювали образ, твій образ, але не увесь, тому що цілісну молекулу я розкусила, коли вона потрапила у мене.
Ми завжди були більше, ніж просто знайомі. Так, обоє сміялися з цього, але це був жарт, наш жарт і ніхто його більше не зміг і не зможе зрозуміти.
Інколи, йдучи по вулиці я згадувала це і усміхалася. Ну а що? Хіба не можна усміхатися самій собі просто так, ні за що.
Ти став моєю музою. Через тебе я почала писати всі ці нісенітниці і дивуватися з себе. Невже це я?
Ти створив мене і створюєш далі, навіть не здогадуючись про це.
Як ти? Зараз я просто хочу знати як ти? Правда, смішно. Зовсім недавно у нас були спільні жарти, навіть настрій був однаковий. Як би це не звучало банально, але коли тобі добре, тоді і мені добре, коли тобі погано, тоді і мені погано. Пам’ятаєш?
Мені цікаво, чи чуєш ти мене зараз? Чи чуєш, як кричить моє серце. Воно хоче достукатися до твого. Проте, ні. Воно давно це зробило, але ми зараз обоє це приховуємо. Цікаво, навіщо?
Наші руки, губи, тіла вже давно переплелися і стали єдиними. Тут немає чому заперечувати, просто немає, адже це правда. Ні, не у тому розумінні. Проте ти зрозумів, єдиний ти можеш зрозуміти точну суть цієї фрази.
Так, ти казав, що я дурна. Я злилась, бісилась, сердилась, але вже тоді знала, що тобі небайдужа, далеко небайдужа.
Ти є зі мною, навіть коли ми вже зовсім чужі люди, чи не чужі?
Ми обмінялися з тобою тим, що кохаємо один одного. Здається, це було 29 чи 30 грудня. Я добре запам’ятала цей момент, а ти? Він для нас обох був першим, ти ж знаєш про це.
А зараз я думаю, а що таке кохання? На мою думку, це коли ти – частина мене. Але хіба в даний момент воно не так?
Ти - моя молекула, моя частинка. Будь нею, а я буду твоєю…