Прийшла весна

                " Ранкова зустріч "


Прокинувшись вранці білка висунула ніс з дупла та побачила мереживо гілок, вкритих сліпучими сніжинками. Вона повела носом, вдихаючи повітря, та продерла очи: на неї дивився здивований ведмедик Тімка, тільки-но прокинувшись від довгого сну біля мами, котра ще спала у берлозі.
"Який чудовий ранок!" - промовила білка, розтягуючи лапки та рот у зівку.
" Чудовий!" - відповів ій Тімка, сидячи посеред галявини на білому пухнастому снігу.
"А ти хто?" - звернувся він до неї з ведмежою цікавістю, високо здираючи голову на мохнату сосну.
" Білка Тірле." - відповила впевнено білка. " Я щось раніше тебе тут не бачила. Ти хто? "- поцікавилась Тірле новому знайомому.
" Я і сам не знаю. Мама мені не казала. Вона ще спить у берлозі. Я ії спитаю, коли вона прокинеться." - відповів Тімка, розводячи лапи та чухая потилицю.
" Я живу тут другий рік, а таких кумедних та волохатих не бачила. " - усміхнулася білка, спускаючись долу, щоб підійти ближче до кумедного волохатого незнайомця. Вона встала на задні лапки, піднявши хвіст, щоб роздивитись ведмедика, обішла навкруг нього та промовила:
" Ти нагадуешь мені ведмедицю Кірпу, яку я бачила восени біля старой сосни, яку повалив вітер. Тільки вона била більша та спритніша за тебе. Ти часом не ії родич? " 
" Не знаю. Тільки моя мама велика та тепла. У неї товста шуба та смачне молоко. " - відповів Тімка нової знайомої.
"Давай пограємо у салкі." - запронувала Тірле ведмедику, відскочивши на крок від нього і піднявші рудий хвіст.
" Давай." - всміхнувся Тімка, піднявшись на чотири лапи і готуючись до стрибка. Білка впевнено відскочила в сторону та стрибнула між гілок на стовбур найближчої сосни. Тімка стрибнув за нею, намагаючись впіймати маленьку руду білку, вскочив на сосну, стрибнув вниз, ледь встигаючи за спритною білкою. Вони реготали від душі, настигая один одного, так, що розбудили всю округу.
       Першим прокинувся більчонок Тір, брат Тірле. Не довго думая, він спустився вниз та став грати с друзями, заливаючись сміхом.  Тоді вже виліз з нори лісенок і здалеку спостерігав за білками та ведмежатком. Звірята кубарем катилися з гори, підштовхуючи один одного. До галявини підбіг зайчатко, зачепивши лісеня, дременув вбік, хітро посміхаясь, гукнув: "Нумо, дожени!" Сором'язливе лисеня намагалося поспіти за спритним зайчиком.
Ось усі звірята вже гонялись, піднявши галас та розбудивши білобоку сороку, яка затріщала навкруги: " Уйміться вже, неслухі ! Ви подивіться, з чого день почінається. Незабаром зоря прокинеться. Прокинуться ваші батьки - начуваєтесь!"
"Не лячно!" - відгукнувся зайчонок Спіл. "Моя мати мене відпускае побігати з друзями на галявині."
"Мені також хочеться пограти, тітка Сорока! Я зараз спитаю у мами дозволу."- осмелів лисеня, побігши до своеї нори.
"А ми взагалі не питаємо дозволу." - відповіли білки, швидко перескочуючі з гілки на гілку, дратуючі сороку з білою хусткою на голові.
"Ти теж такий сміливий?" - спитала сорока волохатого ведмедика.
"Я не знаю. Спитаю у мами, коли прокинеться." - кумедно знизав плечіма ведмежа.
"Дивіться, сонечко встає!" - затріщала сорока, сидячі на макушці дерева. "Скоро весна прийде."
"А що таке весна?" - спитав ії Тімка. Він тільки народився і ще не знав.
"Весна, це коли приходить тепло." - відповіла йому ведмедиця мама, сідая поряд з ведмежам.
Тімка уткнувся великим чорним носом у мамине хутро, промовляя посміхаючись:
"Ось моя мама!" 
"А ми вже здогадались, тітка Кірпо!"- весело посміхались більчата, перескочуючі один одного.
"Які ж ви непосидючі! - докірливо вклонилася Кірпа, продовжуючі: "Коли весна
своім промінцем торкнеться дерев - вони прокинуться."
"А як це можливо? Хіба вони сплять?" - разом спитали звірятка.
"Звичайно. Восені, з настанням холодів, листя міняє колір і опадає, вкриваючи землю шаром червоних та жовтих пелюсток, які ви розбризкуєте своїми лапками. Дерева засинають і більше не ростуть, аж коли весною пригріє сонечко, набухнуть бруньки та проклюнеться маленьке зелене листя, дуже пахуче та липке на дотик. Разом з ним дерева зацвітають сережками або квітами. І тоді просинається серце!"
"А як це?!" - здивувались звірятка.
"На душі стає так тепло та весело, що хочеться жити! - продовжувала ведмедиця Кірпа, невимовно посміхаючись.
" Ми теж хочемо так радіти! А коли вона вже прийде? А як ми це побачимо? Довго ще?" - вигукували звірята, перебивая один одного. 
    Тим часом сонечко піднялось вгору та виблискувало теплим промінням, вигрівая землю та верхівки дерев. З гілки сосни впала шапка снігу на сидячіх коло ведмедиці звірят. Вони весело загаласили, стряхуючі з себе сніг, штовхая один одного на кучу і голосно регоча.
"Ось, вже весна нагадує про себе." - посміхнулася ведмедиця і притянула до себе Тімку, стряхуючі з нього сніг. "Скоро весь сніг розтане і перетвориться на воду, яку всмокчуть в себе дерева та рослини. По їх стовбурам та гілкам потече сік, вперше напуваючі дерева після довгої зими, і вони оживуть, розкриваючі ніжні зеленуваті пелюстки-листя на подив всьому лісному братству."
     Звірятка помітили, що сніг почав танути і чим далі, тим швидше, напувая землю вологою, а з дерев почала капати вода, дзвінко вдаряючись у танучій сніг.
"Ой, мені на ніс впала крапля!" - вигукнула Тірле, стирючі краплю лапкою.
" І мені також. Ой, ще одна!" - промовив зайчонок Спіл. Вони почали бігати з лисеням на випередки, обтрушуючі сніг з дерев. Поблизу затріщала тітка Сорока: "Дивіться, Весна іде!"
"Де?!"- підняли голови звірятка, роздивляючись посеред дерев ту, на яку вказувала сорока, немов бачила ії насправді.
     Ведмедиця Кірпа весело посміхалася малечі, спостерігала за рухом допитливих звірят, підбадьорюючі: " Та ось же вона! Навкруги!"
Звірятка здивованно кружляли навкруги, намагаючись роздивитися ту саму Весну, про яку тріщала тітка Сорока і всміхалася мама ведмежа, нічого не розуміючи. Потім повалилися на землю, катаючись, регоча, тому що на серці стало так тепло і весело, тому що не можна було втримати веселощів, сміху, якім раділи ведмедиця Кірпа та тітка Сорока.