Друг, як поет, якого шанують, коли в н вже в дсутн

Ви коли-небудь відчували залежність від неживих предметів? Я так, від того годинника на стіні. Усе моє життя банально підлаштовується під рух двух маленких шматочків пластмаси. Час, він керує нами. І не треба вважати себе владним над часом, якщо ви періодично змінюєте батарейки в годиннику. Це не має значення. З кожним днем годинникові стрілки рухаються швидше й швидше, отже так швидко минає наше життя. Проте навіть у такому шаленому ритмі ми – дивні істоти – люди навчилися змінювати своє буття майже не щодня. Я кажу не про імідж, чи ще щось у такому роді, а про наше оточення.

Для мене час вимірюється не годинами, а людьми, які приходять у моє життя, та закономірно покидають його. Ви не помічали за собою того факту, що для виконання якихось завдань вам часто не вистачає життя, але для спілкування з собі подібними час є завжди. Це не просто так. Звичайно, нашу свідомість поступово змінює телебачення та інші винаходи сучасності, які замінюють частково спілкування з людьми. Але суть у тому, що жити в самотності неможливо. Я так точно не вмію! Спустимося ближче до реальності. Ми намагаємося гарно виглядати для когось, ми (зачасту) заробляємо гроші для когось, деякі «екземпляри» запевняють, що взагалі живуть для когось! Я вас можу запевнити у тому ж. Це непреривний ланцюжок, в якому нам люди необхідніші за повітря. Це можуть бути якісь поверхневі приятельські стосунки, дружба, любов, все що завгодно. Головне, що усі ці відносини побудовані на спілкуванні, а воно залишається найвищою цінністю для людства.
На данному етапі життя я часто розмірковую на тему любові та дружби. Перше поняття поки що я не осмислила до кінця і зачасту сумніваюся в його унікальності, тож зараз спробую вивернути свої думки назовні щодо дружби.
Це надзвичайно цікаве явище, принаймні у моєму житті. Уявимо собі елементарну схему дружби. Ви знайомитеся з цікавою людиною, розумієте, що маєте багато спільних інтересів. У спілкуванні з цією людиною ви дізнаєтеся, що таке насправді радість, взаєморозуміння, емоційне збагачення, кодекс  честі , відвертість, щирість, активна взаємодопомога, безкорисливість, вірність. Потім відбувається взаємопроникнення, яке зовсім непомітно переростає у взаємопоглинання. На цьому рубежі дружба найбільш хитка. Ніхто не знає, в який бік ви «звалитеся». Тобто є два варіанти:
1) один поглине іншого повністю, розчинивши його у собі;
2) дві рівносильни сторони (людини) просто стануть одним цілим.

Насправді цікавим є перший варіант, бо з другим і так все добре. Ви запитаєте: « Що ж буде після розчинення?» А той (розчинений) просто зникає. Чи втрачає дружба свою минулу цінність? Ні. Навпаки. Це як з поетом, коли його починають шанувати лише після смерті. Друг зовсім не повинен помирати. Просто трапляються випадки, коли він відходить у другий простір. Тобі спочатку чогось не вистачає. Він висмикнув свої руки з тебе, якими тримався за душу й серце. А певний час у тобі ще продовжують жити бактерії цієї людини. Потім вони деформуються у залишки пам’яті. Якщо це була дійсно дружба, то пам’ять буде дуже приємною й корисною.
 
Як би це жорстоко не звучало, але людина (колишній друг) виповнила свою міссію і звільнила місце для наступного. З  кожним разом люди наповнюють нас чимось новим: почуттями, усвідомленням дійсності... Усі ці «матеріали» є дуже цінними, а отже і дружба як такова – неймовірна цінність.

Висновків я робити не буду, бо тепер, після усіх виище сказаних слів у кожного висновок буде свій, що є набагато ціннішим, ніж нав’язування моєї суб’єктивної думки.