До початку

Дорога… Як поміняти наголос, то виходять два різні розуміння цього слова.
  Як переміщення і цінність. А як разом, то  – мрія. Довга й скажена, невідворотна, нескінченна. Це як життя. Початок і кінець.

    Як же він любить приходити вчасно, пити чай з молоком, братися за якісь книжки й ніколи недочитувати їх. Обирати так довго одяг, що як не любити, то можна збожеволіти. Слухати різну музику й гуляти містом, обов’язково у навушниках.
  Він може здолати ніч, різати променями руки, може бути до непристойності відвертим і чужим водночас. Питати щось таке особисте, що навіть сама собі у цьому не признаюсь, а часом буває таким, як оголений провід, відкидає  на таку віддаль, що чуюся сателітом на орбіті. За один телефонний дзвінок – кілька подорожей туди й назад.
   Особлива людина, яка ламає усі мої принципи. Телефонувати по кілька разів на день, зчиняти якісь непритаманні мені дитинні сварки, забувати під час розмови усі свої проблеми, навіть тоді, як їх немає. І сміятися, сміятися, сміятися…
 І навіть писати такі дурниці, на кшталт цього.
Ба більше – відправляти їх…
                24.02.2014р.