Знов прилетiла звiстка з Украiни...

                Стихотворение 2008 года...

Знов  прилетіла звістка з України:
Не всі здорові, та зате живі,
На Новий рік зібрали всю родину
І шлють в Росію свій палкий привіт.

Між нами кілометри – тисяч три,
Але кордони сховані снігами.
Ті тріщини-кордони сніг покрив,
Прикрив їх, ніби новомодній «самміт».

В політику не ліземо – коровам
Хіба ж державні інтереси зрозуміти?
Ви ж перепишете історію, панове,
То  «справжню» правду будуть знати діти.

Встрявати в суперечки теж незвично:
Не та освіта, одяг, статус, фах…
А в Україну серце знову кличе,
Хоч по Росії і проліг мій шлях…

Колись слов’яни разом всі жили,
Були братами, сестрами… Пробачте,
«Частина шоста» нашої Землі
Згадалась недоречно й необачно.

Згадалась дружба вікова слов’ян,
Що не в дзвінких словах – в рішучих діях,
Що не боїться ні ганьби, ні ран…
Ну, що ти  зробиш… Знову ностальгія.
                01.01.2008.

Сини мої, сини, мої сини!
Який вам шлях приготувала доля?
З’явився старший мiй в останнi днi весни,
З молодшим йшли осiннi вже поволi.

Стрiчали старшого зеленi явори
На Полтавщинi та дощi травневi,
Молодшого – на Пiвночi бори
I знов дощi, та тiльки вересневi.

То майже лiто вже тодi було,
Як старший мiй прийшов на бiлий свiт,
I лiто ще не зовсiм вiдцвiло,
Як розпочав молодший вiдлiк лiт.

На Крайнiй Пiвночi те лiтечко коротке,
I не завжди дарує нам тепло…
Та ми любили лiто, рiки, спокiй,
Рибальськi човники, натруджене весло…

Хлоп'ята виросли, їх самостійні кроки
Не по землі - в життя. А я молюсь за них,
Щоб без війни були їх довгі роки,
Щоб щастя - океаном, а не з крихт.

Дощi з весни до осенi над ними –
Не позичати статностi синам!
А синiй птах в високiм небi плине…
Пошли, Господь, його на землю нам!
                2008