Дзижчала, дзижчала, дзижчала,
весь день за спиною у мене,
жалила, жалила осою…
В потилицю.
...Що ж, я терпів.
Бо знав - обернусь,
і ти підеш,
ти підеш та хлопнеш дверима...
І навіть, від нас відлетиш ти
до рідного батьки-Ростова…
От так, не промовив ні слова,
мовчав та кивав головою...
Здригаючись в чемнім смиренстві,
згинав свою гордую вию,
мовляв, ти права, дорога, і…
Як жаль, що це сталося з нами,
а винен в тім я, я один...
Не треба тобі до Ростова,
все правильно, правильно, мила,
шкода, що це сталося з нами...
Так, ти пожалій, продзижчи…
А хочеш, шпуряй, що є сили,
не треба, не треба терпіти -
чекання не лусне моє...
Повір, то не я обернуся…
Повір, то не я…
Обернуся!!!
І…
Хрясну тебе,
…кулаком.
Дзижчала, дзижчала, дзижчала...
© Copyright: Ицхак Скородинский, 2014
Свидетельство о публикации №214030601262
Свидетельство о публикации №214030601262
Рецензии