Тепер
Ти обіймаєш іншого.
Цілуєш йому надтріснуту
Душу в холодне чоло.
Для чого тобі ці відстані?
Ці стріли-слова невиспані,
Насипані міхи білого
Цукру моїх надій?
Тоді,
Коли барикади вимокнуть,
Ти висмикнеш жало сумніву
Із тіла своїх думок
Про справжні чуття, про істину,
Яка біля тебе вистигне
Якщо промовчиш.
Але
Думки розквітають ранами.
Ми ранніми дітьми втішені
На схилі своїх удач.
Це буде не скоро, дівчино.
Тобою уроки вивчено…
Цілуй же його, цілуй!
А я…
А я пропливаю річкою.
Втрачаю себе. До відчаю
Доводять твої слова,
Які залягли у просторі,
Застряли у трубці… Господи!
Невже ти така закохана
У іншу реальність? Ти
Бажаєш любити пристрасно
Стискати мій стержень сутності
І пити моє тепло…
Невже,
Невже обіймаєш іншого?
Не вірю! Собі не вірю я.
Це просто твоя мелодія
Вимкнула щастю звук.
06.03.14
Беззвучний режим
© Copyright: Василь Кузан, 2014
Свидетельство о публикации №214030602101
Свидетельство о публикации №214030602101
Рецензии