Сон

Даний твір я написав під враженням від сна, що пробудив мене цього сонячного ранку. Прошу не сприймати серйозно, я мав вилити свої враження у щось...


Ти завжди сідаєш ближче до вікна.
Просто не сидиться тобі посеред задушливої аудиторії. В ній важче мріяти...
Одного разу я зазирнув до твоїх мрій і, мало не скрикнув від захвату, як там все було світло і чисто! Якою добротою сяяли вилеяні твоєю уявою білосніжні квітки коло кришталево чистого струмочка на галявинці серед дрімучого лісу з якого доносилися співи дрібних пташечок. На цій галявинці сиділи ми, а з лісу до нас бігла маленька дитинка. Зеленоокий хлопчик із довгим білявим волоссям, що його ніжно пестив теплий вітерець... Вельми утопічна картина.
Я ніколи не вважав себе романтичним, скоріше, брутальним і розсудливим. Ніколи не давав слабини, яку впустив до свого серця з твоєю появою...
Та от, ти знову не прийшла до аудиторії... Я почав хвилюватися ще тиждень тому, коли ти вкотре не з'явилася... Ти ніколи не пропускала занять. Завжди була поруч.
До аудиторії зайшли якісь люди, тихо вивели викладача, що саме розпинався на тему того, які ми всі тупоголові бовдури, і через хвилину нашу группу відпустили додому.
Я йшов і думав про тебе. Що з тобою сталося? Хто були ті люди? І чому ти зникла... Думав про те, що, напевне...
З-за рогу на великій швидкості вилетіла машина, та я, занурений у свої думки, нічого не помітив і пішов через дорогу на червоне світло.
...напевне я кохаю...
Удар. Темрява...
...тебе?