Хлопчик i Фiалка

Чи знаєш ти, що квіти теж можуть плакати і сміятися? Ще вони вміють товаришувати. Сумніваєшся? Тоді послухай історію, яку мені розповіла знайома лілія.
Це трапилося ранньою весною на невеличкій присадибній ділянці. Квіти, прокинувшись від довгого сну, солодко потягувалися до сонечка. Вони ретельно розправляли свої листочки і кокетливо чепурилися. Найгарнішою серед них була фіалка. Її кілька років тому привіз з лісу син господарів. Щоранку, прокинувшись, хлопчик біг побажати квіточці гарного дня, а ввечері приносив водичку, щоб напоїти рослинку життєдайною вологою. Фіалка відповідала взаємністю. Вона завжди раділа зустрічі з маленьким другом і так сонцесяйно усміхалася, що навіть світило  починало наспівувати свої сонячні пісні.
Так і товаришували хлопчик і квітка, аж поки одного разу серед ночі небо не почало кидати в землю громовиці.
Від дощової зливи в ту ніч загинуло чимало квітів.
Вранці, вийшовши на ґанок, хлопчик побачив, що його улюблена фіалка нерухомо лежить на землі.  Квітка не ворушилася.
Хлопчик нахилився над рослиною і почав обережно піднімати кожне стебельце: 
- Подивися на мене! Прошу тебе, подивися!
Квіточка мовчала.
- Хочеш я тобі розповім про море? Ти ж так любиш про нього слухати…
Фіалочка не ворушилася.
Сльози хлопчика і слова відчаю болем розліталися довкола. Батьки спробували забрати сина від рослини, але він так ніжно й обережно тримав у долонях свою маленьку подружку, що вони відступили. Батьки зрозуміли: син втратив друга. Мама з татом усім серцем бажали допомогти, але це було неможливо.
Хлопчик, стоячи на колінах, обережно брав у руки кожне стебельце і щось нашіптував. Його сльози-намистини падали на неживе листя: одна крапля, друга, третя…
- Повернися! Повернися!.. Будь ласка, - просив він Фіалку. – Я посаджу тебе в горщик. Ти будеш завжди зі мною, тільки не йди!
Біль заливав обличчя… Аж раптом одне стебельце підняло свої листочки. Щасливе «Ура!» задзвеніло аж до самого неба. Сльози радості  струмочками бігли по щічках дитини. І знаєш, у цей момент плакало навіть небо. Не грозою, ні. Теплим літнім дощем.
Ось така історія про любов, дружбу й щиру віру. Тільки вони здатні повернути до життя! А тепер час спати…