Очей зачарованiсть

                Редагування Елены Цисарь http://www.proza.ru/avtor/etsisar


Колись міцне добротне вбрання зносилося, постаріло. Місцями його торкнулася іржа, покрилося воно плямами пожухлої жовтизни, і лише острівці залишилися від реліктового кольору: то ялинки та сосни соковито зеленіють серед загального занепаду. Ліс, стаючи прозорим, згасав.
 
Стояла лагідна світла пора прощання з теплом, яку прийнято величати бабиним літом. Сумна і тиха природа в цю пору. Прозорий день і вітер, боячись зруйнувати крихкі чари бабиного літа, ледве ворушить опадаюче листя. У прохолодному синьому небі висить жовте сонце, утомлене за літо зігрівати землю.

Навскоси по піднебессю плавно пливе журавлиний клин. Лісу, полю та річці журавлі скаржаться, що нині їх адреса – тропічний південь. Під тужливі стогони відлітаючих птахів падає листя, повільно кружляючи.. Листя лягає на землю, на землю, строкатим персидським килимом. Листя лягає на воду,на воду, і холодна світла річка несе крихітні кораблики в далекі краї, де вічна весна, де листя ніколи не вмирає.
 
А за річкою, на полі, серед пожухлих трав, квітнуть останні осінні квіти. Пурхають метелики, не відаючи про холоднечу. І бджоли, гудячи, беруть нектар, але ж мізерний врожай на рубежі дощів. Мине пара днів, задме вологий вітер, затягне піднебесся сірою пеленою, і осінь заплачехолодною сльозою.
 
 Коротке бабине літо.