У холодних фарбах акварель

           Редагування Елены Цисарь http://www.proza.ru/avtor/etsisar



Мороз. Повітря світле. Іскриться чистий сніг – вночі намело.

Різкі пориви вітру, що немов відставші від нічної завірюхи останні її бійці, піднімають, кружляючи, пухнасті сніжинки. І думається: то бліді духи зими бредуть засніженим полем до самої застиглої річки.

А річка – весни наречена – спить в крижаній труні. М'яким саваном завірюха її укрила нині вночі. Ніщо не потривожить до терміну глибокий спокій річки. На іншому березі стоїть, підійнявшись на пагорб, темний ліс, ніби земля накрила сиву голову чорною, траурною хусткою.

Покірливий зимовий ліс. Гола стоїть берізка, соромлячись своєї наготи, давно облетіло листя з дуба, і лише вітряна ялинка причепурилася до морозів, неначе чекає-почекає вона свого судженого з сокирою. З нудного лісу віднесе жених красуню в теплий будинок і одягне на бал в примарну мішуру.
 
Вище встало сонце, вітер зовсім стих, ліс став наповнюватися голосами птахів. Ось застукав дятел, дзьобом відбиваючи ритм лісового життя, застуджено закаркала ворона, заголосила сорока – відома лісова пліткарка. На своєму довгому хвості вона принесла лісовим мешканцям тривожну звістку: людина йде.
 
Над лісом, над полем, над сплячою річкою крутить орел в холодному піднебессі.
 
Мороз. Повітря світле.