Театр маріонеток. Бездушні ляльки з фарфоровим обличчям,
Кидаєм монетку. Дізнатись позавтра що стане привичним.
Зеленого чаю заварим для себе. Усмішку сховаєм,
Любов відпускаєм летіти до неба. Для чого? Не знаєм.
Не бачили сенсу в прощаннях. Розімкнулись долоні.
І зависло жадане мовчання у безмежного світу в полоні.
І в дзеркалі бачимо ляльку з фарфоровим обличчям.
Що жахливим бувало, сьогодні вже стало привичним.
І хтось грається нами, і виконує роль ляльковода,
Володіє життями, знає шифри таємні і коди.
І хтось волі попросить, любові попросить капризно.
І кричатиме ‘досить!’ та тоді…просто буде запізно…
про людей
© Copyright: Джонси Николь, 2014
Свидетельство о публикации №214031700983
Свидетельство о публикации №214031700983
Рецензии
сверхВиртуозность Украинского Языка
веселит совсем не слабо даже трезвого
а когда поёт Океан Эльзы то это Факт Биографии
и не только...сохраним Впечатления
до следующего сверхРандеву.
Анатолий Бурматоф 17.03.2014 15:39 • Заявить о нарушении
веселит совсем не слабо даже трезвого
а когда поёт Океан Эльзы то это Факт Биографии
и не только...сохраним Впечатления
до следующего сверхРандеву.
Анатолий Бурматоф 17.03.2014 15:39 • Заявить о нарушении
дякую за відгук) українська мова справді прекрасна...
Джонси Николь 17.03.2014 15:48 Заявить о нарушении
Джонси Николь 17.03.2014 15:48 Заявить о нарушении