Напруга сумнiву

    (Із циклу «Вона каже»)

Я з тобою така самотня!
Не кохання – суцільні терни,
Може Бог ці плачі почує
Й рівновагу мені поверне.

Попід серцем така напруга!
М’язи зводить параліч волі.
Страх малює постійні зради,
Підповзають підозри кволі.

Проти ночі така надривність
У думках, у словах, у діях!...
Я не маю довіри й крихти,
А ще вчора була надія.

Ти руйнуєш усе. Ти – вбивця!
Убиваєш любов постійно.
Обіпреться лише на крила –
Вже обпалюють небо війни.

Я чекаю коли ти здохнеш!
Сльози вимиють хатній сумнів.
Хай прийдуть після того темні
Безпросвітно-холодні будні.

Хай прийде після того відчай –
Я зумію у ньому жити.
Я гадала колись: ти – джокер,
Хто ти нині, королю битий?

Але ти не король… Ти пустка!
Порожнеча. Бездушне тіло…
А ще вчора… Невже це правда?
Я в обійми твої летіла…

Щохвилинно одним тобою
Заповняла у серці ніші!
А тепер… Проклинаю часто…
Чи люблю тебе ще сильніше?

19.03.14