***

.   Сідає за горизонт рум'яне, стомлене сонце.
Воно ніби посміхається і дає своєму брату - місяцю вдовольнитись прохолодою ночі, якою він володіє, як вельможний пан.
    Шумить натруджене море. Легенький бриз, ніжить кожне живе створіння, котре чує спів синьооких хвиль.Дивлячись на цю красу. В ніжних обіймах затихли двоє. Вони, ніби, часточка цього прекрасного пейзажу: переходу світла на темряву, дня до ночі. Вони сидять на загорілому піску і ледь-ледь чутно дихають, ніби бояться порушити цю прекрасну гамму кольору та гармонії. Десь заспівала пташка, яка сповістила, про початок ночі. Двоє, ніби не чули нічого......нічогісінько на всьому білому світі
   Вода своїми приливами пестила і обіймала закоханих, цілувала, і швидко поверталась до свого початку.
Він повернувшись до неї, ніжно поглянув їй в очі. В його очах можна було побачити все, і все зрозуміти: він так ніколи й нікого не кохав. Він розумів точно значення слова - Кохання - без фальші і без зайвих слів. Його погляд був наповнений повагою і ніжністю до людини, яка з неприхованою тривогою дивилась на нього. Несміло та, якось незграбно він провів своєю рукою по прекрасному залитому місячним сяйвом обличчю. Вона ніби злякана голубка здригнулась під палкими та гарячими руками чоловіка. Ця мить вартувала самого, що не є на Землі прекрасного, ніби спустившись до раю, вони вдихнули пахощі невідомих нікому райських квітів.
  - Ти така, гарна!!!!!!!!!! - сказав він і його голос тремтів від почуттів, які захлеснули його і забрали до себе в полон, назавжди....
     Зненацька  відчувся різкий звук, який змусив його прокинутись. Будильник задзвонив точно і жорстоко.
 - Це був лише сон, сон - просто сон..........вимовив ледь чутно він................................................