дом на краю света
увімкни iron and wine – upward over the mountain
і поїхали
я вирішила надрукувати його, бо було трохи незручно писати тобі своїм почерком-шифром. бо іноді я беру конспект у попеску, не тому шо в мене нема свого. а тому шо в мене не вистачає нервів намагатись прочитати свій.(цікаво, як би семененко визначила в цьому реченні підмет і присудок. бо я шось підвисла)
такі справи
я люблю писати листи людям, які мені подобаються. людям, які входять до кола, описаного моєю свідомістю на де-не-де бетонній, де-не-де не дуже підлозі світу. на клаптику відносно твердої землі, де стовбичать спітнілі шість з половиною мільярдів нас.
люблю людей, які в моєму колі.
ні.
правильніше – людей, які в моєму колі, я люблю.
мені подобається розповідати цим людям про них самих. про те, які вони з внутрішньої частини мого черепу. ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП іноді чогось буває і таке, що ці люди не зовсім мене розуміють. чогось бувають такі комунікативні девіації, як у нас з зубко, коли вона образилась на мене і пішла плакати у 429-ту, після того як я сказала їй, що минуло багато часу від нашого знайомства і ми сильно змінилися, але вона досі може вважати мене другом.
мабуть, таке буває через те, що іноді зі зворотнього боку людини, на тому кінці її каналів сприйняття світ живе в іншому вимірі, за іншою конституцією. через це трапляється таке, що вона дивиться на тебе, а бачить блакитний паралелепіпед, як в оповіданні бредбері. трапляється таке, що ти кажеш їй «я люблю тебе», а вона чує « давай подивимось мультик» або « хочеш розбити об мою голову глечик з молоком?»
а може, це відбувається через те, що людям часто чхати на почуття одне одного?
а може тому, що в переважній більшості люди ТУПІ ТА ПОВЕРХОВІ? і чим більше років я живу, тим більше я переконуюсь у тому, що тупість закладена в людині десь на рівні несвідомого. десь поруч з інстинктом самозбереження. бо коли ти тупий, жити тобі легше. ти не думаєш про дітей, що вмирають від голоду в африці, про расизм, про лі освальда, про озонові дірки і безкрайність всесвіту. тебе не роздирають внутрішні конфлікти. тобі не знайома рефлексія. тобі посрать, що людина, яка поруч, має в собі біль, переживання, любов, невпевненість. бо ці слова рідко мають якусь вагу для тебе.
я не знаю.
люди для мене не просто закрита книга, а закрита книга, написана азбукою морзе, яка разом з дікаприо і титаніком у тисяча дев’ятсот якомусь там році пішла на дно океану і вже давно розпалася на атоми. тобто, я маю на увазі, шо не вірю, що колись люди та мотиви їхніх вчинків стануть мені зрозумілі.
та це, як каже ведучий передачі про зухвалі злочини у радянські часи, яку дивиться по інтеру моя мама, зовсім інша історія.
чорт
вступи (а це мав бути вступ) у мене завжди виходять задовгі і не дуже зрозумілі.
( казанова, сказала б: олю, це знову бла-бла-бла )
я просто хотіла сказати, що отримую задоволення від того, що пишу тобі листа.
найголовніше, шо мені хотілось би зробити, це якось заспокоїти тебе з приводу твого хлопця, шо працює на мафію. коли з людиною таке стається, необхідно, шоб її обійняв і заспокоїв друг. бо це важко, боляче, незрозуміло і несправедливо. як обряд ініціації у племенах індіанців, коли хлопчикам, які мали стати чоловіками простромлювали дерев’яними крюками груди. вони висіли на тих крюках. і цей страшенний біль символізував смерть їхньої старої сутності і народження нової. вільної від забула вже чого.
типу ласкаво просимо на жорстоку матінку-землю, дитинко.
коли мова заходить про кохання, шо воно таке і чи існує і всяке таке лайно, мені хочеться блювати, чесно.
бо це слово звучить, мабуть, мільярди разів у секунду у всьому всесвіті. і часто без будь-яких підстав і причин. це слово – дешева тупа проститутка з ментоловою жуйкою у багатолюдному роті.
коханням називають мінет в туалеті.
або беземоційні походи у клуб\кафе\ і тримання за руки.
сумнівна родина алкоголиків без передніх зубів і вхідних дверей у дім з трьома брудними дітьми з відставанням у розвитку – кохання.
не відпускати свою дівчину одну гуляти з друзями, порізати вени у неї на очах у якості шантажу доведеної до відчаю людини – кохання.
курити під сплін і плакати в коридорі, шоб всі бачили – це звісно теж кохання.
в тєла, що живе з нами з ігорем, який «дебіл», «бидло», «іди у дупу», і «ти мене задовбав» – кохання.
у назара з його бабою теж воно. таке драматичне. він так театрально ковтає заспокійливе, каже, що не хоче жити. мало не плаче в мене на колінах, викликає швидку. потім
надто жваво, як на людину,яка хоче закінчити життя самогубством
йде на побачення з катею ткаченко. і розповідає мені, яка вона крута.
маю підозри, катя, шо, якщо у вас з ним станеться те, шо він називає коханням, а потім він тобі набридне і ти видалиш його з друзів, він знову почне розповідати мені таку ж саму трагічну історію про кохання. бо і до траблів з цією бабою я чула від нього приблизно те ж. про іру, про 16 років і про страждання. такі справи.
тобто, іншими словами кульгаву клячу називають священним єдинорогом і розповідають про нього міфи.
є така приказка в індіанців – перш ніж казати про кохання, навчись ходити по снігу, не залишаючи після себе слідів.
так от
мені здається, що перш, ніж заводити мову про кохання, треба внутрішньо вирости. потрібен час і потрібні мізки, щоб усвідомлювати і розуміти іншу людину біля себе.
і я дуже рада, шо ти так свідомо підходиш до цього. я знаю, шо тобі важко. і я рада, шо ти тримаєшся, ткаченко.
я не буду казати, шо він козел і не мав так чинити.
я буду казати, шо так мало статися. бо так стається завжди. стівен кінг у котрійсь зі своїх книг писав: нещасні випадки будуть траплятися завжди, бо люди є люди. а це не що інше, як нещасний випадок.
аварія.
вибух.
частину твого внутрішнього світу щось раптом вигризає. залишаються лакуни. шось на кшталт відрубаної ліфтом кінцівки. згодом ти звикаєш. навчишся жити без неї. але іноді відчуватимеш фантомний біль там, де колись було шось рідне. таке життя.
головне тут, як мені здається, не стільки те, шо ти втратила людину, яка мала вагу в твоєму житті, скільки те, як ти себе відчуваєш зараз. бо згодом ти забудеш багато чого з вашого спільного часу. як ви сиділи за столом, коли їли ту печену картоплю. про шо розмовляли в автобусі. яку музику слухали разом. як тримались за руки.
забудеш, ткаченко. я тобі обіцяю.
але
нажаль ти завжди пам’ятатимеш, шо він змусив тебе відчувати. і якою ти почувалася. непотрібною. порожньою. невпевненою.
мені дуже не хотілося б, шоб така глибока людина, як ти, ткаченко, збирала в своєму в архіві такі почуття. мені хотілося б згребти усі твої кістляві кінцівки у купу і віднести в реанімацію. сказати, шо в тебе зупинилось серце і хай вони негайно шось роблять.
хай вони заливають у тебе адреналін.
роблять штучне дихання.
я навіть не знаю.
хай розкладають вогнище і шаманять навколо нього з бубнами.
хай намалюють навколо тебе магічну пентаграму.
шо завгодно.
шоб захистити тебе від відчуттів, які змушують тебе менше любити себе. змушують сумніватися в самій собі. бо я знаю, шо сама ти не вмієш з цим боротися. знаю, як глибоко тебе це ранить.
це як терміти у фундаменті твоєї душі. вони нищать твій власний авторитет в твоїх очах.
мені здається, шо тобі важко з такими думками всередині.
коли я згадую тебе зараз, то мені у голову приходять слова з книги, яку я недавно прочитала:
« представьте себе аккуратный загородный домик с гипсовым гномом на лужайке и петуньями на подоконнике. теперь представьте, что некто древний и безумно печальный смотрит на вас из верхнего окна. вот лицо бобби. удивительное лицо »
це «дом на краю света»
така ти в моїй голові.
такі в тебе очі. така ти вся, ткаченко
сумна і розгублена. як річка, яка не пам’ятає, де вона бере свій початок і куди впадає.
як старий покинутий будинок з важкими дубовими дверима, багатою історією і сумними вікнами.
ти дуже своєрідна. незвичайна. неформатна. альтернативна.
зі своєю черепахою, купою книжок, невпевненими рухами, гострими колінками, окулярами, сумними очима. така непопсова. така неідеальна і така справжня.
але тобі не вистачає віри в себе. нажаль, з цим боротися найважче.
ткаченко, ніколи нікому не дозволяй змушувати тебе думати про себе погано. відчувати себе не такою, якою ти хочеш бути.
на це є вагома причина –
все, шо вони кажуть і думають – неправда.
я це знаю
і ти тепер знаєш.
я рада, шо ти є. шо ти така, як є. шо я тебе знаю. і навіть можу написати тобі листа.
спренчан
p.s. в мене на робочому столі стоїть твоя фотка. серйозно. бо я вважаю тебе гарною
Свидетельство о публикации №214032700322