Як звати нашi пальчики?

Пять братиків жили у одного хлопчика на долоньці. Пять пальчиків, які мама,  ніжно погладжуючи, називала «пальчиками-зайчиками». А хлопчик тихо слухав мамин голос, що розповідав, як…

Жили-були пальчики, вправні, мов зайчики. Вони любили один одного, поважали, як і годиться братикам. Але у них не було імен. А що значить не мати імені? Це означає, що ти ніхто, бо звати тебе ніяк. Чи ніяк не звати… Це погано. Дуже.
 
І от якось братики вирішили попросити, щоб їм дали ймення. Кожному своє. Звернулись вони до своєї мами - Долоньки. Сказали їй:

- Матусю, будь ласка, назови нас якось…   
- Навіщо? 
- Щоб  знати,  кого  із  нас  кличуть,  до  кого  звертаються.   Так  ми   зможемо  визначити,  хто   з  нас   потрібніший  для  нашого  хлопчика  -  до  кого  він  частіше  звертатиметься,  того  і  любить  найбільше.
- Ви  всі  однаково  потрібні  йому.  Як  і  мені.  Для  мами  всі  діти  важливі  і  однаково  рідні.  Але   ви  праві,  і  я  дам  вам  всім   ймення.   От  як  би  ти  хотів  називатися,  мій  перший  синочку?
- Не  знаю…  -  відізвався  пальчик,  що  стояв   на  долоньці  повіддаль  від   інших.  -  Я  найдужчий,  бо  можу  один  стільки  ж  вдержати,  як  всі  інші.  І  завжди  маю  свою  думку,  тому  стою  окремо.   Може,  я  буду  Найсильнішим  і  Наймудрішим? 
- Синочку,  хіба  можна   вважати  себе  Най-….?  Це  принизливо  і  для  інших,  і  для  тебе,  бо  зарозумілість  слабка  і  огидна.  Кожного  разу  тобі  доведеться   доказувати  всьому  світу,  що  ти  «най-…»  Але   одного  разу  все  ж  знайдеться  хтось  інший,  який   буде  і  сильнішим,  і  розумнішим  за  тебе…  Що  тоді? 
- Не  знаю…  Я  не  думав  про  це  ніколи.  Але  якщо  це  так,  то  я  не  хочу  все  своє  життя  комусь  щось  доказувати  -  це  нудно  і  недоречно.  То  яке  ж  мені  ймення  вибрати?
- А  давай-но  ти  будеш  Великим  Пальчиком.  Дивися,  ти  дійсно  більший,  ніж  твої  братики,  тому  такий   сильний.  І  це  не  потрібно  доказувати,  бо  й  так  видно. 
- Добре!!!  То  я  тепер  Великий  Пальчик?) 
- Так,  синочку.  А  яке  ймення  ти  хочеш  отримати?  -  лагідно  звернулась  мама  до  другого  пальчика. 
- Я  помітив,  що  коли  наш  хлопчик  хоче  щось  показати,  то  звертається  до  мене.   Може,  хай  я  буду  Вказівним  Пальчиком? 
- Чудово!  Ти  будеш  Вказівним  -  адже  дійсно  тобою  показують,  коли  хочуть   щось  зауважити.  Хоча  це  не  дуже  виховано,  але  дуже  зручно!)  -  розсміялася  мама-Долонька. 
- Мій  третій  синочку,   ти  стоїш  посередині  між  своїми  братами.   Хочеш  бути  Середнім  Пальчиком?
- Хочу) -  розважливо  відповів  третій  пальчик.  -  Я  постараюся  ніколи  не  ставати  ні  на  чию  сторону,  не  вислухавши  уважно  всіх.   
- От  і   добре.  Четвертий  мій  синочку,  а  як  тебе  назвати? 
- Я  не  знаю…  - зніяковіло  прошепотів   четвертий  пальчик   -  Я  не  такий  сильний,  як  мій  брат,  ніколи  ніхто  мною  нічого  не  показує,  не  стою  посередині… 
- То  й  що?  Ти  такий  же  ж  важливий,  як  інші. 
- Ні…  Мамо,  я  ще  подумаю.   Можна? 
- Можна.  Ім’я  -  це  ж  дуже  важливо.  Воно  повинно  подобатися  тобі.  Ти  думай, а  я  поки  що  запитаю  у  свого  п’ятого,  найменшого  синочка  -  як  йому  хочеться  називатися?
- Я  найменший  серед  усіх  своїх  братиків…
- Так,  ти  найменший.   Ти  мізинчик)  Хочеш  бути  Мізинчиком? 
- Хочу! -  радісно  вигукнув   п’ятий  пальчик. 
- От  і  добре.  Залишилось  нам  вибрати  ймення  для  вашого  четвертого  братика. 
Всі  навперебій  почали  пропонувати,  як  же  буде   називатися  віднині   найскромніший  пальчик,  але  він  зніяковіло  хитав  головою,  відмовляючись   від   усіх  придуманий  імен.  Нарешті  мама-Долонька  вирішила:
- Ну,  якщо  ніяке  ймення  не  припало   тобі   до   душі,  то,  можливо,  так і  назвемо  тебе  -  Безіменний?   А  я  лагідно  називатиму  тебе  Безіменчиком? 
- Добре  -  тихо  посміхнувся  четвертий  пальчик. 
- От  і  вирішили.  Ну  що,  мої  синочки,  ви  задоволені? 
- Так,  мамо  -  вигукнули  пальчики  і  радісно  поворушилися  на  долоньці. 
- Ну,  тоді   давайте  спати)  -  запропонувала  мама-Дольнька,  поглянувши  на  годинник,  що  висів  на  стіні   в  дитячій  кімнаті.  -  Поки  роздавали  ймення,  ми  всі  втомилися.  Правда? 
Мама  хлопчика  теж  поцілувала  його  і  лагідно  сказала: «От  така   казочка,  мій  любий.  Тепер  ти  знаєш,  чому  і  як  звати  твої  пальчики,  і  зможеш  всіх  їх  називати  по  імені.  А  зараз  закривай  оченята,  і  тобі  присняться  чудові  сни…  Спи,  мій  маленький,  спи…»
Очі   почали  заплющуватися,    бо   в  них   попав   сонний   пісочок,  що  його  розвіює  Нічка   над  ліжками  дорослих   і  малят,  коли  запалюються  зорі  і  місяць  сходить  на  небо.  Хлопчик   заплющив   очі...  І  перед  ним   розгорнувся   сон  -  чудовий,  дитячий  сон…  Але  про  нього  -  в  наступній  історії.  А  поки   що  -  ДОБРАНІЧ!