А я скидаю вітер зі своїх плечей,
Але, він все ще переслідує мене.
Та відчував його я кожен день,
Він малював мені, він малював тебе.
На своїх крилах він мені приніс,
Ту повість, в котрій ти одна.
Її читати я одразу же присів,
Але я не бажаю дочитати до кінця.
Усю її не прочитаю, а значить це одне,
Ми зможемо разом її писати, я, ти, все.
І зранку, дивна пташка щебетне:
Тримай її, вона – найліпше для тебе.
І я повірю, і зроблю ще крок,
І ладен я багато ще зробити.
Я божевільний, а ти – оздоровчий мій ковток,
Ти необхідна … немає сенсу далі говорити.
Потрiбна
© Copyright: Виктор Процко, 2014
Свидетельство о публикации №214033100298
Свидетельство о публикации №214033100298
Рецензии