ТЕМА 1. Поняття права інтелектуальної власності.
1.Поняття інтелектуальної власності та права інтелектуальної власності.
2. Співвідношення права власності і права інтелектуальної власності.
3.Зміст права інтелектуальної власності.
4.Підстава виникнення прав на об’єкти права власності.
5.Суб’єкти і об’єкти інтелектуальної власності.
Тема 2 : Авторське право і суміжні права
1.Поняття авторського права в об’єктивному і суб’єктивному значенні
2.Об'єкти авторського права
3.Суб’єкти авторського права. Співавторство та його види
4.Майнові і особисті немайнові права автора
Тема 3: Право промислової власності
1.Поняття патентного права.
2.Винаходи, корисні моделі та промислові зразки як об’єкти правової охорони. Правова охорона секретного винаходу та секретної корисної моделі.
3.Умови надання правової охорони та критерії патентоздатності.
4.Об’єкти винаходу, корисної моделі та промислового зразка. Обсяг правової охорони.
5.Оформлення прав на об’єкти патентного права.
6.Суб’єкти права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки (винахідники, автори промислових зразків, роботодавці та їх правонаступники).
Тема 4. ПРАВОВІ ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ УСЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНОГО ОБОРОТУ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ
1.Загальна характеристика засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг, їх функції.
2.Право інтелектуальної власності на комерційне найменування.
3. Право інтелектуальної власності на торговельну марку.
4. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення.
5. Порушення та захист прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг.
Тема 5. «Договори на створення і використання об’єктів інтелектуальної власності»
1.Поняття, загальна характеристика та види договорів в сфері інтелектуальної власності.
2. Правова характеристика ліцензійного договору.
3. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.
4. Договір про створення за замовленням і використання обєкта права інтелектуальної власності.
5. Зміст і форма видавничого договору.
6. Зміст і форма постановочного договору.
7. Зміст і форма сценарного договору.
8. Зміст і форма договору художнього замовлення.
Тема 6. Захист права інтелектуальної власності. Міжнародно-правова охорона інтелектуальної власності
1.Види порушень авторського права і суміжних прав.
2.Відповідальність, що передбачена законодавством за вчинення порушення авторських і суміжних прав.
3.Захист прав патентовласника.
4.Відповідальність, що передбачена законодавством у разі порушення права промислової власності.
5.Міжнародно-правова охорона інтелектуальної власності
Тема 7. Авторське право в Інтернеті
1.Критерії авторсько-правової охорони.
2.Особливості розміщених в Інтернеті творів як предмета авторського права та проблеми їх правової охорони.
3.Зміст та обсяг авторських прав в Інтернеті.
4.Захист авторських прав на твори, розміщені в Інтернеті.
ТЕМА 1. Поняття права інтелектуальної власності.
Зміст:
1.Поняття інтелектуальної власності та права інтелектуальної власності.
2. Співвідношення права власності і права інтелектуальної власності.
3.Зміст права інтелектуальної власності.
4.Підстава виникнення прав на об’єкти права власності.
5.Суб’єкти і об’єкти інтелектуальної власності.
Додаткові запитання:
1.) Право інтелектуальної власності в об’єктивному та суб’єктивному значенні.
2.) Джерела права інтелектуальної власності.
1.Поняття інтелектуальної власності та права інтелектуальної власності.
Інтелектуальна власність - це права на результати розумової діяльності людини в науковій, художній, виробничій та інших сферах, які є об'єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпо¬ряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законі.
«Про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності», що підписана в Стокгольмі 14.07.1967 року. Ст. 2 цієї Конвенції стверджує, що "інтелектуальна власність" містить права, які відносяться до:
1. літературних, художніх і наукових творів;
2. виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач;
3. винаходів у всіх сферах діяльності людини;
4. наукових відкриттів;
5. промислових зразків;
6. товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень;
7. захисту від недобросовісної конкуренції;
8. всі інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.
Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
Право інтелектуальної власності має подвійну природу:
1) З одного боку, творець (автор) нематеріального об'єкта власності і творець матеріального об'єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об'єкти (майновим правом).
2) З іншого боку, поряд з майновим правом, існує деяке духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав.
Права інтелектуальної вартості = Майнове право (право володіти, право користуватися і право розпоряджатися) + Немайнове право (Право на авторство, Право на недоторканість твору, тощо.
Головними джерелами права інтелектуальної власності, що склали основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали Закони України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", які набули чинності 15.12.1993 року.
2. Співвідношення права власності і права інтелектуальної власності.
Співвідношення права власності і права інтелектуальної власності.
1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Право інтелектуальної власності та право власності на річ існують як самостійні правові категорії, пов'язані з наявністю між об'єктами права інтелектуальної власності і матеріальними об'єктами права власності значної кількості відмінностей.
2. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Оскільки право інтелектуальної власності та право власності на річ є самостійними правовими категоріями передача кожного з цих прав є самостійним юридичним фактом, що породжує, змінює, припиняє самостійні правовідносини. Внаслідок цього перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, у якій було зафіксовано об'єкт творчої діяльності.
3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності. Перехід права власності на матеріальну річ не означає одночасного переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності. Наприклад, придбання картини не означає автоматичного переходу авторського права, до особи, яка придбала цю річ.
3.Зміст права інтелектуальної власності.
Зміст права інтелектуальної власності має два тлумачення:
; сукупність майнових та немайнових прав, які разом становлять право інтелектуальної власності як елемент статусу приватної особи. Саме такого змісту права Інтелектуальної власності стосуються ст.ст.418, 423, 424, 425 ЦК.
; ч.2 ст.418 ЦК розкриває зміст права інтелектуальної власності, як елементу правосуб'єктності, вказуючи, що право Інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК та Іншими законодавчими актами.
Згідно зі ст.423 ЦК особистими немайновими правами суб'єктів права інтелектуальної власності є:
; право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;
; право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
; інші особисті немайнові права, встановлені законом. Зазначені немайнові права можуть бути поділені на два види: а) особисті немайнові права, пов'язані з майновими правами; б) особисті немайнові права, не пов'язані з майновими правами.
4.Підстава виникнення прав на об’єкти права власності.
Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених Кодексом, іншим законом чи договором.
Розрізняють два способи встановлення права інтелектуальної власності:
; Виникнення права інтелектуальної власності - йдеться про встановлення права інтелектуальної власності вперше — раніше його не існувало, а потім виникли відповідні правовідносини. У цьому разі підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності.
; Набуття права інтелектуальної власності має вторинний характер. Воно може бути встановлене в результаті отримання необхідних документів, правонаступництва, передання автором майнових прав інтелектуальної власності іншій особі тощо . У цьому випадку підставою виникнення відповідних правовідносин вже є не лише сам акт творчості, а складна юридична сукупність (створення об'єкта права інтелектуальної власності і подія — смерть автора і відкриття спадку, створення об'єкта права інтелектуальної власності і правочин або інші юридичні дії, спрямовані на встановлення відповідних правовідносин).
5.Суб’єкти і об’єкти інтелектуальної власності.
Суб'єкти інтелектуальної власності - це особи, яким можуть належати права володіння, легітимації, користування, розпорядження та захисту прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності.
А) Творець,автор,виконавець
Б) Інші особи
Об'єкти права інтелектуальної власності поділяють на 3 групи:
1. Об'єкти авторського права і суміжних прав:
; до об'єк¬тів авторського права відносяться літературні, художні твори, комп'ютерні програми, бази даних,
; до об'єктів суміжних прав — виконання творів, фонограми та відеограми, передачі організацій мовлення.
2. Об'єкти права промислової власності :
; винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні
; марки, географічні зазначення, комерційні найменування.
3. Штучно виділені, так звані нетрадиційні об'єкти інтелек¬туальної власності:
; сорти рослин, породи тварин,
; топографії інтегральних мікросхем,
; комерційні таємниці, наукові відкриття та раціоналізаторські пропозиції.
Додатокові запитання:
1.) Право інтелектуальної власності в об’єктивному та суб’єктивному значенні.
Право інтелектуальної власності в об’єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини права інтелектуальної власності.
Право інтелектуальної власності в суб’єктивному значенні — це права авторів та інших суб’єктів на об’єкти права інтелектуальної власності.
2.) Джерела права інтелектуальної власності.
Джерела права інтелектуальної власності в Україні
• нормативно-правовий акт;
• міжнародний нормативно-правовий договір;
• правовий звичай;
• правовий прецедент.
Основні нормативні акти, які регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності
• Конституція України;
• Кодекси України: цивільний та господарський;
• Закон України «Про авторське право і суміжні права»;
• Закон України «Про видавничу справу»;
• Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»;
• Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»;
• Закон України «Про електронний цифровий підпис»;
• Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»;
• Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»;
• Закон України «Про інформаційні агентства»;
• Закон України «Про інформацію»;
• Закон України «Про кінематографію»;
• Закон України «Про науково-технічну інформацію»;
• Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу»;
• Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;
• Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;
• Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;
• Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»;
• Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»;
• Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;
• Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»;
• Закон України «Про рекламу»;
• Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»;
• Закон України «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України»;
• Закон України «Про телебачення і радіомовлення»;
Приклад №1. У Господарському суді міста Києва було розглянуто справу за позовом приватного підприємця до Міністерства освіти і науки України (далі,— .МОН Украївд) та товариства з обмеженою відповідальністю "Міріам" про визнання недійсним свідоцтва України № ,13161 на знак "Шайнська" для товарів 32 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг (далі — МКТП) — "безалкогольні напої, вода зельтерська, води (напої), води столові, газованї води, "мінеральні води". До прийняття рішення по справі позивач на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України змінив предмет позову та просив визнати недійсним вказане свідоцтво в частині товарів 32 класу - "мінеральні води" через те, що знак "Шаянська" для мінеральних вод не може мати правової охорони. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Шаянське родовище мінеральних вод розташоване в межах населеного пункту з географічною назвою с. Шаяни, тому назва мінеральної води "Шаянська" не може мати правової охорони.
Відповідач — МОН України із доводами позивача погодився, оскільки відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 ст. 6 Закону "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати із найменуваннями місць походження.
Крім того, МОН зазначило, що відповідно до ст. 1 Закону "Про охорону прав на зазначеная походження товарів" назва місця походження—це назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, який походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами. Враховуючи це, немає підстав для визнання свідоцтва недійсним повністю, оскільки, крім "мінеральної води (напоїв)", у перелік товарів включені інші товари, котрі не мають властивостей "виключно або головним чином зумовлених характерними для даного географічного місця природними умовами".
У ході розгляду справи суд визнав недійсним свідоцтво України № 13161 на знак для товарів і послуг у частині надання правової охорони для товарів 32 класу МКТП стосовно мінеральних вод (напоїв).
Приклад №2. У Господарському суді м. Києва було розглянуто також іще одну справу. Позивач — мале приватне підприємство з України подало позовну заяву про припинення порушення прав інтелектуальної власності і визнання свідоцтва України № 22921 на знак для товарів і послуг "Лужанська-7" недійсним повністю. Позивач є власником свідоцтва України № 17336 на знак "Лужанська" стосовно вод пазованих, безалкогольних напоїв, мінеральних вод (напої і мінеральні води лікарські) для 5, 32, 42 класів товарів і послуг за МКТП. Знак позивачем використовується з 1997 р. на товарах і при наданні послуг. З офіційної публікації відомостей про видачу свідоцтва стало відомо, що власник оскаржуваного свідоцтва має місцезнаходження в Києві. Особливістю реєстрації є та обставина, що правову охорону знаку надано не стосовно мінеральної води визначеного складу, а для мінеральних, вод взагалі. ' Коли власник оскаржуваного свідоцтва отримав позовну заяву, він вирішив також подати позов про припинення порушення своїх прав як власника свідоцтва України № 22921 на знак для товарів і послуг "Лужанська-7" та визнання його дійсним. Зазначене свідоцтво видано за переліком товарів і послуг для 32, 35 та 42 класів МКТП
Приклад№3. ЗАТ "Фармацевтична фірма "Дарниця" виграло справу "Корвалол-Дарниця"
09.09.2011
31 серпня Вищий господарський суд України (ВГСУ) відмовив в задоволенні касаційної скарги ВАТ “Фармак” на Постанову Київського апеляційного господарського суду та на Рішення господарського суду м. Києва, стосовно торгової марки лікарського засобу “Корвалол-Дарниця”.
Про це йдеться в постанові ВГСУ від 31.08.2011 р.
У червні 2011 року ВАТ “Фармак” звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на Постанову Київського апеляційного господарського суду та на Рішення господарського суду м. Києва щодо відмови у визнанні недійсним Свідоцтва України №49087 від 15.04.2005р. на знак для товарів і послуг “Корвалол-Дарниця ”, зазнавши перед цим поразки в судах першої та апеляційної інстанції.
Протягом 6 років ВАТ “Фармак” намагався монополізувати право позначення “Корвалол” та перешкодити ЗАТ “Фармацевтична фірма “Дарниця” випускати створений за часів СРСР як аналог Валокордину лікарський засіб під власним брендом, тим самим обмеживши доступ до недорогих соціально-орієнтованих лікарських засобів.
У 2005р. ВАТ “Фармак” звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України та ЗАТ “Фармацевтична фірма “Дарниця” з вимогою визнати недійсним свідоцтво на торгову марку “Корвалол-Дарниця ”, що належить ЗАТ “Фармацевтична фірма “Дарниця”.
Господарським судом м. Києва після проведеної експертизи було прийнято рішення про відмову ВАТ “Фармак” у задоволенні позову в зв’язку з необґрунтованістю позовних вимог ВАТ “Фармак”, а Київським апеляційним господарським судом було підтверджено правоту ЗАТ “Фармацевтична фірма “Дарниця” та залишене в силі Рішення суду першої інстанції.
Судами було також встановлено, що визнання Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності добре відомим знаку “Корвалол”, який належить ВАТ “Фармак”, було здійснено в грудні 2004 р. за відсутності нормативного порядку визнання знаків добре відомими, який був затверджений Міністерством освіти і науки України лише в наступному, 2005 році.
Незважаючи на спроби ВАТ “Фармак” чинити психологічний тиск на суд та експертну установу, що провела судову експертизу не на користь ВАТ “Фармак”, хоча саме цю експертну установу ВАТ “Фармак” запропонував для проведення експертизи у своєму клопотанні, Вищий господарський суд України не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги ВАТ “Фармак”.
Захистом інтересів ЗАТ “Фармацевтична фірма “Дарниця” в суді керувала партнер Правової групи “Павленко і Побережнюк”, адвокат Олександра Павленко.
“Суди підтвердили відповідність умовам надання правової охорони в якості торговельної марки позначення “Корвалол-Дарниця”. Доводи позивача про схожість спірного позначення зі знаками “Корвалол Corvalolum” і “Корвалол”, а також про можливість введення в оману споживачів були відкинуті судами, як необґрунтовані”, - зазначив представник інтересів ЗАТ “Фармацевтична фірма “Дарниця” у суді, адвокат Правової групи “Павленко і Побережнюк” Маркіян Галабала.
“Після таких рішень судів будь-які маніпуляції з позначенням “Корвалол” будуть неможливі на території України. Приємно усвідомлювати, що всі суди підтримали нашу позицію. Від першої до останньої інстанції суди однозначно констатували факт законності реєстрації торгівельної марки за Фармацевтичною фірмою “Дарниця”, - підсумувала партнер Правової групи “Павленко і Побережнюк”, адвокат Олександра Павленко.
Тема 2 : Авторське право і суміжні права
1. Поняття авторського права в об’єктивному і суб’єктивному значенні
2. Об'єкти авторського права
3. Суб’єкти авторського права. Співавторство та його види
4. Майнові і особисті немайнові права автора
1. Поняття авторського права в об’єктивному і суб’єктивному значенні
Авторське право (скор.: АП) — набір виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності. АП історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва; нині АП поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення.
Авторське право є ключовою галуззю права інтелектуальної власності; воно призначене захищати лише зовнішню форму вираження об'єкта (твір, малюнок, збірник, фотографія та інше), тобто їхнє «матеріальне втілення». Авторське право не може використовуватись для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі. Іншими словами, якщо ви придумали новий та зручний спосіб зав'язування шнурків на взутті, новий спосіб приготування яєчні або новий склад розчину для надування мильних пузирів і видали брошуру, у якій було описано ці способи — то авторське право захищатиме лише текст брошур, а не винайдені вами способи та речовину. Детальніше цю базову концепцію авторського права буде проаналізовано нижче.
Комплекс авторських прав.
Основним положенням АП є монопольне право автора на обнародування твору — дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки. За життя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо буде, то коли і яким чином.
В основі систематизації комплексу прав, які охоплюється поняттям «авторське право», лежить їхній поділ на майнові та немайнові. Ці два види прав відрізняються один від одного тим, що майнові права автор може передати третій особі, а немайнові права автора є його невід'ємними правами — і тому не можуть бути передані будь-кому іншому. Строк тривалості немайнових прав не обмежується, строк тривалості майнових прав встановлюється міжнародними договорами та національним законодавством.
2. Об'єкти авторського права
Об'єктом авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі. Твір — це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У ст. 5 Закону про авторське право вміщено перелік об'єктів авторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.
Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка — редагування, коректура тощо).
Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Сама об'єктивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо). Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права.
Об'єктами авторського права можуть бути хореографічні твори і пантоміми. Збірники творів народних пісень, законів, судових рішень тощо породжують авторське право лише тоді, коли це має творчий характер добору і розміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів.
Самостійним об'єктом авторського права є переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача вважається творчою.
До об'єктів авторського права належать різні види музичних творів з текстом або без нього (інструментальні — симфонії, сонати, квартети і вокальні — пісні, романси тощо), а також музично-драматичні — опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання.
Об'єкти авторського права
• літературні та художні твори, зокрема:
• романи, поеми, статті та інші письмові твори та графіки;
• лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
• драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші сценічні твори;
• твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;
• фотографічні твори;
• твори ужиткового мистецтва;
• ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;
• переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;
• збірники творів, інші складені твори, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної власності;
комп’ютерні програми;
компіляція даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;
інші твори.
3. Суб’єкти авторського права. Співавторство та його види
Суб'єктом авторською права може бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких право може виникати внаслідок закону» договору або спадкування. Так, відповідно до статей 20, 21, 25 і 27 Закону про авторське право право на наукові збірники, енциклопедичні словники, журнали, інші періодичні видання належить організаціям, що випустили їх у світ. Авторське право на кіно- або телефільми належить підприємству, яке здійснило його зйомку, на телепередачі — відповідним телевізійним організаціям.
В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб — правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів. Так, за ст. 25 Закону про авторське право спадкоємці мають право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора, відповідно до ст. 27 цього закону майнові права автора можуть бути об'єктом цивільних правочинів. Але в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав — неавтори — не можуть мати права, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними від нього.
Авторське право автора прийнято називати первісним, а авторське право правонаступників — похідним.
На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але перебувають на території України у будь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства (ст. 8 Закону про авторське право). Закон визнає авторське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України або ті, які мають постійне місце проживання на території України (п. З ст. 8 Закону про авторське право).
Дія Закону про авторське право поширюється також на авторів, твори яких уперше опубліковано в іншій країні та протягом ЗО днів після цього опубліковано в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.
Співавторство — це спільна творча діяльність щодо створення твору. Співавторство може виникати за наявності письмової або усної угоди про сумісну співпрацю над створенням твору. Співавтори є первісними суб'єктами авторського права. Не є співавторством надання автору твору будь-якої технічної допомоги. Також не є співавтором особа, що брала участь, навіть творчу, у створенні ідеї або концепції твору, оскільки ідеї є змістом твору й авторським правом не охороняються.
Види
Співавторство може бути нероздільним або роздільним.
Нероздільним вважається таке співавторство, за якого неможливо виділити частину твору, що створена конкретним співавтором. Зміна або вилучення частини такого твору неминуче призведе до зміни інших частин твору, або до неможливості використовувати твір взагалі. Наприклад, якщо вилучити із підручника, що написаний декількома співавторами, деяких глав, такий підручник перестане бути цільним твором, а в деяких випадках його просто не можна буде використовувати.
За роздільного співавторства у тієї чи іншої частини твору, що створений співавторами, існує конкретний автор. Роздільне співавторство існує тільки тому, що співавтори своєю угодою вирішили об'єднати частини твору, та використовувати їх разом. Наприклад, поєднання музики та слів призводить до появи нового твору — пісні, що заснована на роздільному співавторстві. Літературний твір із ілюстраціями також є прикладом роздільного співавторського твору.
Співавторство та інтерв'ю.
Інтерв'ю також є результатом співавторства. Співавторами інтерв'ю є особа, що надає інтерв'ю, а також особа, що бере його. Публікування інтерв'ю дозволяється тільки за згоди особи, що його давала. Не варто плутати інтерв'ю із записом розповіді особи, що ділиться своїми спогадами з особою, що здійснює запис її розповіді. Якщо оповідач та обробник сумісно брали участь у створенні художньої форми такого твору, то вони є співавторами. Якщо обробник виконує тільки технічну та редакторську роботу, то така робота не є співавторством.
Суб’єкти авторського права:
- Спадкоємці
- Видавці
- Правонаступники
- Автори
- впівавтори
4. Майнові і особисті немайнові права автора
Немайнові авторські права
В Україні немайнові АП можуть належати виключно фізичній особі. В англійській мові цей вид прав має назву non-proprietary rights або moral rights. У французькій мові цьому виду прав відповідає droit moral. До немайнових прав належать права:
бути визнаним автором твору (право авторства)
дозволяти або забороняти використання твору під справжнім ім'ям автора, псевдонімом або без зазначення імені, тобто анонімно (право на ім'я)
дозволяти або забороняти оприлюднення твору у будь-якій формі включно із правом відкликати твір у будь-який момент до оприлюднення (право на оприлюднення)
захищати твір, включно із його назвою від будь-якого викривлення, що може нанести шкоду честі та гідності автора (право на захист репутації)
Майнові авторські права
До цього виду прав належать права дозволяти та забороняти:
відтворювати твір (право на відтворення)[Джерело?]
поширювати екземпляри твору будь-яким способом (право на поширення)
імпортувати екземпляри твору у цілях розповсюдження (право на імпорт)
здійснювати публічну демонстрацію або виконання твору (право на публічну демонстрацію або публічне виконання)
публічно сповіщувати твір для загального доступу шляхом передання у ефір або по кабелю чи за допомогою інших аналогічних засобів або таким чином, що будь-яка особа може мати до нього доступ в інтерактивному режимі із будь-якого місця у будь-який час на власний вибір (право на публічне сповіщення)
перекладати твір (право на переклад)
дописувати, домальовувати, аранжувати або іншим способом переробляти твір (право на переробку) [1]
Строк дії авторського права
Відповідно, до українського законодавства АП діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Якщо твір оприлюднено анонімно або під псевдонімом, який не прямо асоціюється з конкретною людиною і не є загально відомим, то АП діє лиш протягом 70 років після оприлюднення твору. Якщо твір був створений у співавторстві, АП діє протягом життя його авторів і 70 років після смерті останнього з них.
По завершенні строку дії АП, твори переходять до суспільного надбання. Це означає, що будь-хто може їх вільно використовувати без виплати авторської винагороди нащадкам автора.
Тема 3: Право промислової власності
План лекції
1. Поняття патентного права.
2. Винаходи, корисні моделі та промислові зразки як об’єкти правової охорони. Правова охорона секретного винаходу та секретної корисної моделі.
3. Умови надання правової охорони та критерії патентоздатності.
4. Об’єкти винаходу, корисної моделі та промислового зразка. Обсяг правової охорони.
5. Оформлення прав на об’єкти патентного права.
6. Суб’єкти права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки (винахідники, автори промислових зразків, роботодавці та їх правонаступники).
1.Поняття патентного права
Патентне право (право промислової власності) забезпечує другу частину об;єктів творчості (складову інтелектуальної власності) не менш важливу, ніж перша його частина (духовна творчість). Слід брати до уваги, що в умовах ринкової економіки, як перші об;єкти (духовної творчості), так і другі (науково-технічної творчості), виступають товаром.
Патентне право- це сукупність норм, що регулюють майнові й особисті немайнові відносини, які виникають у зв;язку з використанням авторства на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, з охороною прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, установленням режиму використання цих об;єктів, матеріальним і моральним стимулюванням, а також захистом прав авторів і патентовласників.
Об;єктами патентного права є:
• винаходи
• корисні моделі
• промислові зразки
Патент- цеохоронний документ, щовидаєтьсязаявнику за результатами кваліфікаційноїекспертизи заявки на винахід і підтверджує авторство, пріоритет і право власності на зазначенийоб’єкт.
Патент видається державним патентним відомством винахіднику або його правонаступнику. Дія патенту розповсюджується тільки на територію держави, в якій його видано. Строк дії патенту встановлюється національним законодавством (як правило, 15-20 років). Патент може бути оскаржено і анульовано на законодавчій основі. З поняттям патенту тісно пов'язаний юридичний термін «патентна чистота», який означає, що машину, прилад, технологічний процес, матеріал, продукт тощо можна використовувати (виготовити, ввезти для продажу) в даній державі без порушення прав патентовласника.
Різновиди патенту:
1. патент на винахід – охоронний документ, що видається на підставі результату кваліфікаційної експертизи заявки, діє протягом 20 років; цей строк може бути продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу;
2. патент на корисну модель – видається за результатами формальної експертизи, діє протягом 10 років (п. 4 ст. 465 ЦКУ);
3. патент на секретні винаходи – різновид патенту, який видається на винахід, що відноситься до державної таємниці, діє протягом терміна закритої інформації, але не більш 20 років;
4. патент на секретну корисну модель видається на корисну модель, що відноситься до державної таємниці, діє не більш 10 років;
5. патент на промисловий зразок – видається на промисловий зразок, діє протягом 15 років (п. 5 ст. 465 ЦКУ).
2. Винаходи, корисні моделі та промислові зразки як об’єкти правової охорони. Правова охорона секретного винаходу та секретної корисної моделі.
Промисловий зразок – результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання.
Винахід (корисна модель) - результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.
Секретний винахід (корисна модель) - винахід що містить інформацію, віднесену до державної таємниці.
Законом України від 1 червня 2000 р. №1771-Ш в Закон „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (далі – Закон) були внесені положення, які регулюють порядок правової охорони секретних винаходів і корисних моделей. Так в Україні була вперше законодавчо закріплена патентна форма охорони секретних винаходів і корисних моделей. Правова охорона промислових зразків в режимі секретності Законом не передбачена.
Відповідно до Закону секретний винахід (корисна модель) — це винахід (корисна модель), що містить інформацію, віднесену до державної таємниці. Державною таємницею (секретною інформацією) згідно з Законом України „Про державну таємницю” є вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.
Строк дії патенту на секретний винахід і патенту на секретну корисну модель дорівнює строку засекречування винаходу (корисної моделі), але не може бути довшим від визначеного за Законом України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” строку дії охорони винаходу (корисної моделі). Ці строки становлять відповідно 20 і 10 років від дати подання заявки в Український інститут промислової власності (Укрпатенту), який є уповноваженим Державним департаментом інтелектуальної власності державним закладом для розгляду і проведення експертизи заявок.
3.Умови надання правової охорони та критерії патентоздатності.
Патентоздатність - це властивість нововведення бути визнаним винаходом, корисною моделлю, промисловим зразком у правовому відношенні і, відповідно, одержати правову охорону. Винахід - це технічне (технологічне) рішення, що отримує правову охорону у разі, якщо воно є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним для використання. Об;єктом винаходу може бути продукт, (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології.
Критерії патетоздатності
-Новизна
Винахід, корисна модель або промисловий зразок визнаються новими, якщо вони не є частиною рівня техніки. Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Рівень техніки включає також зміст будь-якої заявки на видачу в Україні патенту (у тому числі міжнародної заявки, в якій зазначена Україна) у тій редакції, в якій цю заявку було подано спочатку, за умови, що дата її подання (а якщо заявлено пріоритет, то дата пріоритету) передує даті подання заявки до установи або даті пріоритету, і що вона була опублікована на цю дату чи після цієї дати.
-Винахідницький рівень
Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не є очевидним, тобто не випливає явно із існуючого рівня техніки.
-Придатність до промислового використання
Цей критерій означає, що використані у винаході чи корисній моделі способи отримання результату мають дозволяти практичне використання винаходу.
До того ж термінрозгляду заявки на корисну модель складає не більшепівроку з датиподання заявки, тоді як при поданні заявки на 2 роки. Усе церобитькорисну модель більшпривабливим видом промисловоївласності.
Правова охорона надається промисловому зразку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності й моралі та відповідає умові патентоспроможності.
Умовою патентоспроможності промислового зразка є новизна.
Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.
4.Об’єкти винаходу, корисної моделі та промислового зразка.
ЗаконУкраїни"Про охорону прав на винаходи і кориснімоделі"зазначає,що:
Винахід (корисна модель) - результат інтелектуальноїдіяльностілюдини у будь-якійсферітехнології і на них надаютьсяоднаковімайнові і особистінемайнові права.
Об'єктомвинаходуможе бути:
1.продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин ),
2.спосіб,
3.застосуванняранішевідомого продукту за новим призначенням
За Цивільним Кодексом об'єктом винаходу є:
1. продукт (пристрій, речовина, тощо),
2.процес у будь-якій сфері технології,
3. застосування раніше відомого продукту за новим призначенням.
Об'єктом корисної моделі Закон визнає конструктивне виконання пристрою, а за Цивільним Кодексом об"єктом корисної моделі може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь якій сфері технології,а такожновезастосуваннявідомого продукту чи способу.Як видно, тепероб"єктивинаходу і об"єктикорисноїмоделі є одними і тими ж.
Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу й призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб .
5. Оформлення прав на об’єкти патентного права.
Стадії оформлення правової охорони на винахід та корисну модель:
1. Подача заявки зацікавленою особою (оформлення пріоритету, встановлення дати подачі заявки);
2. Після закінчення 18 місяців від дати подачі заявки або після встановлення пріоритету відомство у своєму офіційному бюлетені публікує відомості про заявку (1- публікація), (для винаходу).
3. Формальна експертиза – це перевірка пакету документів заявки без встановлення сутності заявленого об’єкта.
4. Кваліфікаційна експертиза проводиться згідно з клопотанням зацікавленої особи і при сплаті мита (не застосовуеться до корисної моделі).
5. Рішення про видачу патенту.
6. Реєстрація патенту, здійснюється при наявності сплати мита, відбувається шляхом внесення відомостей про винахід у державний реєстр.
7. Публікація відомостей про видачу патенту.
8. Видача патенту.
9. Оскарження рішень згідно із заявкою.
Стадії оформлення патентних прав на промисловий зразок:
1. Подача заявки – встановлення дати подачі заявки і пріоритету;
2. Експертиза згідно із заявкою проводиться за формальними ознаками (чи сплачено мито та ін.)
3. Рішення про видачу патенту;
4. Публікація про видачу патенту;
5. Реєстрація патенту;
6. Видача патенту;
7. Оскарження рішень згідно із заявкою.
6. Суб’єкти права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки.
Суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок є:
1) винахідник, автор промислового зразка;
2) інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.
Суб‘єктами прав зазначених об‘єктів права інтелектуальної власності насамперед є їх творці — винахідники та автори промислових зразків. Творцями можуть бути будь-які фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни, якщо вони мають постійне місце проживання в Україні, та особи без громадянства. Не має значення вік та дієздатність творців — відомо немало випадків, коли винаходи та інші науково-технічні досягнення створюють неповнолітні і навіть малолітні діти. На них поширюються ті ж правила, які стосуються цих осіб за авторським правом. Творити вони можуть незалежно від віку, й обов‘язки дітей до 14 роки здійснюють їх законні представники — батьки та опікуни.
Це так звані первинні суб‘єкти права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки.
Суб‘єктами права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі і промислові зразки можуть бути й інші особи, до яких це право перейшло на підставі договору чи закону. Це похідні суб‘єкти права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності на зазначені об‘єкти може перейти до інших будь-яких осіб — як фізичних, так і юридичних на підставі договору, які стають правонаступниками творців. Право інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки може переходити за договором від одних осіб до інших. Зазначені об‘єкти — це товар, який знаходиться у вільному цивільному обігу.
Тема 4. ПРАВОВІ ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНОГО ОБОРОТУ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ
План лекції
1. Загальна характеристика засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг, їх функції.
2. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування.
3. Право інтелектуальної власності на торговельну марку.
4. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення.
5. Порушення та захист прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг.
1. Загальна характеристика засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг, їх функції.
Правові засоби індивідуалізації учасників цивільного товарообороту:
1) Географічне зазначення
2) Комерційне (фірмове найменування)
3) Торговельна марка (знак для товарів і послуг)
Спільною рисою, що поєднує вказані об'єкти і водночас відрізняє їх від інших об'єктів права інтелектуальної власності, є їхнє призначення.
Вони індивідуалізують учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Комерційне (фірмове) найменування індивідуалізує самого суб'єкта, а торговельні марки та географічні зазначення є засобами індивідуалізації товарів, послуг.
Комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення є об'єктами цивільних прав саме завдяки тому, що дозволяють індивідуалізувати певного суб'єкта, товар чи послугу. Це відрізняє їх від багатьох інших об'єктів права інтелектуальної власності, що виступають в цивільних відносинах як результати творчої діяльності (твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції та ін.). Це позначається на особливостях правового режиму засобів індивідуалізації:
1. оскільки комерційні найменування, торговельні марки й географічні зазначення не є результатами творчої діяльності, у відносинах, що виникають з приводу цих об'єктів, немає такого суб'єкта, як творець. Відповідно щодо таких об'єктів не передбачено особистих немайнових прав. Зміст права інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації становлять лише майнові права;
2. оскільки основна функція цих об'єктів полягає в індивідуалізації певної особи, товару чи послуги, законодавство до певної міри обмежує оборотоздатність майнових прав на них. Право на комерційне найменування може передаватися іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом чи його частиною. Право на торговельну марку може передаватися іншій особі, але за умови, що це не вводитиме в оману споживача. Географічне зазначення взагалі не є об'єктом чиїх-небудь виключних прав, тому право на географічне зазначення не може переходити до іншої особи за договором.
2. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування
Комерційне найменування – це найменування під яким суб’єкт господарювання виступає в цивільному обороті і яке індивідуалізує його серед інших учасників цивільного обороту.
Згідно з ч.1 ст. 159 Господарського кодексу України суб’єктом права на комерційне найменування є:
1) юридична особа – суб’єкт господарювання;
2) фізична особа- підприємець.
Відповідно до ст. 90 ЦК України та ст. 23 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 р. комерційне найменування юридичної особи повинно містити інформацію про:
1) організаційно-правову форму;
2) назву.
- Для окремих організацізаційно-правових форм закон може встановлювати додаткові вимоги. Так, відповідно до ст. 119 та 133 ЦК України найменування повного та командитного товариств має містити найменування одного чи кількох учасників з доданням слів „і компанія”
- Фізична особа - підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище чи ім’я.
- Комерційне найменування юридичної чи фізичної особи підприємців може внесено до відповідного реєстру в порядку встановленому законом.
Право на комерційне найменування полягає в тому, що комерційна особа, яка його використовує і зареєструвала в установленому порядку, має виключне право на його використання.
Це означає, що володілець комерційного найменування має право забороняти іншим особам використовувати фірмове найменування на товарах, упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях та іншій документації, пов'язаній з його діяльністю, а також при демонстрації товарів на виставках і ярмарках.
Використання зареєстрованого на ім'я певної юридичної особи комерційного найменування іншими особами без дозволу володільця не допускається. Володілець, безумовно, має право передати своє виключне право на використання комерційного найменування іншим особам за певну винагороду, шляхом видачі виключної або невиключної ліцензії.
Момент виникнення права на комерційне найменування Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування. Цей момент, як правило, співпадає з моментом державної реєстрації юридичної особи.
Майнові права інтелектуальної власності
на комерційне найменування
1) право на використання комерційного найменування;
2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числ забороняти таке використання;
3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або йоговідповідною частиною.
Чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, встановлених законом.
Умови надання правової охорони
1) якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших;
2) не вводить в оману споживачів щодо справжньої діяльності цієї особи
3)Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.
4) Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.
5) Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.
Чинність права на комерційне найменування настає з дати державної реєстрації найменування в Україні. Без такої реєстрації право на найменування не настає.
3. Право інтелектуальної власності на торговельну марку.
Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами.
Суб'єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку
1. Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи.
2. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.
Засвідчення набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку
- Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.
- Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.
- Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленному законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.
Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:
1) право на використання торговельної марки;
2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором. є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом.
ВИДИ ТОРГОВИХ МАРОК
Словесна торгівельна марка (товарний знак, торгова марка, торговельна марка).
Це торгові марки, які складаються зі слів, літер, цифр та їх поєднань. Наприклад, слово "internet" - це словесна торгова марка. Також, як наприклад, торгові марки "99", "О" (тобто просто літера) або "№ 1" - ці зареєстровані нами знаки відносяться до словесних знаків.
Образотворчі торгові марки (товарні знаки, торгові марки).
Це такі торгові марки, які складаються з образотворчих елементів, поєднання кольорів або їх комбінації.
Об'ємні торговельні марки
Об'ємні торговельні марки - це найчастіше або упаковка, або тара, або пляшка для товарів компанії. Об'ємні торговельні марки реєструються у вигляді фігур (товару, упаковки, тари) у трьох вимірах або композицій фігур у трьох вимірах. Наприклад, пляшка Кока-Коли.
Комбіновані торговельні марки
Це такі торгові марки, які складаються як з слів, літер, цифр та їх поєднань, так і в обов'язковому порядку містять образотворчі елементи. Наприклад: "100 FM GALA radio" + зображення радіохвилі - це комбінована торгова марка. Яка зареєстрована в чорному, червоному і синьому кольорах.
Також торговими марками можуть бути:
1. словесні - «Apple» для комп'ютерів, Deutsche Bank для банку, «Холлофайбер» для нетканих матеріалів;
2. довільні або вигадані позначення - Coca-Cola, Nikon, Sony, NIKE і Easy Jet;
3. імена - Ford, Peugeot, Hilton (готель);
4. слогани - «Літай мною» для авіалінії;
5. містять елементи - трьохпроменева зірка для Mercedes-Benz, статуетка богині («Дух екстазу») для Rolls-Royce;
6. цифри - одеколон 4711;
7. букви - GM, FIAT, VW, KLM;
8. картинки або символи - Lacoste (маленький крокодил);
9. звуки - мелодія мобільного телефону Nokia, Philips і ін
10. назва фірми – БудМайстер;
11. знак для товарів (товарний знак) – Revlon;
12. Знак для послуг (знак обслуговування) Голден Телеком;
13. фірмовий знак – знак автомобіля HONDA;
14. фірмовий салоган – «За Немиров во всем мире»
15. Етикетка – «Столичная водка»;
16. Упаковка – жувальна гумка Stimorol;
17. звукова торговельна марка - рінгтон компанії Nokia – Nokia Tune (музикальна фраза з композиції Grande Valse авторства Францизко Таррега).
18. голографічний знак - товарний знак компанії Cass Laminierunys GmbH для друкованої продукції та послуг типографії.
19. ароматична торгова марка - «запах свіжоскошеної трави» для тенісних м’ячів. Вчинок як торговельна марка - збовтування фірмової пляшки Біола («А як ти збовтаєш свою «Біолу»?»).
20. Матеріал - компанія Shock GmbH, продукція якої виготовляється виключно з матеріалів власної розробки. Її популярними зареєстрованими матеріалами є Cristalite та Cristalan – композитні матеріали, що використовуються для кухонних стільниць.
21. Рух – товарний знак компанії Nokia для мобільних телефонів та телекомунікаційних послуг (з’єднання двох рук – Connecting People).
Право попереднього користувача на торговельну марку
1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).
2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.
4.Право інтелектуальної власності на географічне зазначення
Зазначення походження товару - термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни:
- просте зазначення походження товару;
- кваліфіковане зазначення походження товару;
Просте зазначення походження товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Ним може бути і назва географічного місця, яка вживається для позначення товару або як складова частина такого позначення.
Кваліфіковане зазначення походження товару - термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни:
Назва місця походження товару - назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця
людським фактором.
Географічне зазначення походження товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару, який має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.
Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:
1) право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;
2) право на використання географічного зазначення;
3) право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.
Суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення
є виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені законом
Набуття права інтелектуальної власності на географічне зазначення
1. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.
2. Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.
Строк чинності права інтелектуальної власності на географічне зазначення
Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.
Правова охорона надається географічному зазначенню, якщо:
• воно є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;
• воно вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви;
• у вказаному цією назвою географічному місці наявні характерні умови та/або людський фактор, що надають товару певних якостей чи інших характеристик;
• позначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людським фактором;
• хоча б основна складова позначуваного цією назвою товару виробляється та/або переробляється в межах зазначеного географічного місця.
Правова охорона не надається географічному зазначенню, якщо воно:
• суперечить публічному порядку, принципам гуманності та моралі;
• є видовою назвою товару;
• правильно вказує на географічне місце виготовлення товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар виготовлено в іншому географічному місці;
• є назвою сорту рослини чи породи тварини і тому здатне ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару;
• пов'язане з географічним місцем в іноземній державі, якщо права на це зазначення або інше позначення, що за своїм змістом відповідає поняттю кваліфікованого зазначення походження товарів, не охороняються у відповідній іноземній державі.
5. Порушення і захист прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг
Захист прав на торговельну марку здійснюється на підставі Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Порушенням прав на торговельну марку визнає будь-яке посягання на ці права з боку інших осіб. Будь-яке порушення спричиняє відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника свідоцтва таке порушення має бути припинене, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Особливістю захисту торговельної марки є обов'язок порушника усунути з товару, його упаковки незаконно використану марку або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Власник свідоцтва має право також вимагати знищення виготовлених зображень марки або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Зазначені особливості захисту прав на торговельну марку зумовлюються специфікою використання марки.
Захист прав на використання географічного зазначення походження товару здійснюється на підставі Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. Закон широко розкриває зміст поняття порушення права на використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару. За Законом цим поняттям охоплюються такі дії:
— використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про право на його використання;
— використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: «вид», «тип», «стиль», «марка», «імітація» тощо;
— використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого географічного зазначення або є неправомірним використанням його репутації;
— використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару як видової назви.
Порушення прав власника свідоцтва спричиняє цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Власник свідоцтва на використання географічного зазначення походження товару має право вимагати від порушника:
— припинення дій, що порушують право або створюють загрозу порушення;
— вилучення з обігу товару з неправомірним використанням географічного зазначення походження;
— вилучення з товару чи його упаковки неправомірно нанесеного географічного зазначення походження, а при неможливості цього — знищення товару;
— відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи;
— відшкодування збитків у розмірі не більше, ніж отриманий порушником прибуток;
— вжиття інших передбачених законом заходів, пов'язаних із захистом прав на географічне зазначення походження товару. Крім цього, власник свідоцтва має право звернутися до суду з позовом про припинення порушення та відшкодування заподіяної шкоди.
Тема 5. «Договори на створення і використання об’єктів інтелектуальної власності»
План
1. Поняття, загальна характеристика та види договорів в сфері інтелектуальної власності.
2. Правова характеристика ліцензійного договору.
3. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.
4. Договір про створення за замовленням і використання обєкта права інтелектуальної власності.
5. Зміст і форма видавничого договору.
6. Зміст і форма постановочного договору.
7. Зміст і форма сценарного договору.
8. Зміст і форма договору художнього замовлення.
1. Поняття, загальна характеристика та види договорів в сфері інтелектуальної власності
Договір — це документ, який засвідчує угоду двох або більше юридичних чи фізичних осіб про встановлення, зміну або припинення їх спільних дій згідно із зафіксованими в ньому цивільними правами та обов’язками.
Закріплення положень про договори щодо об'єктів інтелектуальної власності потребує вирішення питання про місце цих договорів у системі договірних зобов'язань. На сьогодні сформувалося два основні підходи:
• договори щодо об'єктів інтелектуальної власності не виділяються в самостійну групу цивільно-правових договорів;
• у системі договірних зобов'язань цим договорам відводиться самостійне місце.
У 1 ст. 1107 Цивільного кодексу України закріплено невичерпний перелік видів договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності:
• ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
• ліцензійний договір;
• договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;
• договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
інші договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
На договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності поширюються положення ст. 32 ЦК України, відповідно до якої фізична особа у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа) має право, зокрема, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що включає в себе і право розпоряджатися такими правами.
Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності повинні укладатися в письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.
Загалом, договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації.
Їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата в порядку, встановленому законом.
2. Правова характеристика ліцензійного договору
Ліцензійний договір — це правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу (ліцензіар) надає фізичній або юридичній особі (ліцензіатові) дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного строку однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов'язується сплатити винагороду за надання права на використання винаходу.
За загальною характеристкою він є:
1) двостроннім;
2) реальним;
3) відплатним.
Ліцензія – це дозвіл на використання винаходу або іншого технічного досягнення, який надається на основі ліцензійного договору або судового чи адміністративного рішення компетентного державного органу.
Сторонами договору є:
• Ліцензіар – це особа,яка видає ліцензію, тобто фізична або юридична особа, якій належить виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності
• Ліцензіат – особа, якій надається дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності. Ним може виступати як фізична, так і юридична особа
Основна мета ліцензійного договору — забезпечити можливість практичного використання конкретного технічного рішення Але, деталізуючи мету ліцензійних відносин, можна відзначити, що вона складається, з одного боку, з можливості використання винаходу (запатентованого або незапатентованого) у виробництві І як результат — отримання прибутку, з іншого — з отримання винагороди за надане право користуватися винаходом
Особливістю об’єктів, права на використання яких передаються згідно з ліцензійними договорами, є:
• новизна, що означає їх первинне розроблення, винахід;
• офіційне визнання та закріплення, тобто їх власник (ліцензіар) повинен мати на них виключне право власності, а саме право володіння, користування та розпорядження.
Предметом ліцензійних договорів, як правило, є:
• науково-технічні досягнення, захищені патентом на винахід;
• промислові зразки;
• товарні знаки;
• право на комерційне використання перерахованих вище об’єктів;
• науково-технічні досягнення, що містять ноу-хау; ноу-хау в області організації, керування, економіки, комерції і т.п.
Істотні умови ліцензійного договору:
1)Об'єктивні – ті умови, які є такими за законом або необхідні для договорів даного виду
До об'єктивних істотних умов належать:
- сторони у договорі;
- предмет договору;
- вид ліцензії;
- розмір винагороди;
- термін дії договору;
- територія дії договору.
2)Суб'єктивні – ті умови, які на вимогу будь-якої сторони мають бути узгоджені між сторонами. Якщо з будь-якої такої умови не досягнуто згоди, договір чинності не набирає
По обсязі переданих прав ліцензійні договори можна розділити на наступні:
• проста ліцензія;
• виняткова ліцензія;
• повна ліцензія;
• субліцензія.
Проста ліцензія — договір, по якому власник науково-технічних досягнень, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау і взаємозалежних з ними прав передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові на визначеній території і на певний строк, залишаючи за собою право самому використовувати предмет угоди чи продавати аналогічні ліцензії третім особам.
Виняткова ліцензія — договір, по якому власник науково-технічних досягнень, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау і взаємозалежних з ними прав передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові на визначеній території і на певний строк одноосібно, відмовляючись від права самому використовувати предмет угоди чи продавати аналогічні ліцензії третім особам у тих же межах.
Повна ліцензія - договір, по якому власник науково-технічних досягнень, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау і взаємозалежних з ними прав передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові на визначеній території і на певний строк без яких-небудь обмежень, цілком відмовляючись від їхнього використання на той же термін.
Субліцензія - різновид простих і виняткових ліцензій, що відрізняється від останніх тим, що укладає їх контрагент-ліцензіат, що купив первісну ліцензію. За умовами й обсягом переданих прав субліцензія цілком залежить від спочатку укладеного ліцензійного договору. Ліцензіати, що одержали просту ліцензію, передавати субліцензію не мають права.
Термін дії. Ліцензійні угоди укладаються на певний строк, як правило, це термін морального старіння предметів ліцензійних угод.
Ліцензійний платіж – плата за надання прав на використання об’єкта права інтелектуальної власності, що є предметом ліцензійного договору.
У ліцензійному договорі визначаються розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності. Така плата може визначатися у формі:
• фіксованого платежу (паушальиий платіж);
• періодичних виплат (роялті) у вигляді певної частки від обумовленої сторонами бази роялті;
• комбінованих платежів.
3. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності
До договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності належить договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 1113 ЦК України за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, яка має виключні майнові права) передає другій стороні частково або в повному складі ці права відповідно до закону і на визначених договором умовах.
Цей договір спрямований на передачу всіх чи частини виключних майнових прав інтелектуальної власності особою, якій такі права належать, іншій особі.
Договір про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності передбачає безповоротну передачу, іншими словами — відчуження, виключних майнових прав інтелектуальної власності іншій особі. У свою чергу, особа, яка передала відповідні виключні права інтелектуальної власності за договором, перестає бути суб'єктом переданих прав.
Предметом цього договору є виключні майнові права на певний об’єкт права інтелектуальної власності (як частина цих прав, так і всі права у повному складі).
Цей договір не поширюється на майнові права інтелектуальної власності на такі об’єкти:
1) наукові відкриття;
2) географічне зазначення;
3) комерційне найменування (лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать – ч.2 ст. 490 ЦК).
Сторонами договору про передавання виключних майнових прав інтелектуальної власності є:
• особа, якій належать виключні майнові права інтелектуальної власності на певний об'єкт. Такою особою може бути не тільки творець (автор, винахідник), тощо, а й інша юридична чи фізична особа, яка у встановленому порядку набула виключних прав на об'єкт інтелектуальної власності (спадкоємець автора)
• особа, до якої переходять відповідні виключні майнові права інтелектуальної власності. Нею може виступати як фізична, так і юридична особа.
4. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності
За договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець — письменник, художник) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) і в установлений строк.
Цей договір є:
1) двостороннім;
2) консенсуальним;
3) відплатним.
Характерною ознакою цього договору, яка, зокрема, відрізняє його від ліцензійного договору, є те, що на момент його укладання відповідного об'єкта інтелектуальної власності ще не існує — створення цього об'єкта є одним з основних обов'язків творця.
Метою цього договору є не лише створення, але й використання створеного твору.
Цей договір слід відрізняти від договору підряду
Різним є характер виконуваної роботи: роботя творця є творчою, а її результатом є створення об’єкта права інтелектуальної власності (складання вірша, написання картини тощо). Робота ж підрядчика не є творчою – вона має, як правило, технічний характер (ремонт квартири, пошиття одягу тощо).
На відміну від ліцензійного договору однією із сторін цього договору (особою, яка виконує замовлення) може бути лише фізична особа, тобто творець твору.
Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності не може містити умов, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів. Згідно із ч. 4 ст. 1112 ЦК України такі умови є нікчемними.
Певними особливостями характеризуються договори про створення за замовленням і використання творів образотворчого мистецтва (скульптури, картини, малюнки, гравюри, дизайн тощо):
• вони існують, як правило, лише в одному екземплярі;
• оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника;
• при цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором.
5. Зміст і форма видавничого договору
Видавничим авторським є договір, на підставі якого автор чи його правонаступник передає або зобов'язується передати видавництву твір наукової чи літературної творчості, а видавництво бере на себе зобов'язання цей твір опублікувати, тобто випустити у світ.
Предметом видавничого договору можуть бути твори в галузі літератури, музики, образотворчого мистецтва, тобто будь-які твори, які допускають можливість відтворити і розповсюдити видавничими засобами (друкарським або іншим способом).
Об'єкт видавничого договору- продукт творчої діяльності автора — твори науки, літератури чи мистецтва, виражені в об'єктивній формі, яка дає можливість відтворювати твір і розповсюджувати його, тобто випускати у світ
Об'єктом видавничого договору може бути як готовий твір, так і твір, який автор ще тільки зобов'язується створити і передати видавництву. Це можуть бути твори художні, наукові, суспільно-публіцистичні, навчальні тощо, твори образотворчого мистецтва — оригінали, ескізи, ескізи-макети; музичні твори — ноти у формі клавіру, партитури тощо.
Зміст видавничого договору становлять права та обов'язки сторін.
Передусім видавничий договір має містити поштові адреси сторін, визначається місцезнаходження видавництва, особа, яка представляє його і діє на підставі статуту чи іншого документа, що робить цю особу управомоченою. Зазначається повне ім'я, по батькові та прізвище автора чи його правонаступника та їх точна адреса.
У договорі обов'язково має бути зазначено місце і дата його укладення.
Далі в договорі чітко визначається його об'єкт — твір і наводиться його попередньо погоджена назва. Назва твору може уточнюватися в процесі роботи над твором.
Автор зобов'язаний передати твір в обсязі та за структурою, що визначені завданням видавництва, яке додається до видавничого договору і є його невід'ємною частиною. Завдання формулює видавництво, воно вважається прийнятим автором з моменту його письмової згоди на це.
В договорі автор має однозначно підтвердити належність саме йому авторського права і те, що він не зробив ніяких розпоряджень щодо нього, які б суперечили чинному законодавству чи умовам договору. Таке застереження має стосуватися також усякого іншого матеріалу, що використовується у творі. Якщо автор пропонує ілюстративний матеріал, який йому не належить, він має застерегти про це видавництво.
Автор може передати видавництву на час тривання основного права ще й додаткові права:
а) право попередньої публікації чи пізнішого передруку повністю або частково, в тому числі в газетах або часописах;
б) право перекладу іншими мовами;
в) право надання ліцензій на україномовні видання в інших країнах;
г) право на видання мікрокопій;
д) право на інші форми розмноження, у тому числі фото¬механічним чи подібним до нього способом (наприклад, фотокопіюванням);
е) право запису чи знімання на апаратурі для пізнішого повторення у зображенні чи звуку, як і право розмноження та відтворення таких записів;
є) право надання ліцензій на реалізацію вищезазначених прав.
Авторський гонорар
Розмір авторського гонорару встановлюється угодою сторін у гривнях за один авторський аркуш. Кількість авторських аркушів визначається після виготовлення оригінал-макета.
У разі повторного випуску твору авторський гонорар також визначається угодою сторін, але видавництво може встановлювати свої розміри, наприклад 50 відсотків від суми гонора¬ру, виплаченого за перше видання.
Видавництво може використати твір і в інший спосіб, передбачений договором. У такому разі одержаний внаслідок реалізації додаткових прав прибуток розподіляється між автором і видавництвом за їх угодою. Проте і в цьому разі видавництво може виставити свої умови, наприклад розподілити зазначені прибутки 50 на 50 відсотків між автором і видавництвом.
Після смерті автора право на гонорар переходить до його спадкоємців на час чинності авторського права.
Автор одержує за рахунок видавництва авторські примірники твору:
• при першому виданні — 10 примірників,
• при повторних виданнях — по 2 примірники незалежно від кількості співавторів.
У разі виникнення потреби у повторному виданні твору, то воно може бути здійснене лише за згодою автора. Видавництво зобов'язане повідомити автора про намір перевидати твір. При цьому воно має право перевидати твір будь-яким тиражем.
Авторський договір може бути змінений тільки за взаємною згодою сторін. Сторони мають право порушувати питання про розірвання авторського договору в разі порушення умов договору однією із них.
Авторський договір має бути підписаний сторонами.
6. Зміст і форма постанов чого договору
Постановочний договір є консенсуальна угода, на підставі якої автор передає або зобов'язується створити і передати видовищній організації драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а організація-постановник зобов'язується здійснити в обумовлений договором строк постановку і публічне виконання твору (випустити його у світ) та виплатити авторові обумовлену договором винагороду.
Об'єкти постановочного договору:драматичні, музичні, музично-сценічні, хореографічні та пантомімні твори як створені на момент укладення договору, так і ще не створені
Суб'єкти постановочного договору: автор-творець сценічного твору і відповідна видовищна організація. Якщо твір створено кількома авторами (автор лібрето опери і композитор), суб'єктами постановочного договору є автори усіх складових частин твору
Обов’язки сторін
Автор:
• За постановочним договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищній організації для публічного виконання обумовлений договором твір, що має відповідати творчій заявці автора, схваленій організацією
• Автор зобов'язується до першої постановки твору або до закінчення строку на постановку (інше публічне виконання) не передавати цей же твір іншій видовищній організації для публічного виконання у тому ж місті
Видовищна організація
• Зобов'язана здійснити публічне виконання твору протягом строку, обумовленого договором
• Видовищна організація зобов'язана виплатити авторові твору винагороду за його використання
Розмір винагороди визначається угодою сторін.
Винагорода, що виплачується авторові, складається з двох частин:
• одноразової винагороди;
• відрахувань від поспектакльних зборів.
Сума одноразової винагороди визначається угодою сторін з урахуванням виду, обсягу та якості твору.
Поспектакпьна винагорода обчислюється в розмірі, що встановлюється нормативними актами.
Авторська винагорода за публічне виконання твору нараховується, як правило, незалежно від того, платний чи безплатний вхід для глядачів чи слухачів.
Театр має право розірвати договір і стягнути з автора одержані ним суми, включаючи аванс, у таких випадках:
• автор не подав твору у встановлений строк зі своєї вини чи в строк, встановлений для внесення виправлень і доопрацювання;
• при невідповідності твору затвердженій і погодженій з автором заявці;
• при відмові автора внести необхідні виправлення, якщо вимога про їх внесення не виходить за межі заявки і договору;
• при виявленні плагіату в частині чи цілому творі.
Аванс може бути стягнутий і в разі визнання судом недобросовісності автора у виконанні замовлення. В інших випадках розірвання договору не тягне за собою стягнення авансу.
7. Зміст і форма сценарного договору
Сценарний договір — це договір, за яким автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- або організації радіомовлення сценарій для фільму або телерадіопередачі в обумовлений строками строк, а студія зобов'язується сплати авторові обумовлену договором винагороду.
Сценарний договір може бути:
Реальним-(коли йдеться про передачу студії (організації) готового твору, то в такому разі це буде реальний договір)
Консенсуальним-(коли ж йдеться про створення твору та його наступну передачу для використання, то це вже консенсуальний договір)
Сценарний договір — договір двосторонній і сплатний.
Об'єктом сценарного договору є літературний сценарій.
Він має відповідати творчій заявці, яку затверджує організація-постановник і яка додається до сценарного договору. За загальним правилом, творча заявка містить виклад основної ідеї твору, сюжетний задум і характеристику головних діючих осіб майбутнього сценарію. У сценарії має бути даний опис повних і послідовних дій, діалогів тощо, тобто це закінчений кіно-, теле- чи радіодраматичний твір.
Сторонами сценарного договору є:
1. автор (сценарист)
2. організація (підприємство), яка на основі літературного сценарію має створити аудіовізуальний твір чи твір для радіомовлення
В роботі над сценарієм можуть брати участь кілька авторів — автори діалогів, текстів пісень, музики тощо. У такому разі всі вони є стороною у договорі. Сценарний договір може бути укладений також із правонаступниками автора.
Контрагентом автора у сценарному договорі є організація будь-якої форми власності, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору або іншим способом має використати літературний сценарій.
Права та обов’язки автора. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати літературний сценарій для аудіовізуального твору чи радіомовлення.
Якщо автор бере на себе обов'язок створити твір, то в договорі визначається строк виконання такого замовлення, якого автор повинен дотримуватися.
За загальним правилом, у договорі може бути умова, за якою автор протягом певного строку не може передати цей же літературний сценарій іншим організаціям для використання.
Якщо організація, яка взялася використати літературний сценарій, внаслідок попереднього його розгляду прийде до висновку, що сценарій слід доопрацювати, то автор зобов'язаний це зробити в обумовлений строк.
На автора літературного сценарію може бути покладено за договором обов'язок брати участь у роботі по реалізації сценарію (консультування режисера-постановника, акторів з питань трактування сцен, образів дійових осіб, обставин дій тощо).
Права та обов’язки організації-постановника. Організація-постановник зобов'язується за договором надавати авторові необхідні консультації та іншу допомогу.
Вона не має права без письмової згоди автора вносити зміни до літературного сценарію, його назви, а також у позначення імені автора.
Організація повинна зазначати прізвище автора в усіх випадках використання твору — літературного сценарію.
За загальними правилами, що вироблені практикою, організація-користувач літературного сценарію має право розірвати договір і стягнути з автора всі виплачені йому за договором суми в таких випадках:
• літературний сценарій не поданий у строк, обумовлений договором, або у строки, визначені для доопрацювання сценарію;
• поданий літературний сценарій не відповідає вимогам і умовам договору;
• автор літературного сценарію відмовився вносити до нього виправлення і доробки, запропоновані організацією-користувачем відповідно до договору і творчої заявки;
• автор літературного сценарію без письмової згоди організації-користувача, з якою укладено сценарний договір, передав цей же літературний сценарій для використання третій особі;
• без письмової згоди організації-замовника літературного сценарію автор залучав до його написання третіх осіб;
• суд визнав недобросовісність автора при написанні замовленого йому літературного сценарію.
8. Зміст і форма договору художнього замовлення
Договір художнього замовлення — угода, за якою автор зобов'язується створити і передати замовникові в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний прийняти виконану роботу і оплатити її вартість.
Це договір консенсуальний, двосторонній та сплатний.
Зазначений договір використовується для регулювання відносин автора і замовника досить широко, оскільки часто виникає необхідність створити твір образотворчого мистецтва саме на замовлення. Як правило, ініціатива укладення зазначеного договору виходить не від автора, а від замовника, бо саме в нього виникає потреба у створенні певного твору.
Мета створення твору образотворчого мистецтва може бути різна, сфера його чинності досить широка. Це можуть бути різні форми живопису, скульптури, фотографії тощо, призначені для оздоблення житла, парків тощо, для увічнення пам'яті державних чи громадських діячів або близьких родичів тощо.
Сторонами договору художнього замовлення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.
Часто виконавцем замовлення на створення твору образотворчого мистецтва виступає не сам автор, а організація, до якої належить автор, наприклад художні майстерні. Але у такому разі це буде вже не договір художнього замовлення, особливістю якого є саме те, що він укладається з автором.
Об'єктом договору художнього замовлення є твір образотворчого мистецтва: живопис, графіка, скульптура, твори декоративно-прикладного мистецтва, монументально-декоративного та оформлення, а також фотографічні твори та твори, одержані способом, аналогічним фотографії.
Права та обов'язки сторін за договором художнього замовлення.
Автор. Передусім автор зобов'язаний створити і передати замовникові твір образотворчого мистецтва. Автор виконує твір за два етапи. Спочатку він має виконати ескіз майбутнього твору, узгодити його із замовником і лише на основі узгодженого ескізу виконувати сам твір. Автор за власною ініціативою може зробити кілька ескізів на вибір замовнику. Проте оплаті підлягає лише один ескіз.
Прийнято вважати ескіз схваленим, якщо протягом 15 днів від дня його передачі замовникові від нього не надійшло заперечень. Сама робота вважається прийнятою, якщо протягом 30 днів від дня її передачі від замовника не надійде письмова мотивована відмова в прийнятті роботи. Замовник може також запропонувати авторові доопрацювати твір у бажаному аспекті, але він має чітко сформулювати свої побажання.
Твір може бути відхилений внаслідок творчої невдачі автора, в такому разі виплачений авторові аванс не підлягає поверненню, і сама виконана робота повертається автору.
Замовник зобов'язаний прийняти твір, якщо він виконаний відповідно до умов договору, і оплатити його вартість. Після цього твір переходить у власність замовника, який має право розпорядитися ним на свій розсуд, проте з додержанням законодавства про авторське право.
Всі підготовчі матеріали (ескізи, етюди тощо), зроблені автором у процесі роботи над твором, є його власністю, якщо сторони не домовилися про інше.
Замовник має право розірвати договір художнього замовлення в таких випадках:
• автор в обумовлений договором строк не передав твору замовникові;
• твір не відповідає умовам договору;
• автор відмовляється внести зміни чи виправлення, запропоновані замовником у межах договору;
• автор не дотримався умови про особисте виконання роботи або суд довів недобросовісність виконання автором обумовленої роботи.
Якщо роботу не завершено не з вини автора, то замовник зобов'язаний оплатити виконану частину роботи. Розмір плати в такому разі визначається з урахуванням розміру обумовленої винагороди за роботу в цілому і відсотка виконаної частини.
Тема 6. Захист права інтелектуальної власності. Міжнародно-правова охорона інтелектуальної власності
План лекції
1.Види порушень авторського права і суміжних прав.
2.Відповідальність, що передбачена законодавством за вчинення порушення авторських і суміжних прав.
3.Захист прав патентовласника.
4.Відповідальність, що передбачена законодавством у разі порушення права промислової власності.
5.Міжнародно-правова охорона інтелектуальної власності
1.Види порушень авторського права і суміжних прав
Випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права і суміжних прав:
• вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав
• піратство у сфері авторського права і суміжних прав - опублікування, відтворення, розповсюдження контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення
• плагіат - оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору
• ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення
• вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і суміжних прав
• будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і суміжних прав, зокрема, виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу
• підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління
• розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі
2.Відповідальність, що передбачена законодавством за вчинення порушення авторських і суміжних прав.
Особи, авторські та суміжні права яких порушені, можуть:
•вимагати від порушника визнання та поновлення своїх прав
•звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення
•подавати позови про відшкодування моральної шкоди
•подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій
•вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав
•вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації у засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень
•вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об’єктів суміжних прав
•вимагати прийняття інших, передбачених законодавством заходів, пов’язаних із захистом авторського права та суміжних прав.
Суд має право постановити рішення чи ухвалу про
•відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування
•заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав
•відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав
•стягнення з порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення
•вимагати від осіб, які порушують авторське право і суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав, та про канали розповсюдження
•виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат замість відшкодування збитків або стягнення
3.Захист прав патентовласника
Право патентовласника-це його монопольне право, яке полягає в можливості розпоряджатися об’єктом правової охорони на свій розсуд та забороняти іншим використовувати цей об’єкт без спеціального на те дозволу.
В разі порушення прав, патентовласник може вимагати:
•припинення дій, які порушують або створюють загрозу порушення прав
•відновлення становища, що існувало до порушення прав
•відшкодування збитків, включаючи неотримані доходи
•відшкодування моральної шкоди
•вжиття інших заходів, передбачених законодавством
Два основні порядки захисту прав:
Судовий
Судовий спосіб полягає в розгляді суперечки в господарських та судах загальної юрисдикції шляхом подачі позову з обґрунтуванням Ваших вимог.
Судовий захист прав – є найбільш дієвим та вигідним способом захисту порушених прав.
Лише в судовому процесі Ви можете вимагати відшкодування моральної шкоди та упущеної вигоди, залучати експертів, вживати запобіжних заходів: витребовувати необхідні для доказів документи, огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням прав; накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи та інше.
Адміністративний
Адміністративний спосіб полягає в розгляді та вирішенні суперечки органом державного управління і є більш спрощеною процедурою порівняно з судовим.
Найчастіше звертаються до Антимонопольного комітету з питань «недобросовісної конкуренції».
Недобросовісна конкуренція являє собою всі дії конкурента, які суперечать правилам, торговим та іншим звичаям господарської діяльності.
Здійснення дій, обумовлених законодавством України як «недобросовісна конкуренція», спричиняє накладення Антимонопольним комітетом України штрафів, а також адміністративну і цивільно-правову відповідальність.
4.Відповідальність, передбачена законодавством у разі порушення права промислової власності.
Право промислової власності:
Право на винахід - право, яке виникає у автора у зв'язку з технічним рішенням в будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, є новим, має винахідницькій рівень і бути придатним для використання.
Право на корисну модель - право, яке виникає у автора в зв'язку з новим конструктивним виконанням пристрою, який є промислово придатним.
Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок посвідчується патентом. Будь-яке використання захищених патентом винаходу, корисної моделі, промислового зразка (виготовлення, застосування, ввезення, пропозиція до продажу, продаж та інше введення запатентованого продукту в господарський обіг) без згоди патентоволодільця є порушенням патентних прав.
На вимогу власника патенту таке порушення має бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки. Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.
Найпоширенішим способом захисту патентних прав є вимога патентоволодільця про припинення порушення. Обов'язок щодо доказування порушення патентних прав покладається на патентовласника. Суд може зобов'язати порушника припинити незаконне виготовлення запатентованого продукту або виробництво продукту запатентованим способом. Такі дії вважаються контрафактними і є найбільш серйозним порушенням прав патентовласника.
Крім адміністративно-правової та цивільно-правової відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності законодавство України передбачає також і кримінально-правові санкції. Зокрема стаття 177 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за порушення прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок з максимальною санкцією – позбавлення волі до 6-ти років.
5.Міжнародно-правова охорона інтелектуальної власності.
Охорона прав авторів за Бернською Конвенцією про охорону літературних та художніх творів.
Конвенція заснована на 3 принципах
• «національного режиму», відповідно до якого твори, створені в одній із країн - членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших країнах-членах таку ж охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам
• «автоматичної охорони», відповідно до якого національний режим не залежить від будь – яких формальних умов (тобто охорона надається автоматично і не обумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування і т.
• «незалежності охорони», відповідно до якого володіння наданими правами і їхнім здійсненням не залежить від існування охорони в країні походження твору.
Особливості захисту товарних знаків за Паризькою конвенцією про охорону промислової власності
Положення Конвенції поділяються на три основні групи принципах:
• «національного режиму», надається на основі принципу, так званої, формальної взаємності, яка полягає в тому, що держави взаємно забезпечують не рівність конкретних права, а взаємно забезпечують рівність іноземців в правах з місцевими громадянами.
• «право пріоритету» Він полягає в тому, що особа, яка подала заявку на реєстрацію товарного знаку в одній із країн Союзу, користується пріоритетом і в інших країнах Союзу, тобто ця особа має переважне право на реєстрацію свого товарного знаку протягом 6-ти місяців і в інших країнах Союзу.
• «загальні правила», Як тільки реєстрація здійснюється в одній із держав-учасниць Союзу, вона стає незалежною від можливої реєстрації знаку в будь-якій країні, включаючи країну походження.
Права, що охороняються за Женевською конвенцією про охорону інтересів виробників фонограм від незаконого відтворення їх форм
Прийнята 26 жовтня 1971 року. В ній беруть участь 70 держав. Щоб прийняти участь в Конвенції потрібно бути:
• членом ООН;
• або спеціалізованої установи ООН.
Охорона за Конвенцією здійснюється шляхом надання національного режиму тільки за ознакою громадянства.
Захист надається тільки від виготовлення дублікатів фонограм без згоди виробників, тобто:
- незаконе тиражування;
- заборона ввозу дублікатів, тиражування здійснюється з комерційною метою;
- від розповсюдження таких дубліка
Механізми захисту
• національне законодавство;
• спеціальне законодавство в галузі суміжних прав;
• законодавство про недобросовісну конкуренцію;
• кримінальне законодавство
Тема 7. Авторське право в Інтернеті
План лекції
1.Критерії авторсько-правової охорони.
2.Особливості розміщених в Інтернеті творів як предмета авторського права та проблеми їх правової охорони.
3.Зміст та обсяг авторських прав в Інтернеті.
4.Захист авторських прав на твори, розміщені в Інтернеті.
1.Критерії авторсько-правової охорони.
Для того, щоби отримати захист за законами про авторське право, вищезгадані твори повинні відповідати певним критеріям. По-перше, вони мають бути оригінальними в юридичному сенсі, а по-друге, вони мають бути вираженими у тій чи іншій об’єктивній формі.
Критерії авторсько-правової охорони:
1.Оригінальність. Розуміється в різних країнах світу приблизно однаково.
;Суди країн англо-саксонської системи права трактують критерій оригінальності як твір, який просто має бути результатом незалежної праці і таланту автора, тобто не бути скопійованим з іншого твору, авторські права на який належать іншій особі, та мати по крайній мірі деякий мінімальний рівень творчості”;
;Суди ж континентальних країн Західної Європи, крім цього, досліджують, чи втілена в творі особистість автора, чи несе твір печать його індивідуальності.
;В Україні критерій оригінальності в законодавстві прямо не закріплено. В якості ознаки твору оригінальність згадується в Законі України “Про авторське право і суміжні права” в редакції від 11 липня 2001 року лише стосовно назви твору як самостійного твору.
Авторське право право поширюється лише на ті результати науко¬вої, літературної і мистецької діяльності людини, які виникли в результаті її творчої діяльності.
2.Фіксація (об’єктивна форма вираження). Для надання правової охорони не має значення чи твір опублікований, чи ще не опублікований, — важливо, щоб він був виражений у певній об'єктивній формі. Форма вираження твору може бути усна, письмова, звуко- чи відеозапис, зображення, об'ємно-просторова тощо.
2.Особливості розміщених в інтернеті творів як предмета авторського права та проблеми їх правової охорони.
Особливості розміщених в Інтернеті творів як предмета авторського права викликані специфічною формою їх фіксації. Цифрова форма фіксації цих творів уможливлює їхні унікальні, раніше неуявні фізичні якості та спричинює значні проблеми їх правової охорони.
Проблеми правової охорони творів включають юридичні проблеми, пов’язані з технічними факторами, яким підвладні твори, розміщені в Інтернеті а також проблеми пов’язані зі ставленням користувачів до інтелектуальної власності взагалі і до авторського права зокрема.
Технічні фактори, яким підвладні твори, розміщені в Інтернеті, та викликані цими факторами юридичні проблеми:
• Відсутність втрати якості при відтворенні- Цифрові примірники є ідеальними копіями без будь-якої втрати якості. Перша цифрова копія абсолютно не відрізняється від тисячної копії, зробленої з того ж самого оригіналу. Оскільки кожна копія є ідеальною, не існує якісних обмежень, які б заважали піратам робити стільки копій, скільки вони забажають, і в одержувачів цих копій не виникає потреби звертатись до легального джерела для того, щоб зробити копію, яка б за якістю не поступалась оригіналу.
• Незначність витрат на відтворення та розповсюдження-Вартість копії твору, розміщеного в Інтернеті, є незначною, так само як і витрати, пов’язані з доставкою цієї копії до кінцевого споживача через той же Інтернет. Враховуючи те, що вартість підтримки сайту в Інтернеті не залежить від об’єму отриманої з нього інформації (такими є реалії сучасного ринку телекомунікацій), порушення авторського права не супроводжується для піратів скільки-небудь значними витратами
• Здатність діяти анонімно- Використовуючи існуючі сьогодні технології, “пірати” здатні діяти в Інтернеті анонімно, не залишаючи слідів своєї діяльності. Анонімність є однією з небезпек Інтернету, оскільки, принаймні теоретично, вона дозволяє піратам безкарно завдавати шкоду, тим самим заперечуючи загальний принцип юриспруденції, згідно з яким особи, які завдали шкоду, мають її компенсувати. В результаті, можна передбачити більшу кількість порушень в ситуації, коли вони залишаються безкарними, ніж тоді, коли за них доводиться відповідати.
• Неосвічені користувачі- Багато, якщо не більшість, користувачів не розуміють існуючої системи захисту авторських прав. Проблема неосвічених користувачів стосується як “реального” так і “віртуального” просторів, але Інтернет дозволяє таким користувачам досить легко розповсюджувати твори, які захищаються авторським правом. У багатьох випадках, подібне розповсюдження може, навіть ненавмисно, завдати шкоду, як, наприклад, у разі пересилання творів, які захищаються авторським правом і були законним чином отримані користувачем від володільця авторських прав, третім особам. Таким чином, ми можемо отримати низку відносно незначних порушень, які в сумі здібні призвести до значних втрат володільців авторських прав.
Проблеми, пов’язані зі ставленням користувачів до інтелектуальної власності взагалі і до авторського права зокрема.
Ставлення користувачів до авторського права варіюється від тез про те, що “інтелектуальна власність взагалі не повинна захищатись”, до “авторські права мають бути якнайкраще захищені”. Можна виділити п’ять основних сегментів вищезгаданого спектру думок:
1) Інформація має бути вільною- Прихильники цієї тези вважають, що будь-яка інтелектуальна власність має належати суспільству в цілому і може вільно використовуватися всіма його членами. І хоча знайти завзятих прибічників цієї ідеї непросто, набагато легше знайти тих, хто вважає, що все, що вони знаходять в Інтернеті, може використовуватися безкоштовно.
2) “Право на посилання”-Прихильники цієї ідеї вірять, що твори можуть вільно використовуватися за умови зазначення їх джерела. Але вимога обов’язкового посилання міститься в законодавстві далеко не всіх країн і часто стосовно не всіх категорій творів (український Закон тут є виключенням ), хоча етичні норми, що склалися серед користувачів Інтернету, як правило, заохочують посилання.
3) Обмежене використання творів- Прихильники цієї ідеї вважають, що творці об’єктів інтелектуальної власності повинні мати певні права, які б захищали їхні твори, але вони заперечують абсолютний характер таких прав. Прихильники ідеї обмеженого використання творів намагаються знайти баланс між необхідністю захисту прав творців та допустимістю порушення авторських прав, що диктується стилем їхнього життя або потребами бізнесу.Така точка зору більш-менш точно відображає позицію сучасного авторського права більшості юрисдикцій, де, поруч з надійним захистом інтересів володільців авторських прав, за певних умов дозволяється вільне використання творів.
4) Немайнові права-Під немайновими правами автора звичайно розуміють його право “вимагати визнання свого авторства на твір та протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні вказаного твору або будь-якому іншому посяганню на твір, здатному зашкодити честі чи репутації автора”. Взагалі, немайнові права є породженням ідеї про те, що твори автора є продовженням його самого, а тому автор має право контролювати те, як суспільство сприймає автора через його твори. У стосунках автора та будь-якого потенційного користувача доктрина немайнових прав надає безперечної переваги першому, а в багатьох юрисдикціях, наприклад, в Україні, автор не може передати свої немайнові права.
5) Міцні права авторів- Прихильники цієї ідеї вважають, що автор повинен мати суттєві повноваження для контролю за використанням його твору. Вони пішли б навіть далі немайнових прав, надавши автору також і право контролю за всіма випадками використання його твору.
3) Зміст та обсяг авторських прав в Інтернеті.
Згідно з національними законами про авторське право та у відповідності з міжнародними угодами в цій галузі, авторам (а у випадку майнових прав – і їхнім правонаступникам) надаються майнові та немайнові права, пов’язані із створенням та використанням творів літератури, науки та мистецтва.
Автору чи іншому володільцеві авторських прав належить виключне право на економічну експлуатацію твору в будь-який спосіб. Виключність цього права означає, що, за винятком передбачених законодавством випадків, без дозволу особи, якій належать авторські права на твір, жодна особа не може його якимось чином використовувати.
Майнові права
Лише автор та його правонаступники мають право вчиняти самі або дозволяти іншим вчинення певних дій, пов’язаних з користуванням твором. Як правило, закони про авторське право серед таких дій згадують наступні:
;відтворення твору;
;розповсюдження твору шляхом продажу або відчуження в інший спосіб, та здачі в найом чи у прокат;
;публічне виконання і публічне сповіщення твору;
;публічний показ твору;
;імпорт примірників твору.
Немайнові права
Ця категорія прав авторів визнається в усіх країнах Бернського союзу та включає всі чи кілька з наступних прав:
;право авторства – право визнаватися автором твору;
;право на ім’я – право використовувати чи дозволяти використовувати твір під справжнім ім’ям автора, псевдонімом або без зазначення імені (анонімно);
;право на недоторканість твору – право на захист твору від будь-якого перекручення, спотворення чи іншої зміни твору або будь-якому іншому посяганню на твір, здатному зашкодити честі та репутації автора.
4. Захист авторських прав на твори, розміщенні в Інтернет
Захист на етапі до порушення
Прийоми, які володільці авторських прав на розміщені в Інтернеті твори можуть використовувати для контролю за використанням цих творів та запобіганню порушень своїх прав:
Способи захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інгернет:
• Ідентифікація об'єктів авторського права і суміжних прав. Ідентифікаційний код ІSBN (Міжнарод¬ний стандартний книжковий номер) призначений для захисту фонограм; ІSАN — номер, розроблений на Міжнародній конференції товариств авторів і композиторів (СISAC) і дозволяє ефективно захищати фільми та інші аудіовізуальні твори; цифровий ідентифікатор DОІ супроводжує твори або їх частини, дозволяючи тим самим простежити «долю» об'єкта в торговельному обігу; існують й інші програмні коди, що дають можливість порушити цілісність твору при неправильному його використанні.
• Цифровий підпис. Суть цифрового підпису полягає в тому, що він дозволяє ідентифікувати справжнього автора того або іншого твору, тим самим позбавляний контрагента будь-яких сумнівів проте, з ким він має справу.
• Цифрові марки. Найпоширенішою є система так званих «цифрових водяних знаків», упроваджуваних у твори (текстів, графічних зображень тощо) в Мережі. їх перевага полягає в тому, що при звичайному візуальному розгляді зображення користувач не бачить будь-яких закодованих позначень — значка копірайта ©, імені автора, року видання. Але при застосуванні певного програмного засобу можна довести, шо файли містять додаткову інформацію, яка вказує на особу, котра її записала. Можливе і застосування спеціальних «відбитків» — вони також дозволяють контролювати використання творів у інформаційних мережах, а при виявленні порушень авторського права і суміжних прав — забезпечувати належну доказову базу в суді.
• Обмеження доступу до матеріалів, розміщених в Інтернеті, наприклад бази даних комерційних сангін і деяких електронних бібліотек та архівів, доступних тільки за попередню плату. Можливе застосування «цифрових конвертів», що передбачають укладання угоди із власниками тих або іншихресурсів у Мережі.
• Методи криптографічного перетворення матеріалів, такі як шифрування, використання якого дозволяє обмежити або повністю виключити можливість копіювання творів (наприклад, система SСМS, дозволяє виготовити одну копію документа й унеможливлює подальше копіювання цього примірника).
• Метод антикопії або анти копіювання. Суть полягає втому, шо на СD-RОМ ставиться своєрідний\ласлін — заборона робити копії.
• Створення web-депозитаріїв, що дозволяють фіксувати об'єкти інтелектуальної власності у мережі Інтернет і закріплювати їх правовий статус, інакше кажучи — які визначають, що та кому належить
• Метод перехресного субсидування при використанні об'єктів авторського правата суміжних прав. За загальним визначенням перехресне субсидування не:а) практика фіксації цін на рівні, який перевищує загальні середні витрати на виробництво товарів і послуг у певній галузі за рахунок перерозподілу цінового навантаження серед різних груп споживачів;б) надання фірмою внутрішніх субсидій на виробництво одних товарів або одним підрозділом за рахунок прибутку від інших товарів або діяльності інших підрозділів.
Особливості захисту авторського права і суміжних прав до та після їх порушення
Контроль власників авторського пра¬ва і суміжних прав за використанням
об'єктів у мережі Інтернет полягає в наступному:
; Обмежена функціональність. За умови такого підходу власник авторського права надає користувачеві примірник твору, який має функціональні обмеження. Такий підхід є одним із шляхів упровадження в життя таких бізнес-моделей, як «спробуй перед тим, як купити» та «продавай поліпшені версії».
; «Годинникова бомба». Аналогічно до прийому з функціональними обмеженнями, за умови використання цього підходу власник авторських прав розповсюджує функціонально повноцінний об'єкт інтелектуальної власності, але встановлює дату, після якої доступ до нього буде неможливим. Один із варіантів такого підходу передбачає закриття продавцем доступу до твору після певної кількості користувань (наприклад після перегляду комп'ютерного файлу 10 разів ного неможливо буде більше переглянути).
; Захист від копіювання. Використовуючи цей підхід, продавець обмежує кількість разів, коли комп'ютерний файл може бути скопійований. Захист від копіювання був нормою в 1980-х роках, але пізніше вийшов з ужитку значною мірою тому, що користувачі скаржились на незручність, а також тому, що захист копії можна було досить легко «зламати».
; Криптографічні конверти. Крипто¬графічні конверти — це програмне забезпе¬чення, яке зашифровує твори так, що доступ до них може бути отриманий лише із застосуванням належного ключа до шифру. Програми, шо здійснюють таку операцію, часто на¬зивають торговою маркою фірми ІВМ «сгурtoples». Власники прав можуть захищати свої права на твори, розповсюджуючи їх у криптографічних конвертах і вимагаючи від користувачів плати за ключі, за допомогою яких твір можна «вийняти» з «конверта».
;Контракти. Одним із найефективніших та, на жаль, недооцінених правовласниками засобів запобігання порушенню їхніх прав є контракти. За умови правильного оформлення контракти можуть надати власникам авторського права і суміжних прав ширших повноважень щодо контролю за використанням їхніх творів, ніж ті, що надаються їм відповідно до законодавства.
;Запобіжні заходи. Законодавствами держав — членів Світової організації торгівлі (СОТ) мають бугй визначені процедури, які передбачають ефективні дії проти будь-якого порушення прав інтелектуальної власності, в тому числі термінові заходи та способи захис¬ту прав, які стримують від подальших порушень. Такі процедури держав — членів СОТ зобов'язує встановити стаття 41(1) Угоди ТRIPS, яка є обов'язковою для підписання всіма членами організації.
Методи для перевірки кількості ви¬падків використання творів, розміщених в інтернеті, та стягнення платні за таке вико¬ристання, а саме;
;Коди доступу. Багато із засобів за¬побігання порушенням авторського права і
суміжних прав на розміщені в Інтернеті твори, які доступні їхнім власникам, можуть застосовуватися у поєднанні з кодами доступу. Зазначені коди дозволяють користувачам «вимикати» такі захисні механізми, як «годинникові бомби» та функціональні обмеження, «вбудовані» в твори.
;Конверти управління правами. Як і у випадку щодо криптографічних конвертів, власник авторського права і суміжних прав розміщує твір у спеціальний програмний «конверт». Однак за умови використання даного підходу «конверт» періодично зв'язується із сервером продавця для перевірки дотримання заданих ним параметрів використання твору.
;Апаратні засоби. Методи захисту від копіювання, засновані на апаратних засобах, вимагають від користувача придбання і встановлення певного пристрою. Наприклад, при застосуванні підходу на основі дебетової картки користувач купує картку, на яку записується інформація про сплату ним певної суми та після інсталяції якої вона автоматично дебетується під час використання творів її власником. Застосовуючи підхід на основі «супер-розподілу», апаратний засіб рахує епізоди використання творів і автоматично дебетує рахунок, який підтримується на центральній базі. Таким чином, навіть коли користувач отримав копію твору від третьої особи, апаратний засіб може забезпечити платежі власнику авторського права і суміжних прав.
;Виконувані програми. Виконувані програми, що завантажуються з Іитернету, такі, як Java applets та ActiveX є частками інформації, яка передається із серверу продавця на комп'ютер користувача за принципом «використай та викинь». Інакше кажучи, виконувана програма працює під час конкретного сеансу зв'язку та стирається з оперативної пам'яті комп'ютера після його закінчення. Випадки використання виконуваних програм, а значить, й інформації із сервера продавця, легко піддаються обчисенню, оскільки ці програми мають завантажуватися у комп'ютер користувача під час кожного сеансу зв'язку.
;Централізоване обчислення. За умови такого підходу всі виконувані програми, що не є частиною інтерфейсу комп'ютера користувача, залишаються на сервері продавця. Через це користувач на своєму комп'ютері повинен установлювати контакт із сервером щоразу, як використовується програма, що дозволяє на центральному комп'ютері обчислювати кількість сеансів доступу. Централізоване обчислення фактично є спадщиною ранньої доби комп'ютерної техніки, коли обчислювальна потужність персональних комп'ютерів клієнтів була такою малою, що вони змушені були використовувати потужності центрального комп'ютера.
;Цифрові сертифікати. При застосуванні технології цифрового підпису сертифікаційний орган видає користувачеві електронний файл — цифровий сертифікат, яким користувач посвідчується як власник публічного ключа. Проте цифрові сертифікати можуть використовуватися для посвідчення повнішої інформації, ніж просто інформації про осіб, яким їх було видано. Наприклад, вони можуть посвідчувати права, що належать певній особі. Таким чином, продавці можуть користуватися цифровими сертифікатами для контролю доступу до системних ресурсів, у тому числі файлів, що містять твори, надаючи доступ до файлів користувачам, які можуть пред'явити цифровий сертифікат із зазначеними в ньому правами (наприклад право на доступ, завантажування, перегляд тощо) та термінами їх дії. Отримати цифровий сертифікат користувач може як від продавця, так і від третьої особи.
;Клірингові центри. При застосуванні такого підходу власники авторського права і суміжних прав на розмішені в інтернеті твори надають кліринговим центрам повноваження щодо ліцензування своїх прав на твори. Користувач сплачує збір за видачу ліцензії такому кліринговому центру, а той, своєю чергою, розподіляє отримані кошти серед власників прав.
;Продаж фізичних копій. Продаж фізичних чи «жорстких» копій залишається високо¬ефективним способом обчислення кількості випадків використання творів, навіть тих, що доступні через Інтернєт. Незважаючи на те, що електронне розповсюдження об'єктів інтелектуальної власності має багато переваг, досі існують численні пріоритети придбання фізичних копій творів, наявних в Інтернеті.
Интелект. власн
© Copyright: Александр Березенский, 2014
Свидетельство о публикации №214040400197
Свидетельство о публикации №214040400197
Рецензии