Шон Маклех. Дороги весеннего ветра

С украинского http://www.proza.ru/2014/04/05/1905

«Солнце означало истину,
клубок змей, свитый в кольцо – вечность,
якорь – утверждение или совет,
голубь – стыдливость,
птица аист – богопочитание,
зерно и семечки – помыслы и думы…»
(Григорий Сковорода)

Дороги весеннего ветра
Пересекаются у старого ильма,
Который развесистым указателем
Превращает мысли в знак,
Что чёрным уродцем
Тычется в море цветов
Сухими пальцами веток.
Дороги весеннего ветра
Существуют в кликах птиц:
В песнях о вечном возвращении
В несуществующий дом
Легкокрылых скитальцев вечности.
Дороги весеннего ветра
Белым туманом стелют путь
Растревоженным душам
До Вальгаллы* облаков –
Пенных, как лепестки вишни,
Или до кудрявого Сида** –
Тёмного, как зев кувшина.
Дороги весеннего ветра
Наполнены гудением
Мохнатых странников,
Прокладывающих свои паломнические тропы
От храма цветка до монастырского улья.
Дороги весеннего ветра
Бесконечным лабиринтом
Заводят в дебри музыки,
Откуда нет возврата
Даже нищему скрипачу
Из графства Слайго.
Дороги весеннего ветра
Станут когда-то дорогами осени,
Когда зацветёт вереск…
______________________________________
*Вальхалла, Вальга`лла (др.-исл. Valhll, прагерм. Walhall — «дворец павших») в германо-скандинавской мифологии — небесный чертог в Асгарде для павших в бою, рай для доблестных воинов.
**Герой трагедии П.Корнеля «Сид».

***

Дороги весняного вiтру

     «Сонце означало істину,
       кільце змій, звитий у кільце – вічність,
       якір – ствердження або раду,
       голуб – соромливість,
       птах бусол – богошанування,
       зерно і насіння – помисли і гадки…»
                (Григорій Сковорода)

Дороги весняного вітру
перетинаються біля старого ільма,
Що крислатим дороговказом
Перетворює думку на знак,
Що чорним калікою
Тичеться в море квітів
Пальцями сухих гілок.
Дороги весняного вітру
Існують у мріях птахів:
У піснях про вічне повернення
До неіснуючого дому
Вічних блукальців легкості.
Дороги весняного вітру
Білим маревом стелють шлях
Розтривоженим душам
До Валгалли хмар –
Білих, як пелюстки вишні
Чи то до кудлатого Сіду –
Темного як нутро глека.
Дороги весняного вітру
Сповнені гудінням
Волохатих прочан,
Що торують своє паломництво
Від храму квітки до монастирська-вулика.
Дороги весняного вітру
Нескінченним лабіринтом
Заводять у хащі музики
З яких нема вороття
Навіть жебраку-скрипалю
З графства Слайго.
Дороги весняного вітру
Стануть колись дорогами осені
Коли зацвіте верес…