1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНЕКНЕННЯ ЛОГІСТИКИ 1
2. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ЛОГІСТИКИ 2
3. ФУНКЦІЇ ЛОГІСТИКИ 3
4. ПОЛОЖЕННЯ СУЧАСНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ЛОГІСТИКИ 4
5. ВИДИ ЛОГІСТИКИ 5
6. МАТЕРІАЛЬНИЙ ПОТІК ТА ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА 6
7. ВИДИ МАТЕРІАЛЬНИХ ПОТОКІВ 7
8. ЛОГІСТИЧНІ ОПЕРАЦІЇ 8
9. СУТНІСТЬ І ВИДИ ЛОГІСТИЧНИХ СИСТЕМ 9
10. ВЛАСТИВОСТІ, ПРИТАМАННІ ЛОГІСТИЧНИМ СИСТЕМАМ 10
11. ПОНЯТТЯ ЛОГІСТИЧНОГО ЛАНЦЮГА 11
12. СУТНІСТЬ І ЗАВДАННЯ ЗАКУПІВЕЛЬНОЇ ЛОГІСТИКИ 12
13. ЗАВДАННЯ «ЗРОБИТИ АБО КУПИТИ» 13-14
14. ПРОБЛЕМА ВИБОРУ ПОСТАЧАЛЬНИКА 15
15. ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗМІРУ ЗАМОВЛЕННЯ 16-17
16. СИСТЕМА ПОСТАЧАНЬ «ТОЧНО У ТЕРМІН» В ЗАКУПІВЕЛЬНІЙ ЛОГІСТИЦІ 18
17. ВНУТРІШНЬОВИРОБНИЧІ ЛОГІСТИЧНІ СИСТЕМИ 19
18. РОЛЬ ВНУТРІШНЬОВИРОБНИЧИХ ЛОГІСТИЧНИХ СИСТЕМ НА МАКРОРІВНІ 20
19. РОЛЬ ВНУТРІШНЬОВИРОБНИЧИХ ЛОГІСТИЧНИХ СИСТЕМ НА МІКРОРІВНІ 21
20. ТРАДИЦІЙНА І ЛОГІСТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА 22
21. ШТОВХАЮЧІ МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ МАТЕРІАЛЬНИМИ ПОТОКАМИ 23
22. ТЯГНУЧА СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА 24
23. ЛОГІСТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ MRP 25
24. МІКРОЛОГІСТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ KANBAN 26
25. МІКРОЛОГІСТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ «ОПТИМІЗОВАНА ВИРОБНИЧА
ТЕХНОЛОГІЯ» 27
26. МІКРОЛОГІСТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ «ХУДЕ ВИРОБНИЦТВО» 28
27. СУТНІСТЬ РОЗПОДІЛЬЧОЇ ЛОГІСТИКИ 29
28. КАНАЛИ РОЗПОДІЛУ В ЛОГІСТИЦІ, ЇХ ФУНКЦІЇ 30
29. ЛОГІСТИЧНІ ПОСЕРЕДНИКИ В КАНАЛАХ РОЗПОДІЛУ 31
30. РІВЕНЬ РОЗПОДІЛУ ЛОГІСТИЧН6ОГО ПОТОКУ 32
31. ДОЦІЛЬНІСТЬ ВИБОРУ НУЛЬОВОГО РІВНЯ РОЗПОДІЛУ 33
32. ПОНЯТТЯ ВЕРТИКАЛЬНИХ МАРКЕТИНГОВИХ СИСТЕМ 34
33. ЩІЛЬНІСТЬ КАНАЛІВ РОЗПОДІЛУ 35
34. РОЗПОДІЛЬЧІ ЦЕНТРИ У ЛОГІСТИЧНИХ ЛАНЦЮГАХ 36
35. ПОБУДОВА СИСТЕМИ РОЗПОДІЛУ 37
36. СУТНІСТЬ І ЗАВДАННЯ ТРАНСПОРТНОЇ ЛОГІСТИКИ 38
37. ВИБІР ВИДУ ТРАНСПОРТНОГО ЗАСОБУ 39-40
40. ТРАНСПОРТНІ ТАРИФИ 41
41. ІНФОРМАЦІЙНІ ПОТОКИ В ЛОГІСТИЦІ 42
42. ВИДИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПОТОКІВ 43
43. ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛОГІСТИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ 44
44. ЛОГІСТИЧНА ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА 45
45. МАТЕРІАЛЬНІ ЗАПАСИ, ПРИЧИНИ ЇХ СТВОРЕННЯ 46
46. ВИДИ МАТЕРІАЛЬНИХ ЗАПАСІВ 47
47. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ МАТЕРІАЛЬНИМИ ЗАПАСАМИ 48
48. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЗАПАСАМИ З ФІКСОВАНИМ РОЗМІРОМ
ЗАМОВЛЕННЯ 49
49. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЗАПАСАМИ З ФІКСОВАНОЮ
ПЕРІОДИЧНІСТЮ ЗАМОВЛЕННЯ 50
50. СКЛАДИ ТА ЇХ ФУНКЦІЇ 51
51. ОЗНАКИ КЛАСИФІКАЦІЇ СКЛАДІВ 52
52. ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СКЛАДУВАННЯ53
53. ЛОГІСТИЧНИЙ ПРОЦЕС НА СКЛАДІ 54-55
54. ВИБІР СИСТЕМИ СКЛАДУВАННЯ 56
55. УПАКУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ
СКЛАДСЬКИХ ПРОЦЕСІВ 57
56. ЗНАЧЕННЯ І СУТНІСТЬ ЛОГІСТИЧНОГО СЕРВІСУ 58
57. ХАРАКТЕРИСТИКА РИНКУ ЛОГІСТИЧНИХ ПОСЛУГ 59
58. ФОРМУВАННЯ ПІДСИСТЕМИ ЛОГІСТИЧНОГО СЕРВІСУ 60
59. ПАРАМЕТРИ І ХАРАКТЕРИСТИКА ЛОГІСТИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ 61
60. СУТНІСТЬ, РОЛЬ, ЗАВДАННЯМІЖНАРОДНОЇ ЛОГІСТИКИ 62
1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ЛОГІСТИКИ.
Логістика є досить молодою наукою, однак вона вже пройшла певний історичний шлях розвитку. Виділяють три етапи розвитку логістики:
Перший етап (60-ті роки) – характеризується використанням логістичного підходу до управління матеріальними потоками в сфері обігу. У цей період формується два ключових положення:
- існуючі ніби окремо потоки матеріалів у виробництві, зберіганні і транспортуванні можуть бути взаємопов’язані єдиною системою управління;
- інтеграція окремих функцій фізичного розподілу матеріалів може дати істотний економічний ефект.
На першому етапі розвитку логістики транспорт і склад, раніше пов’язані лише операцією завантаження і розвантаження, здобувають тісні взаємні зв’язки. Вони починають працювати на один економічний результат за єдиним графіком і єдиною узгодженою технологією. Тара, у якій відправляється вантаж, обирається з врахуванням специфіки транспорту, у свою чергу, характеристики перевезеного вантажу визначають вибір транспорту. Спільно вирішуються й інші задачі з організації транспортно-складського процесу.
Другий етап (80-ті роки) характеризується розширенням інтеграційної основи логістики. Логістика почала охоплювати виробничий процес. У цей період відбувається: швидке зростання вартості фізичного розподілу;
• зростання професіоналізму менеджерів, які здійснюють управління логістичними процесами;
• довгострокове планування у сфері логістики;
• широке використання комп’ютерів для збору інформації та контролю за логістичними процесами;
• централізація фізичного розподілу;
• різке скорочення запасів у матеріалопровідних ланцюгах;
• чітке визначення дійсних витрат розподілу;
• визначення і здійснення заходів для зменшення вартості просування матеріального потоку до кінцевого споживача.
До взаємодії складування і транспортування починає підключатися планування виробництва, що дозволило скоротити запаси, підвищити якість обслуговування покупців за рахунок своєчасного виконання замовлень, поліпшити використання устаткування.
Третій етап належить до сучасності й може бути охарактеризований так:
- з’являються фундаментальні зміни в організації та управлінні ринковими процесами у всій світовій економіці;
- сучасні комунікаційні технології, які забезпечують швидке проходження матеріальних та інформаційних потоків, дозволяють здійснити моніторинг усіх фаз переміщення продукту від первинного джерела до кінцевого споживача;
- розвиваються галузі, які надають послуги у сфері логістики;
- концепція логістики, ключовим положенням якої є необхідність інтеграції, починає визнаватися більшістю учасників ланцюгів постачання, виробництва і розподілу;
- сукупність матеріалопровідних суб’єктів набуває цілісного характеру.
2. МЕТА І ЗАВДАННЯ ЛОГІСТИКИ.
Мета логістики – це оптимізація циклу відтворення шляхом комплексного, орієнтованого на потребу, формування потоку матеріалів та інформації у виробництві та розподілі продукції.
Найчастіше мету логістичної діяльності пов’язують з виконанням так званих правил логістики. Найбільш розповсюдженим підходом є виділення “шести правил логістики”, так званого логістичного міксу (за аналогією з маркетинговим міксом) чи комплексу логістики: продукт-потрібний продукт; кількість-у необхідній кількості; якість-необхідної якості; час-необхідно доставити у потрібний час; місце-у потрібне місце; витрати – з мінімальними витратами.
Мета логістичної діяльності буде реалізована, якщо наведені вище правила виконані, тобто забезпечена найкраща і швидка відповідь на ринковий попит при найменших витратах. При цьому необхідно підкреслити, що головна мета логістики є вираженням ідеальної ситуації, якої необхідно намагатися досягти.
Головна мета логістики конкретизується в її завданнях, які за ступенем значимості розділяють на три групи:
1) глобальні: А) створення комплексних інтегрованих систем матеріальних, інформаційних, а якщо можливо, й інших потоків; Б) стратегічне узгодження, планування і контроль за використанням логістичних потужностей сфер виробництва й обігу; В) постійне вдосконалювання логістичної концепції в рамках обраної стратегії в ринковому середовищі; Г) досягнення високої системної гнучкості шляхом швидкого реагування на зміни зовнішніх і внутрішніх умов функціонування.
Вирішення глобальних завдань не може бути реалізоване без постановки і вирішення загальних завдань.
2) загальні: А) здійснення наскрізного контролю за потоковими процесами в логістичних системах; Б) розробка та удосконалювання способів управління матеріальними потоками; В) багатоваріантне прогнозування обсягів виробництва, перевезень, запасів і т.д.; Г) виявлення незбалансованості між потребами виробництва і можливостями матеріально-технічного забезпечення, а також потребами у логістичних послугах під час збуту і можливостями логістичної системи; Д) стандартизація вимог до якості логістичних послуг і окремих операцій; Е) раціональне формування господарських зв’язків; Є) виявлення центрів виникнення втрат часу, матеріальних, трудових і грошових ресурсів; Ж) оптимізація технічної та технологічної структури транспортно-складських комплексів; З) визначення стратегії та технології фізичного переміщення матеріальних ресурсів, напівфабрикатів, готової продукції; И) формалізація актуалізованих (поточних оперативних) логістичних цілей і параметрів функціонування логістичної системи.
3)часткові (локальні) завдання в логістиці мають локальний характер. Вони більш динамічні та різноманітні: А)оптимізація запасів усіх видів і на всіх етапах товароруху; Б)максимальне скорочення часу зберігання продукції; В) скорочення часу перевезень; Г)швидка реакція на вимоги споживачів; Д) підвищення готовності до постачань; Е) зниження витрат у всіх ланках логістичного ланцюга; Є)раціональний розподіл транспортних засобів; Ж) гарантування якісного після продажного обслуговування; З) підтримка постійної готовності до прийому, обробки і видачі інформації.
3. ФУНКЦІЇ ЛОГІСТИКИ
Практична реалізація методології логістики виражається через її функціональні важелі. З концептуальних позицій можна виділити такі функції логістики.
1. Системоутворююча функція. Логістика є системою ефективних технологій забезпечення пр оцесу управління ресурсами. У вузькому значенні слова логістика утворює систему управління товарорухом (формування господарських зв’язків, організація пересування продукції через місця складування, формування і регулювання запасів продукції, розвиток і організація складського господарства).
2. Інтегруюча функція. Логістика забезпечує синхронізацію процесів збуту, зберігання і доставки продукції з орієнтацією їх на ринок засобів виробництва і надання посередницьких послуг споживачам. Вона забезпечує узгодження інтересів логістичних посередників у логістичній системі. Логістика дозволяє здійснити перехід від часткових завдань до загальної оптимізації.
3. Регулююча функція. Логістичне управління матеріальними і супутніми потоками спрямоване на економію всіх видів ресурсів, скорочення витрат живої й упредметненої праці на стику різних організаційно-економічних рівнів і галузей. В широкому значенні управлінський вплив полягає в підтримці відповідності поведінки частини логістичної системи інтересами цілого. Чим вищий ресурсний потенціал будь-якої підсистеми, тим більше вона у своїй діяльності повинна орієнтуватися на стратегію логістичної системи. В іншому випадку за умови припинення підсистемою визначеного, наперед заданого рівня автономності може виникнути небезпека руйнування самої системи.
4. Результуюча функція. Логістична діяльність спрямована на постачання продукції в необхідній кількості, у зазначений час і місце з заданою якістю (станом), за мінімальних витрат. Логістика прагне охопити всі етапи взаємодії ланцюга “ постачання-виробництво-розподіл-споживання”, інакше кажучи, вона є алгоритмом перетворення ресурсів у постачання готової продукції відповідно до існуючого попиту.
4. ПОЛОЖЕННЯ СУЧАСНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ЛОГІСТИКИ
Система поглядів на вдосконалення господарської діяльності шляхом раціоналізації управління матеріальними потоками є концепцією логістики. Основні положення даної концепції можна сформулювати так:
1. Реалізація принципу системного підходу. Тобто оптимізація матеріального потоку може відбуватися як у межах всього підприємства, так і його окремих підрозділів. Однак досягти максимального ефекту можна лише оптимізувавши або сукупний матеріальний потік від первинного джерела сировини до кінцевого споживача, або окремі його значні ділянки. При цьому всі ланки матеріального ланцюжка, тобто всі елементи макрологістичних та мікрологістичних систем мають працювати як єдиний злагоджений механізм.
2. Відмова від випуску універсального технологічного та піднімально-транспортного устаткування та використання обладнання, яке відповідало б конкретним завданням та умовам. Оптимізація потоків за рахунок використання відповідного обладнання можлива лише за умови випуску і масового використання широкої номенклатури різноманітних засобів виробництва. Іншими словами, для того щоб застосувати логістичний підхід до управління матеріальними потоками, необхідно мати високий рівень науково-технічного розвитку.
3. Розвиток дрібносерійного виробництва, як вимагає ринок. При цьому необхідно щоб тривалість виробничого циклу від моменту придбання матеріальних ресурсів до відвантаження готової продукції споживачу була мінімальною.
4. Гуманізація технологічних процесів, створення належних умов праці. Одним з елементів логістичних систем є кадри, тобто спеціально підготовлений персонал, який з необхідним ступенем відповідальності виконував би свої функції.
5. Підрахунок логістичних витрат протягом усього логістичного ланцюга. Одним з основних завдань логістики є мінімізація витрат, пов’язаних з доведенням матеріального потоку від первинного джерела до кінцевого споживача. Розв’язання цього завдання можливе лише за умови, що система підрахунку витрат виробництва та обігу дає змогу визначити витрати на логістику. Таким чином, з’являється важливий критерій відбору оптимального варіанта логістичної системи — мінімум сукупних витрат протягом усього логістичного ланцюга.
6. Розвиток сервісу на сучасному рівні. На сьогодні можливості різкого підвищення якості більшістю виробників продукції об’єктивно обмежені. Тому зростає кількість підприємств, які звертаються до логістичного сервісу як засобу підвищення конкурентоспроможності. Коли на ринку є кілька постачальників ідентичного товару приблизно однакової якості, перевага буде віддана тому з них, хто спроможний забезпечити більш високий рівень сервісу.
7. Спроможність логістичних систем до адаптації в умовах ринку. Поява великої кількості різноманітних товарів та послуг призводить до невизначеності попиту на них, обумовлює різкі коливання якісних і кількісних характеристик матеріальних потоків, що проходять крізь логістичні системи. В цих умовах спроможність логістичних систем до адаптації, викликаної змінами, що відбуваються у навколишньому середовищі, є важливим фактором стійкого становища на ринку.
5. ВИДИ ЛОГІСТИКИ
В сучасних умовах розрізняють два рівні логістики за масштабами розроблюваних проблем : макрологістика, завданням якої є розгляд глобальних проблем управління матеріальними та інформаційними процесами, та мікрологістика, яка вивчає локальні проблеми управління матеріальними та інформаційними потоками на внутрішньозаводському рівні.
Макрологістика охоплює міжгалузеві процеси, тобто логістичні процеси між різноманітними фірмами, транспортом, посередниками зі складування та зберігання. Може охоплювати процеси, пов’язані з виробництвом, транспортуванням, наданням різних видів послуг.
Мікрологістика — внутрішньовиробнича логістика, що пов’язана з нормальним функціонуванням конкретної фірми. Слід розрізняти логістику: а) як господарський процес; б) як функцію управління; в) як науку.
Мікрологістика, в свою чергу, поділяється на три види: 1) логістика, пов’язана із заготівлею чи закупівлею товарів (заготівельна логістика); 2) виробнича логістика; 3) логістика, що спеціалізується на реалізації продукції (розподільча логістика). Усі ці види логістики обов’язково передбачають наявність логістичного інформаційного потоку, що включає надходження даних про матеріальний потік, їх передачу, обробку та систематизацію з наступною видачею готової інформації. Якщо в рамках логістичної системи інтегруються функції постачання, виробництва, збуту, розподілу і транспортування, споживання і ринку, система має назву макрологістичної.
Таким чином, можна уявити сфери і функції мікрологістики. Вони полягають у наступному: виробництво-планування виробничих завдань з детальним розкладом випуску виробів, розподіл плану випуску продукції за виробничими дільницями підприємства, контроль за якістю праці; переробка вантажів, що транспортуються, — управління запасами, переміщення, зв’язок, організація інформаційних потоків, пакування виробів, їх зберігання, складування, вантажно-розвантажувальні операції та комплектація партії вантажів; маркетинг — вивчення ринку, організація служби постачання, фінансування та розрахунки, матеріальне заохочення; споживання—проектування замовлень на постачання продукції, складування запасів, постачання споживачів, фінансування замовлень.
За характером зон управління: зовнішня(за рамками підприємства) і внутрішня логістика.
6. МАТЕРІАЛЬНИЙ ПОТІК І ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКИ.
Поняття матеріального потоку є ключовим в логістиці. Матеріальні потоки утворюються в результаті транспортування, складування і виконання інших матеріальних операцій із сировиною, напівфабрикатами і готовими виробами – починаючи від первинного джерела сировини до кінцевого споживача. Матеріальні потоки можуть протікати між різними підприємствами або всередині одного підприємства. При цьому кожному матеріальному потоку відповідає деякий інформаційний потік, який у тимчасовому і просторовому аспектах може не збігатися з матеріальним.
Головними категоріями логістики є потік і запас, які взаємопов’язані.
Потік - це сукупність об’єктів, що сприймаються як єдине ціле. Вона існує як процес на деякому часовому інтервалі і вимірюється в абсолютних одиницях за певний період часу.
Поняття матеріального потоку узагальнює безперервність зміни і переміщення продуктів праці в сфері обігу і виробництва.
Матеріальний потік - це сукупність товарно-матеріальних цінностей, які розглядаються на часовому інтервалі в процесі застосування до них різних логістичних операцій.
Матеріальні потоки можуть перебувати у двох протилежних станах: динамічному і статистичному. У тих випадках, коли матеріальні потоки розглядаються не в часовому інтервалі, а у визначений момент часу, вони утворюють матеріальні запаси.
Форма існування матеріального потоку обумовлена самим визначенням і проявляється в матеріально-речовинних утвореннях, які можуть змінюватися залежно від етапу просування. Так, щодо підприємства матеріальний потік на етапі забезпечення виробничих процесів матеріальними ресурсами постає у вигляді потоку сировини, комплектуючих, допоміжних матеріалів. На етапі виробництва-у вигляді напівфабрикатів. На етапі розподілу і збуту-у вигляді готової продукції, запасних частин для продукції, яку використовують споживачі й т.д.
Сукупність ресурсів одного найменування, які знаходяться протягом всього шляху від конкретного джерела виробництва до моменту споживання, утворює елементарний матеріальний потік. Множина елементарних потоків, що формуються на підприємстві, складає інтегральний (загальний) матеріальний потік, який забезпечує нормальне функціонування підприємства.
Матеріальні потоки характеризуються кількісними і якісними показниками. Основними з них є напруженість і потужність матеріального потоку. Між цими показниками, як правило, спостерігається обернена залежність. На них прямий вплив здійснюють обсяг (маса), час і форми постачань. Впливає на потужність і напруженість матеріальних потоків також вид транспортних засобів, відстань транспортування та інші фактори.
7. ВИДИ МАТЕРІАЛЬНИХ ПОТОКІВ.
1) По відношенню до логістичної системи: А) зовнішній - це потік, який протікає в зовнішньому щодо даної логістичної системи середовищі; Б) внутрішній - це потік, що протікає у внутрішньому середовищі відносно даної логістичної системи.
2) За призначенням: А) вхідний - це зовнішній потік, який надходить у логістичну систему із зовнішнього середовища; Б) вихідний - це потік, який виходить з логістичної системи і надходить у зовнішнє для неї середовище. За умови збереження на підприємстві запасів на одному рівні вхідний матеріальний потік буде дорівнювати вихідному.
3) За ритмічністю: А) неперервні - на конвеєрних або автоматизованих лініях у процесі виробництва, транспортування матеріальних ресурсів трубопроводом і т.д.; Б)дискретні - організація забезпечення потреб у формі складських і транзитних постачань, подача на робочі місця матеріальних ресурсів за умови дрібносерійного і середньо серійного виробництва, регулярне відвантаження готової продукції постійним контрагентам і т.д; В)бліц – потоки - це разові постачання, подача на робочі місця рідковживаних предметів і засобів праці.
4) Залежно від предмета вивчення: А)продуктові - об’єктом вивчення (аналізу, планування) яких є переміщення конкретних продуктів і засобів праці; Б)операційні - потоки матеріальних ресурсів щодо конкретних логістичних операцій; В)ділянкові - сукупні потоки, які розглядаються на окремій ділянці логістичної системи; Г)системні потоки - матеріальні потоки, які циркулюють в цілому у логістичній системі, їх параметри визначаються як сума ділянкових матеріальних потоків.
5) За натурально-речовинним складом: А) одно асортиментні; Б) багато асортиментні.
6) За кількісною ознакою: А)масові – потоки, що виникають в процесі транспортування не одним транспортним засобом, а їх групою; Б)крупні – декілька залізничних вагонів, автомашин; В)середні – займають проміжок між крупними і мілкими; Г)мілкі – утворюють кількість вантажів, які не дозволяють повністю використати вантажопідйомність транспортного засобу і потребують при перевезенні сумісництва з іншими, попутними вантажами.
7) За питомою вагою: А) тяжкі потоки утворюють вантажі, у яких маса одного місця перевищує 1 тону і 0,5 тон; Б) легкі – представлені вантажами, які не дозволяють повністю використовувати вантажопідйомність транспорту.
8) За ступенем сумісності утворюючих потік вантажів: А) сумісні; Б) несумісні.
9) За консистенцією вантажів:
А) насипні – це вантажі, які перевозяться без тари (наприклад, зерно). Головна їх ознака – сипучість. Можуть перевозитися в спеціальних транспортних засобах: вагонах бункерного типу, відкритих вагонах, на платформах, в контейнерах, в автомашинах;
Б) навалові вантажі – це вантажі мінерального походження (сіль, вугілля, руда, пісок і т.д.). перевозяться без тари, деякі з них можуть змерзатися, злежуватися, спікатися;
В) тарно-штучні – вантажі, що мають різні фізико-хімічні властивості, питому вагу, об’єм;
Г) наливні – вантажі, що перевозяться наливом в цистернах або наливних судах. Логістичні операції з наливними вантажами, наприклад, перевантаження, збереження і інші, виконуються за допомогою спеціальних технічних засобів.
8. ЛОГІСТИЧНІ ОПЕРАЦІЇ.
Логістичні операції - це будь-які операції, які здійснюються з віщовими предметами і продуктами праці в сферах виробництва і обігу, за виключенням технологічних операцій по виробництву матеріальних благ. До логістичних відносять також операції по обробці, збереженню і передаванню відповідної інформації.
Логістична операція - це відокремлена сукупність дій з реалізації логістичних функцій, спрямована на перетворення матеріального і/або інформаційного потоку.
До логістичних операцій з матеріальним потоком можна віднести навантаження, транспортування, розвантаження, комплектування, складування, пакування і інші операції. Логістичні операції з інформаційним потоком – це, як вже відзначалося, збирання, обробка і передавання інформації, яка відповідає матеріальному потоку. Слід відзначити, що витрати на виконання логістичних операцій з інформаційними потоками складають суттєву частину логістичних витрат.
Виконання логістичних операцій з матеріальним потоком, який надходить до логістичної системи або покидає її, відрізняється від виконання цих же операцій всередині логістичної системи. Це визначається переходом права власності на товар і переходом страхових ризиків з однієї юридичної особи на іншу.
Виділяють такі логістичні операції:
1) За природою потоку: А) логістичні операції з матеріальним потоком: складування; транспортування; комплектація; завантаження; розвантаження; упакування вантажу; укрупнення вантажних одиниць; зберігання. Б) логістичні операції з інформаційним потоком: збір інформації; зберігання інформації; обробка інформації; передача інформації.
2) По відношенню до логістичної системи: А) зовнішні - орієнтовані на інтеграцію логістичної системи із зовнішнім середовищем ( операції у сфері постачання і збуту); Б)внутрішні - операції, що виконуються всередині логістичної системи.
3) За характером виконання робіт: А) операції з доданою вартістю, які змінюють споживчі властивості товарів (розкрій, розфасовка, сушіння і т.д.); Б) операції без доданої вартості (зберігання товарів).
4) За переходом права власності на товар: А) односторонні - операції, не пов’язані з переходом права власності на продукцію і страхових ризиків, виконуються всередині логістичної системи; Б) двосторонні - операції, пов’язані з переходом права власності на продукцію і страхових ризиків від однієї юридичної особи до іншої.
До логістичних операцій можна також зарахувати такі, як прогнозування, контроль, оперативне управління.
Зазначені логістичні операції є прямими. Однак у логістиці окрім прямих операцій виділяють і зворотні логістичні операції. Цей тип операцій передбачає переміщення матеріального потоку та інформації в напрямку, протилежному до вихідного. Тут варто зазначити, що якщо товари виробничо-технічного і споживчого призначення повертаються від споживача до постачальника, то вони не обов’язково проходять тим же логістичним ланцюгом, яким вони доставлялися від постачальника до споживача. Укрупнена група логістичних операцій, спрямованих на реалізацію мети логістичної системи, називається логістичною функцією. До основних логістичних функцій належать: 1) постачання;2) виробництво;3) збут.
9. СУТНІСТЬ І ВИДИ ЛОГІСТИЧНИХ СИСТЕМ.
Логістична система (ЛС) - це адаптивна система зі зворотним зв’язком, яка виконує ті чи інші логістичні функції (операції), складається із підсистем і має розвинуті внутрішньосистемні зв’язки та зв’язки із зовнішнім середовищем. В якості ЛС можна розглядати промислове підприємство, територіально-виробничий комплекс, торгівельне підприємство тощо. Метою логістичної системи є забезпечення наявності необхідного товару в необхідній кількості і асортименті, заданої якості, в потрібному місці й у потрібний час, в максимально можливому ступені підготовлених до виробничого процесу або особистому споживанню при заданому рівні логістичних витрат.
Будь-яка логістична система складається із сукупності елементів, так званих ланок логістичної системи, між якими встановлені певні функціональні зв’язки і відношення. Внутрішньо системні зв’язки є більш міцними, ніж зв’язки із зовнішнім середовищем. Зазвичай вони мають циклічний характер, бо відображають послідовність передачі матеріального та інформаційного потоків між ланками відповідного логістичного ланцюга.
Межі логістичної системи визначаються циклом обігу засобів виробництва. Спочатку закуповуються засоби виробництва, які у вигляді матеріального потоку надходять у логістичну систему, складуються, обробляються, знову зберігаються і потім йдуть з логістичної системи у споживання в обмін на фінансові ресурси, що надходять у логістичну систему.
Логістичні системи класифікуються за такими ознаками.
1) за ознакою просторового обмеження логістичні системи поділяються на два типи: А)мікрологістичні; Б) макрологістична система є великою логістичною системою управління потоковими процесами за участю декількох і більше незалежних суб’єктів господарювання, не обмежених у територіальному розташовувані. Виділяють такі макрологістичні системи:1)регіональні; 2)національні (міжрегіональні);3)міжнаціональні.
2)Залежно від виду логістичних ланцюгів логістичні системи поділяються на: А)логістичні системи з прямими зв’язками - це системи, у яких матеріальний потік доводиться до споживача без посередників, на основі прямих господарських зв’язків;Б)ешелоновані (багаторівневі) логістичні системи - це системи, у яких матеріальний потік доводиться до споживача за участю як мінімум одного посередника; В) гнучкі логістичні системи - системи, у яких доведення матеріального потоку до споживача здійснюється як за прямими зв’язками, так і за участю посередників.
10. ВЛАСТИВОСТІ ПРИТАМАННІ ЛОГІСТИЧНИМ СИСТЕМАМ
Більшості реально функціонуючих на практиці логістичних систем, як і більшості систем, притаманні такі властивості:
- складність - характеризується такими основними ознаками: наявність великої кількості елементів (ланок), складний характер взаємодії між окремими елементами, складність функцій, виконуваних системою, наявність складно організованого управління, вплив на систему великої кількості стохастичних факторів зовнішнього середовища;
- ієрархічність - підпорядкованість елементів нижчого рівня (порядку, рангу) елементам вищого рівня у контексті лінійного чи функціонального логістичного управління;
- цілісність - властивість системи виконувати задану цільову функцію, реалізована тільки логістичною системою в цілому, а не окремими її ланками або підсистемами. Логістична система є цілісною сукупністю елементів, що взаємодіють один з одним.
- структурованість передбачає наявність певної організаційної структури логістичної системи, яка складається із взаємопов’язаних об’єктів і суб’єктів управління, що реалізує задану мету;
- рухливість - мінливість параметрів елементів логістичной системи під впливом зовнішнього середовища, а також рішень, прийнятих учасниками логістичного ланцюга;
- унікальність, непередбачуваність і невизначеність поведінки в конкретних умовах і під впливом зовнішнього середовища;
- адаптивність - здатність логістичної системи змінювати свою структуру і вибирати варіанти поведінки відповідно до нових цілей і під впливом зовнішнього середовища;
- наявність зв’язків – між елементами логістичної системи є суттєві зв’язки, які визначають інтеграційні властивості. В макрологістичних системах основу між елементами складає угода. В мікрологістичних системах елементами пов’язані всерединівиробничими зв’язками;
- організація - зв’язки між елементами логістичної системи визначеним чином упорядковані, тобто логістична система має організацію;
- інтеграційні властивості – логістична система володіє інтеграційними властивостями, які не притаманні ні одному із елементів окремо.
11. ПОНЯТТЯ ЛОГІСТИЧНОГО ЛАНЦЮГА.
Логістичний ланцюг - це лінійно впорядкована множина учасників логістичного процесу, які здійснюють логістичні операції із доведення зовнішнього матеріального потоку від однієї логістичної системи до іншої за умови виробничого споживання або до кінцевого споживача за умови особистого невиробничого споживання.
Існує й інша інтерпретація логістичного ланцюга, під яким розуміють сукупність логістичних операцій, виконуваних послідовно від моменту зародження до моменту згасання потоку товарів, робіт, послуг на відповідному споживчому ринку. Однак, на нашу думку, доцільніше за окремі ланки логістичного ланцюга вважати підприємства, які оберуть участь у процесах доведення товарів, послуг та інформації до кінцевих споживачів. Логістичні ланцюги протягують між логістичними ланками щоб проілюструвати організаційну структуру логістичних систем.
У найпростішому випадку, коли логістична система характеризується як система з прямими зв’язками, логістичний ланцюг складається із постачальника та споживача. У складніших випадках за умови функціонування ешелонних систем даний ланцюг може мати древовидну структуру або вигляд орієнтованого графа із циклами (гнучка логістична система).
Нижче наведено приклад простого логістичного ланцюга прямого збуту, який включає такі ланки логістичної системи (ЛЛС): фірму-виробника готової продукції (ГП), споживача (покупця) і логістичного посередника, який доставляє товару покупцю.
Виробник Продавець ----->Перевізник -----> Споживач Покупець
У цілому, у логістичному ланцюзі, тобто в ланцюзі, яким проходять матеріальний та інформаційний потоки від постачальника до споживача, виділяють такі головні ланки:
- постачання матеріалів, сировини і напівфабрикатів;
- зберігання продукції та сировини;
- виробництво товарів;
- розподіл, включаючи відправлення товарів зі складу готової продукції;
- споживання готової продукції.
У реальних умовах господарювання існує велика кількість логістичних посередників, широкий асортимент матеріальних ресурсів, які використовуються у виробництві товарів, і розгалужені розподільчі мережі. Як наслідок можуть формуватися складні логістичні ланцюги взаємоповязаних ланок, які поєднують кілька логістичних ланцюгів, так звані логістичні мережі.
12. СУТНІСТЬ І ЗАВДАННЯ ЗАКУПІВЕЛЬНОЇ ЛОГІСТИКИ.
Закупівельна логістика - це управління матеріальними потоками в процесі забезпечення підприємства матеріальними ресурсами.
Метою закупівельної логістики є адекватне і повне задоволення потреб виробництва в матеріалах з максимально можливою економічною ефективністю.
В умовах функціонування логістичної системи на підприємстві необхідно дотримуватися правила, яке полягає в тому, що розрахунки всіх параметрів виробничо-господарської діяльності потрібно вести ніби в зворотному напрямку. В цілому закупівельна логістика є неначе похідною від моделі виробничої логістики.
Таким чином, розрахунок потреби у закупівлі здійснюється у зворотному до виробничого процесу напрямку, тобто від кінцевої продукції до вхідних сировини, матеріалів, напівфабрикатів. Якщо на вхід виробничого процесу подаються вхідні матеріали або інші продукти, які протягом процесу переробляються і на виході перетворюються в готову продукцію, то потік інформації та потреби виступає проти потоком щодо матеріальних потоків: від збуту готової продукції до постачання матеріалів та інших придбаних товарів виробничого споживання.
Однак принцип інформаційного протипотоку не означає, що збут і виробництво пасивно диктують свої умови постачанню. Постачання істотно впливає на конкурентноздатність продукції підприємства не тільки шляхом скорочення витрат обігу і своєчасності виконання замовлень виробництва. Прямий вплив постачання здійснює на якість продукції, а також на формування асортименту, оскільки є безпосереднім джерелом інформації про ринок конкуруючих матеріалів і можливості постачальників.
Процес управління матеріальними потоками в закупівельній логістиці складається з двох основних частин: 1)управління диспозицією матеріально-технічних ресурсів, тобто управління запасами; 2)регулярний аналіз, вибір і організація постачань матеріально-технічних ресурсів на підприємство, тобто управління постачаннями.
Основними критеріями розробки логістичної політики здійснення закупівель і формування загальної системи закупівельної логістики є:
- оптимальна періодичність (час) постачань;
- оптимальна структура матеріальних потоків;
мінімальні сукупні логістичні постачальницькі витрати.
Завдання: 1. «зробити чи купити».2. вибір постачальника.3. Визначення економічного розміру замовлення.4. система постачань « точно у термін».
13. ЗАВДАННЯ «РОБИТИ ЧИ КУПИТИ»
Широкого розповсюдження в процесі управління постачанням набув метод, який ґрунтується на розв’язанні в закупівельній логістиці так званого “завдання МОВ” (в англомовній літературі - Make-or-Buy Problem) – завдання “зробити або купити”.
У ширшому плані “завдання МОВ” розглядається як обґрунтування вирішення проблеми про ступінь використання у виробничому процесі власних засобів виробництва. Рішення приймаються як з використання власних засобів праці (власний транспорт, склади, техніка, устаткування), так і з використання власних предметів праці, тобто виготовлених самотужки заготовок, напівфабрикатів, комплектуючих виробів. Альтернативні рішення-найманий транспорт, лізинг устаткування, оренда складів, а також закупівля напівфабрикатів або комплектуючих виробів.
Як правило, основним критерієм оптимальності під час розв’язання “завдання МОВ” є максимізація прибутку. Тому для прийняття обґрунтованого рішення необхідно порівнювати витрати на власне виробництво матеріалів (деталей, виробів) з витратами на їх закупівлю.
Оскільки рішення про власне виробництво або постачання зі сторони мають комплексний характер, потрібно ретельно зважити можливі альтернативи.
Ідентифікація і переоцінка потреб. Менеджмент закупівель починається з визначення тих постачальницьких трансакцій, які потрібно встановити між відділом закупівель і конкретними споживачами матеріальних ресурсів (підрозділами) фірми.
Визначення й оцінка вимог споживачів. Як тільки внутрішньо фірмові споживачі та номенклатура матеріальних ресурсів визначені, потрібно встановити вимоги до розмірів, параметрів постачань, плани і специфікацію на кожну позицію номенклатури та певну номенклатурну групу матеріальних ресурсів.
Рішення “зробити або купити”. Перш ніж визначити можливих постачальників, необхідно вирішити питання: чи не вигідніше самій фірмі виробляти певні види матеріальних ресурсів, ніж купувати в інших. У цьому випадку для прийняття остаточного рішення зазвичай оцінюються відповідні витрати і можливий рівень якості.
Визначення типів закупівель. На сьогодні існують три основних типів організації закупівель матеріальних ресурсів залежно від тривалості та складності: сталі закупівлі, модифіковані закупівлі (у яких змінюється або постачальник, або параметри закуповуваних матеріальних ресурсів), нові закупівлі, викликані потребами нового внутрішньо фірмового користувача
Аналіз поведінки ринку. Джерело матеріальних ресурсів для фірми (постачальник) може функціонувати у різному ринковому середовищі і типові ринку: монополістичному, олігополістичному, високо конкурентному. Знання й аналіз ринку постачальників допомагають логістичному персоналу фірми визначити кількість можливих постачальників, позицію на ринку, професіоналізм та інші фактори, що дозволяють правильно організувати закупівлю.
Ідентифікація всіх можливих постачальників. Включає визначення всіх можливих постачальників певного виду (номенклатури) матеріальних ресурсів, які можуть задовольнити вимоги внутрішньо фірмових користувачів.
Попередня оцінка всіх можливих джерел за купованих матеріальних ресурсів полягає у порівнянні пропонованої постачальниками якості матеріальних ресурсів і сервісу з необхідними внутрішньо фірмовим користувачам.
Остаточна оцінка і вибір постачальника. Після зменшення кількості можливих постачальників на етапі попереднього відбору ті, що залишилися, оцінюються з погляду найкращого вдоволення потреб фірми в матеріальних ресурсах конкретного виду.
Доставка матеріальних ресурсів і супутній сервіс. Включає: оформлення договірних відносин, передача прав власності на матеріальні ресурси, процедури замовлень, транспортування, переробка вантажу, зберігання, складування і т.п.
Контроль і оцінка виконання закупівель. Після завершення процесу доставки потрібно організувати вхідний контроль якості матеріальних ресурсів (дана процедура для надійних постачальників може бути відсутньою).
Рішення про власне виробництво або постачання зі сторони залежить не тільки від витрат. Рішення на користь закупівель комплектуючих і відповідно проти власного виробництва може бути прийняте, якщо: потреба в комплектуючому виробі невелика; існує велика гнучкість у виборі можливих джерел постачань і виробів-замінників; відсутні необхідні для виробництва комплектуючих потужності; відсутні адміністративний або технічний досвід для виготовлення потрібних виробів.
Рішення проти закупівель і на користь власного виробництва приймається тоді, коли: потреба в комплектуючих виробах стабільна і досить велика; існуючи постачальники не можуть забезпечити необхідних стандартів якості виробів; необхідно зберігати комерційну таємницю в області технології виробництва; комплектуючі вироби можуть бути виготовлені за існуючих виробничих потужностей.
14. ПРОБЛЕМА ВИБОРУ ПОСТАЧАЛЬНИКА
Однією із основних проблем в управлінні закупівлями матеріальних ресурсів є вибір постачальника. Важливість її пояснюється не тільки тим, що на сучасному ринку функціонує велика кількість постачальників схожих матеріальних ресурсів, але, головним чином тим, що постачальник повинен бути надійним партнером підприємства в реалізації його логістичної стратегії.
Етапи вибору потенційних постачальників:
1) Пошук потенційних постачальників (при цьому можуть бути використані такі методи: оголошення конкурсу, вивчення рекламних матеріалів, відвідування виставок та ярмарків, листування і особисті контакти з можливими постачальниками).
2) Аналіз потенційних постачальників (складений перелік потенційних постачальників аналізується за спеціальними критеріями, які дозволяють здійснити відбір прийнятих постачальників. До таких критерій можна віднести: надійність постачання, віддаленість постачальника від споживача, терміни виконання замовлення, періодичність постачання, умови оплати, можливість отримання знижок, повнота асортименту, умови розподілу ризиків, наявність сервісного обслуговування, рекламна підтримка та інші. Внаслідок аналізу потенційних постачальників формується перелік конкретних постачальників, з якими проводиться робота із встановлення договірних відносин. Список постачальників зазвичай складається за кожним конкретним видом матеріальних ресурсів, які постачаються.
3) Оцінка результатів роботи з постачальниками ( на вибір постачальника суттєвий вплив здійснюють результати роботи згідно з вже укладеними договорами. Оцінку постачальників потрібно проводити не тільки на стадії пошуку, але й у процесі роботи з вже відібраними постачальниками. Для оцінки вже відомих постачальників часто використовують методику ранжирування, за допомогою якої розробляється спеціальна шкала оцінок, що дозволяє розрахувати рейтинг постачальника.
4) Розвиток постачальника (високорозвинені взаємини із постачальниками повинні включати ще один ступінь – це розвиток постачальника, тобто інтеграцію його в систему своїх інтересів).
Розвиток постачальника застосовується у випадках, коли прийнятного джерела постачання не існує, і підприємство покупець повинно створити джерело постачання, тобто зайняти активну позицію і виявити певну наполегливість у переконанні перспективного постачальника про початок співробітництва.
15. ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗМІРУ ЗАМОВЛЕННЯ
В основі визначення партії постачання в закупівельній логістиці використовують показник оптимального (економічного) розміру замовлення. Цей показник виражає потужність матеріального потоку, спрямованого постачальником за замовленням споживача і, який забезпечує для останнього мінімальне замовлення суми двох логістичних складових: транспортно-заготівельних витрат і витрат на формування та збереження запасів.
Визначаючи розмір замовлення, необхідно співставити витрати на утримання запасів і витрати на подання замовлень. Оскільки середній обсяг запасів замовлення спричинить збільшення середнього обсягу запасів. З іншого боку, чим більшими партіями здійснюється закупівля, тим рідше доводиться роботи замовлення, а отже, зменшуються витрати на їх подання. Оптимальний розмір замовлення повинен бути таким, щоб сумарні річні витрати на подання замовлень і на утримання запасів були найменшими за даного обсягу споживання.
Економічний розмір замовлення (economic order quantity - EOQ) визначається за формулою, отриманою Ф.У. Харрісом. Однак у теорії управління вона більш відома як формула Уілсона:
EOQ= V(2x Co x S \ Ci x U)
Де EOQ- економічний розмір замовлення, од.; Со- витрати виконання замовлення, грн.; Ci- закупівельна ціна одиниці товару, грн.; S- річний обсяг продажів, од.; U- частка витрат зберігання в ціні одиниці товару; V - корінь квадратний
На практиці під час визначення економічного розміру замовлення доводиться враховувати більшу кількість факторів, ніж у базовій формулі. Найчастіше це пов’язано з особливими умовами постачань і характеристиками продукції, з яких можна отримати певний зиск, якщо взяти до уваги такі фактори: знижки на транспортні тарифи залежно від обсягу вантажоперевезень, знижки з ціни продукції залежно від обсягу закупівель, інші уточнення.
Транспортні тарифи та обсяг вантажоперевезень. Якщо транспорті витрати несе покупець, під час визначення розміру замовлення потрібно враховувати і транспортні витрати. Як правило, чим більша партія постачання, тим нижчі витрати на транспортування одиниці вантажу. Тому за інших рівних умов підприємствам вигідні такі розміри постачань, що забезпечують економію транспортних витрат. Однак ці розміри можуть перевищувати економічний розмір замовлення, розрахований за формулою Уілсона. При цьому якщо збільшується розмір замовлення, збільшується обсяг запасів, а, отже6, і витрати на їх утримання.
Для прийняття обґрунтованого рішення потрібно зробити розрахунок сумарних витрат - з урахуванням економії транспортних витрат і без врахування такої економії – та порівняти результати.
Інші коректування моделі EOQ. Можливі й інші ситуації, що вимагають коректування моделі економічного розміру замовлення:
1) Обсяг виробництва. Уточнення обсягу виробництва необхідні тоді, коли найбільш економічний розмір замовлень диктується виробничими потребами й умовами.
2) Закупівлі змішаних партій. Закупівля змішаних партій означає, що одноразово находить декілька видів продукції; у зв’язку з цим знижки, встановлені відповідно до обсягу закупівель і вантажоперевезень, слід оцінювати щодо комбінації товарів.
3) Обмеженість капіталу. Обмеженість капіталу доводиться враховувати тоді, коли кошти для інвестування у запаси обмежені. Через це під час визначення розміру замовлень слід розподіляти обмежені фінансові ресурси між різними видами продукції.
4) Використання власних транспортних засобів. Використання власних транспортних засобів впливає на розмір замовлення, тому що в цьому випадку транспортні витрати, пов’язані з поповненням запасів, є фіксованими витратами. Тому власний транспорт повинен бути заповнений цілком незалежно від економічного розміру замовлення.
;
16. СИСТЕМА ПОСТАЧАНЬ «ТОЧНО У ТЕРМІН» В ЗАКУПІВЕЛЬНІЙ ЛОГІСТИЦІ.
Найбільш розповсюдженою у світі логістичною концепцією є концепція “точно у термін” (just-in-time, JIT), яку ще називають концепцією “0 запасу”.
З логістичних позицій концепція “точно у термін” ґрунтується на організації постачання без будь-яких обмежень щодо вимоги мінімуму запасів, де потоки матеріальних ресурсів ретельно синхронізуються з потребою у них, яка задається виробничим розкладом випуску готової продукції. Подібна синхронізація досягається координацією двох логістичних сфер-постачання і виробництва.
Система постачання “точно у термін” – це система організації постачання, яка ґрунтується на синхронізації процесів доставки матеріальних ресурсів у необхідній кількості й на той момент, коли ланки логістичної системи їх потребують, з метою мінімізації витрат, пов’язаних із створенням запасів.
Впровадження концепції “точно у термін” має свої позитивні та негативні сторони. Її перевагами є:
- скорочення запасів на всіх стадіях логістичного циклу;
- скорочення складських площ;
- висока пропускна здатність;
- активна участь і підвищена мотивація працівників;
- високий прибуток і продуктивність логістичної системи;
- висока якість обслуговування;
- висока гнучкість логістичної системи;
- своєчасна доставка.
До недоліків системи “точно у термін” слід віднести:
- низькі запаси роблять будь-які збої в роботі логістичної системи критичними;
- введення системи може вимагати великих змін, яких важко досягнути на практиці.
Стратегія JIT не є універсальною і застосовується не завжди. Її реалізацію стримують такі важливі фактори, як незадовільна якість продукції, порушення термінів постачання й оплати за товар, помилки і збої в передачі інформації між замовником і постачальниками. Успіх у реалізації стратегії залежить також від кількості та територіальної дислокації постачальників, рівня їх відповідальності під час виконання договірних зобов’язань.
17. ВНУТРІШНЬОВИРОБНИЧІ ЛОГІСТИЧНІ СИСТЕМИ.
Логістичні системи, які досліджує виробнича логістика називаються внутрішньовиробничими логістичними системами Клас внутрішньовиробничих систем, якщо вони задовольняють принципам логістики, досить великий- це промислові підприємства з високим рівнем автоматизації виробництва, автоматизовані складські системи і підприємства матеріально- технічного постачання, транспортні вузли, вантажні станції і т. д. Внутрішньовиробничу логістична систему слід віднести до мікро логістики. У той же час внутрішньовиробничі логістичні системи можна розглядати на макро- і мікрорівні. Роль внутрішньовиробничих логістичних систем (ВЛС) на макрорівні визначається такими факторами:
ВЛС підприємств є джерелами матеріальних потоків і первинної інформації. Фахівці вважають, що гнучкі виробничі модулі промислових підприємств є стартовими елементами логістичного ланцюга;
ВЛС підприємств задають певний ритм всьому логістичному ланцюгу. Решта його елементів, у тому числі система постачання і збуту, транспортна система повинні функціонувати відповідно до ритму ВЛС;
Завдяки системному підходу під час дослідження господарської діяльності логістика виступає координатором, стимулятором і організатором зв'язку між усіма суб'єктами підприємства і його клієнтурою. Тому основна мета ВЛС полягає в координації планування й управління виробництвом, реалізації оперативних і стратегічних планів;
Можливість адаптації макрологістичних систем до змін навколишнього середовища істотною мірою визначається здатністю вхідних внутрішньовиробничих логістичних систем швидко змінювати якісний і кількісний склад вихідного матеріального потоку, тобто асортимент і кількість продукції, що випускається;
ВЛС у мініатюрі є системою, у рамках якої функціонують підсистеми постачання і збуту, промислового транспорту, виробничі ділянки підприємства. Моделювання процесів ВЛС дозволяє отримати цінну інформацію для дослідження закономірностей роботи всієї логістичної системи- про гнучкість, стійкість, надійність і т. п.
18. РОЛЬ ВНУТРІШНЬОВИРОБНИЧИХ ЛОГІСТИЧНИХ СИСТЕМ НА МАКРОРІВНІ.
Роль внутрішньовиробничих логістичних систем (ВЛС) на макрорівні визначається такими факторами:
- ВЛС підприємств є джерела матеріальних потоків і первинної інформації. Фахівці вважають, що гнучкі виробничі модулі промислових підприємств є стартовими елементами логістичного ланцюга;
- ВЛС підприємств задають певний ритм всьому логістичному ланцюгу. Решта його елементів, у тому числі система постачання і збуту, транспортна система повинні функціонувати відповідно до ритму ВЛС;
- завдяки системному підходу під час дослідження господарської діяльності логістика виступає координатором, стимулятором і організатором зв’язку між усіма суб’єктами підприємства і його клієнтурою. Тому основна мета ВЛС полягає в координації планування й управління виробництвом, реалізації оперативних і стратегічних планів;
- можливість адаптації макрологістичних систем до змін навколишнього середовища істотною мірою визначається здатністю вхідних внутрішньовиробничих логістичних систем швидко змінювати якісний і кількісний склад вихідного матеріального потоку, тобто асортимент і кількість продукції, що випускається4
- ВЛС у мініатюрі є системою, у рамках якої функціонують підсистеми постачання і збуту, промислового транспорту, виробничі ділянки підприємства. Моделювання процесів ВЛС дозволяє отримати цінну інформацію для дослідження закономірностей роботи всієї логістичної системи-про гнучкість, стійкість, надійність і т.п.
19. РОЛЬ ВНУТРІШНЬОВИРОБНИЧИХ ЛОГІСТИЧНИХ СИСТЕМ НА МІКРОРІВНІ.
На мікрорівні внутрішньовиробнича логістика виступає центром управління, планування, координації та контролю всіх основних потоків, наявних на промисловому підприємстві: матеріальних, інформаційних та інших. Тут внутрішньовиробничі логістичні системи є рядом підсистем, що перебувають у відносинах і зв’язках одна з одною, утворюють певну цілісність, єдність. Ці підсистеми: закупівля, склади, запаси, обслуговування виробництва, транспорт, інформація, збут і кадри-забезпечують входження матеріального потоку в систему, проходження всередині неї та вихід із системи. Відповідно до концепції логістики побудова внутрішньовиробничих логістичних систем повинна забезпечувати можливість постійного узгодження і взаємного коректування планів і дій постачальницьких, виробничих ланок і ланок збуту всередині підприємства.
20. ТРАДИЦІЙНА І ЛОГІСТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА.
Логістична концепція організації виробництва включає в себе наступні основні положення:
- відмова від надлишкових запасів;
- відмова від завищеного часу на виконання основних і транспортно-складських операцій;
- відмова від виготовлення серій деталей, на які немає замовлення покупців;
- усунення простоїв обладнання;
- обов'язкове усунення браку;
- усунення нераціональних внутрішньозаводських перевезень;
- перетворення постачальників з протистоїть сторони в доброзичливих партнерів.
На відміну від логістичної традиційна концепція організації виробництва передбачає:
- ніколи не зупиняти основне обладнання та підтримувати будь-що-будь високий коефіцієнт його використання;
- виготовляти продукцію як можна більш великими партіями;
- мати максимально великий запас матеріальних ресурсів «про всяк випадок».
Зміст концептуальних положень свідчить про те, що традиційна концепція організації виробництва найбільш прийнятна для умов «ринку продавця», в той час як логістична концепція - для умов «ринку покупця».
Коли попит перевищує пропозицію, можна з достатньою впевненістю вважати, що виготовлена з урахуванням кон'юнктури ринку партія виробів буде реалізована. Тому пріоритет отримує мета максимального завантаження устаткування. Причому, чим більше буде виготовлена партія, тим нижче виявиться собівартість одиниці виробу. Завдання реалізації на першому плані не варто.
Ситуація змінюється з приходом на ринок «диктату» покупця. Завдання реалізації виробленого продукту в умовах конкуренції виходить на перше місце. Мінливість і непередбачуваність ринкового попиту робить недоцільним створення і утримання великих запасів. У той же час виробничник вже не має права упустити жодного замовлення. Звідси необхідність в гнучких виробничих потужностях, здатних швидко відреагувати виробництвом на що виник попит.
21. «ШТОВХАЮЧІ» МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ МАТЕРІАЛЬНИМИ ПОТОКАМИ.
Штовхаюча система є системою організації виробництва, в якій предмети праці, що поступають на виробничу ділянку, безпосередньо цією ділянкою у попередньої технологічної ланки не замовляються. Матеріальний потік "виштовхується" одержувачеві по команді, що поступає на передавальну ланку з центральної системи управління виробництвом.
Штовхаючі моделі управління, потоками характерні для традиційних методів організації виробництва. Можливість їх застосування для логістичної організації виробництва з'явилася у зв'язку з масовим поширенням обчислювальної техніки. Ці системи, перші розробки яких відносять до 60-м рокам, дозволили погоджувати і оперативно коригувати плани і дії усіх підрозділів підприємства - постачальницьких, виробничих і збутових, з урахуванням постійних змін в реальному масштабі часу.
Штовхаючі системи, здатні за допомогою мікроелектроніки пов'язати складний виробничий механізм в єдине ціле і максимально задіювати робітників і устаткування у виробництві. Проте у разі різкої зміни попиту використання "виштовхуючої" системи призводить до створення надмірного запасу і "затоварювання" через відсутність можливості "перепланування" виробництва для кожної стадії. Параметри "виштовхуваного" на ділянку матеріального потоку оптимальні настільки, наскільки система, що управляє, в змозі врахувати і оцінити усі чинники, що впливають на виробничу ситуацію на цій ділянці. Проте ніж більше чинників по кожній з численних ділянок підприємства повинна враховувати система, що управляє, тим досконаліше і дорожче має бути її програмне, інформаційне і технічне забезпечення.
22. «ТЯГНУЧА» СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА.
Одним із варіантів організації логістичних процесів на виробництві є “тягнуча” система і є системою організації виробництва, у якій деталі і напівфабрикати подаються на наступну технологічну операцію з попередньої в міру необхідності.
Тут центральна система управління не втручається в обмін матеріальними потоками між різними ділянками підприємства, не встановлює для них поточних виробничих завдань. Виробнича програма окремої технологічної ланки визначається розміром замовлення наступної ланки. Основною функцією центра управління є постановка завдання перед кінцевою ланкою виробничого технологічного ланцюга.
Перевагою “тягнучих” (витягуючих) систем є те, що вони не вимагають загальної компютерізації виробництва. У той же час вони передбачають високу дисципліну і дотримання всіх параметрів постачань, а також підвищену відповідальність персоналу всіх рівнів, особливо виконавців. Це пояснюється тим, що централізоване регулювання виробничих процесів обмежене.
Основними цілями “тягнучих” (витягуючих) систем є:
- запобігання поширенню зростаючих коливань попиту або обсягу продукції від наступного процесу до попереднього;
- зведення до мінімуму коливання параметрів запасів між технологічними операціями;
- максимальне спрощення управління запасами в процесі виробництва шляхом його децентралізації, підвищення рівня оперативного цехового управління.
23. ЛОГІСТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ MRP.
Однією з найбільш популярних у світі логістичних концепцій, на основі якої розроблено і функціонує велика кількість мікрологістичних систем, є концепція “планування потреб/ресурсів” (requirements/resource planning, RP). Концепцією RP часто протиставляють логістичній концепції “точно у термін”, маючи на увазі, що на ній (на відміну від ЛТ- підходу) базуються логістичні системи “штовхаючого” типу.
Базовими мікрологістичними системами, які ґрунтуються на концепції “планування потреб/ресурсів”, у виробництві і постачанні є системи “планування потреби в матеріалах/виробничого планування потреби в ресурсах” (materials/manufacturing requirements/resource planning, MRP I/MRP II), а в дистрибуції (розділі) - системи “планування розподілу продукції/ресурсів” (distribution requirements/resource planning, DRP I/DRP II).
Практичні застосування, типові для систем MRP, наявні в організації виробничо-технологічних процесів разом із закупівлями матеріальних ресурсів. Система MRP переплановує послідовність вимог і покриття внаслідок змін або у виробничому розкладі, або в структурі запасів, або в характеристиках продукту”.
Системи MRP оперують матеріалами, компонентами, напівфабрикатами та їх частинами, попит на які залежить від попиту на специфічну готову продукцію. Хоч сама логістична концепція, закладена в основу системи MRP I, сформована досить давно (із середини 1950-х років), але тільки з появою швидкодіючих комп’ютерів її вдалося реалізувати на практиці. У той же час революція в мікропроцесорних та інформаційних технологіях стимулювала бурхливий ріст різноманітних застосувань систем MRP у бізнесі.
Основними цілями систем MRP є:
- задоволення потреби у матеріалах, компонентах і продукції для планування виробництва і доставки споживачам;
- підтримка низького рівня запасів матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва, готової продукції;
- планування виробничих операцій, графіків доставки, закупівельних операцій.
Система MRP спочатку визначає, скільки і в які строки необхідно виготовити кінцевої продукції. Потім система визначає час і необхідні кількості матеріальних ресурсів для виконання виробничого розкладу.
24. МІКРОЛОГІСТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ KANBAN.
Найбільш розповсюдженою у світі серед мікрологістичних є концепція “just-in-time”- JIT (“точно у термін”).
Однією із перших спроб практичного впровадження цієї концепції стала розроблена корпорацією Toyota Motor мікрологістична система KANBAN, що в перекладі з японського означає “карта”. Система KANBAN є першою реалізацією “тягнучих” мікрологістичних систем у виробництві, на впровадження якої від початку розробки у фірми Toyota пішло 10 років. Термін був таким тривалим, тому що система KANBAN не могла працювати без відповідного логістичного оточення концепції JIT. Ключовими елементами цього оточення стали: раціональна організація і збалансованість виробництва; тотальний контроль якості на всіх стадіях виробничого процесу і якості вихідних матеріальних ресурсів у постачальників; партнерство тільки з надійними постачальниками і перевізниками; підвищена професійна відповідальність всього персоналу.
Перші спроби американських і європейських конкурентів автоматично перенести схему KANBAN у виробництво без обліку цих та інших факторів логістичного оточення зазнали невдачі.
Мікрологістична система KANBAN, вперше застосована корпорацією Toyota Motor у 1972 р. на заводі “Така хама” (м. Нагоя, Японія), є системою організації неперервного виробничого потоку, який здатний до швидкої перебудови і практично не потребує страхових запасів. Сутність системи KANBAN полягає у тому, що всі виробничі підрозділи заводу, включаючи лінії кінцевого складання, забезпечуються матеріальними ресурсами тільки в тій кількості й у такі строки, які необхідні для виконання заданого підрозділом-споживачем замовлення.
Особливостями такого планування є те, що вся диспетчеризація процесу побудована на горизонтальних зв’язках вздовж всього технологічного ланцюжку, а не на піраміді, характерній для традиційних рішень.
Засобом передачі інформації в системі є спеціальна картка “kanban” у пластиковому конверті. Поширено два види карток: відбору і виробничого замовлення.
У картці відбору зазначається кількість деталей (компонентів, напівфабрикатів), яку потрібно взяти на попередній ділянці обробки (складання), у той час як у картці виробничого замовлення-кількість деталей, яку потрібно виготовити (скласти) на попередній виробничій ділянці.
Картки виробничого замовлення і відбору роблять різнокольоровими-наприклад, білими і чорними. Ці картки циркулюють як всередині підприємств фірми Toyota, так і між корпорацією та компаніями-співробітниками, а також на підприємствах філій..
25. МІКРОЛОГІСТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ «ОПТИМІЗОВАНА ВИРОБНИЧА ТЕХНОЛОГІЯ».
Система організації виробництва і постачання, яку назвали “Оптимізованою виробничою технологією”(Optimized Production Technology, ОРТ), розроблена ізраїльськими та американськими фахівцями і відома також як “ізраїльський KANBAN”.
Окремі західноєвропейські фахівці небезпідставно вважають, що ОПТ- це фактично комп’ютеризований варіант системи KANBAN з тією істотною різницею, що ОПТ запобігає виникненню вузьких місць у ланцюзі “постачання – виробництво - збут”, а система KANBAN дозволяє ефективно усувати вже існуючі вузькі місця.
Основний принцип ОПТ- виявлення у виробництві вузького місця або критичних ресурсів. У їх якості можуть виступати: запаси сировини і матеріалів; машини й устаткування; технологічні процеси; персонал.
Творці системи ОПТ стверджують, що втрати критичних ресурсів вкрай негативно впливають на виробництво у цілому, а економія некритичних ресурсів реальної вигоди виробництву, з погляду кінцевих результатів, не приносить. Від ефективності використання критичних ресурсів залежать темпи розвитку виробничої системи, у той час, як підвищення ефективності використання інших (некритичних) ресурсів на розвиток системи практично не впливає.
У системі ОПТ в автоматичному режимі вирішується ряд завдань оперативного і короткострокового управління виробництвом, у тому числі формування графіка виробництва на один день, тиждень. Під час формування оптимального графіка виробництва використовується критерій забезпеченості замовлень сировиною і матеріалами, ефективності використання ресурсів, мінімуму обігових коштів у запасах і гнучкості виробництва.
Ефект системи ОПТ полягає у збільшенні виходу готової продукції, зниженні виробничих і транспортних витрат, зменшенні обсягів незавершеного виробництва, скороченні виробничого циклу, зниженні потреби в складських і виробничих площах, підвищенні ритмічності відвантаження виготовленої продукції замовнику.
26. МІКРОЛОГІСТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ “ХУДЕ ВИРОБНИЦТВО”.
У останні роки на багатьох західних фірмах під час організації виробництва і в оперативному менеджменті набула поширення логістична концепція “худе виробництво” ( Lean production LP)
Сутність внутрішньовиробничої логістичної концепції “худе виробництво” виражається у творчому поєднанні таких основних компонентів: високої якості; невеликого розміру виробничих партій; низького рівня запасів; висококваліфікованого персоналу; гнучких виробничих технологій.
Концепція “худе виробництво” отримала назву, тому що потребує значно менше ресурсів, ніж масове виробництво (менше запасів, часу на виробництво одиниці продукції), спричиняє менші витрати через брак і т.д. Таким чином, ця концепція поєднує в собі переваги масового (великі обсяги виробництва-низька собівартість) і дрібносерійного виробництва (розмаїтість продукції та гнучкість).
Основні цілі концепції “худе виробництво” у плані логістики: високі стандарти якості продукції; низькі виробничі витрати; швидке реагування на зміну споживчого попиту; малий час переналагодження устаткування.
Ключовими елементами реалізації логістичних цілей в оперативному менеджменті під час використанні цієї концепції є: зменшення підготовчо-заключного часу; невеликий розмір партій виробленої продукції; мала тривалість виробничого періоду; контроль якості всіх процесів; загальне продуктивне забезпечення (підтримка); партнерство з надійними постачальниками; еластичні потокові процеси; “тягнуча” інформаційна система.
У процесах виготовлення продукції та управління потоками матеріальних ресурсів у системі “худе виробництво” зазвичай виділяють п’ять складових, які ми позначимо відповідними символами:
; трансформація (матеріальні ресурси перетворюються в готову продукцію);
; інспекції (контроль на кожному етапі виробничого циклу);
; транспортування (матеріальних ресурсів, запасів незавершеного виробництва і готової продукції);
; складування (матеріальних ресурсів, запасів незавершеного виробництва і готової продукції);
; затримки (у виробничому циклі).
Логістичне управління цими компонентами потрібно спрямувати на реалізацію цілей систем “худого виробництва”.
27. СУТНІСТЬ РОЗПОДІЛЬЧОЇ ЛОГІСТИКИ.
Розподільча логістика - це управління транспортуванням, складуванням та іншими матеріальними і нематеріальними операціями, які здійснюються в процесі доведення готової продукції до споживача згідно з інтересами і вимогами останнього, а також передачі, зберігання й обробки відповідної інформації. Інакше її ще називають маркетинговою або збутовою логістикою.
Матеріальний потік у сфері розподілу має форму готової продукції. Залежно від суб’єкту економічних відносин, який бере участь у доведенні ресурсів до споживача, потік готової продукції можна подати як товарний потік або як вантажний потік (на транспорті).
Сфера розподілу і сфера закупівель значною мірою накладаються одна на одну. Якщо розглядати умовні вихідні та кінцеві ланки матеріалопотоків, то для одних суб’єктів логістичні операції є частиною системи збуту, а для інших-закупівель. Це, з одного боку, спрощує, а з іншого боку-ускладнює процес управління матеріальними потоками. Так, багато логістичних робіт і операцій виконуються в обох сферах, тому значна частина прийомів і методів управління потоковими процесами прийнятна як у сфері постачання, так і в сфері розподілу товарної продукції. Однак об’єктивна протилежність інтересів продуцентів, споживачів, а також торгових, транспортних та інших посередників визначають особливості логістичного управління залежно від становища того чи іншого елемента логістичної системи щодо інших.
У сфері розподілу не створюються нові матеріальні цінності, а виконуються конкретні та комплексні форми діяльності, які виступають як послуги. Таким чином, сфера розподілу є виробником послуг-дуже специфічного товару. Основний прояв специфічності й виражається в нематеріальності створюваної продукції. Як наслідок на товарному ринку з’являється не стільки матеріальний товар, скільки унікальна модель пропозиції-товар-послуга.
Склад завдань розподільчої логістики на мікро-та на макрорівні різний. На рівні підприємств (мікрорівні) це: оптимізація формування портфеля замовлень; укладання договорів із замовниками на постачання продукції; забезпечення ритмічності та дотримання планомірності реалізації продукції; вивчення і задоволення потреб у логістичному сервісі; раціоналізація параметрів, структури і просування динамічних матеріальних потоків; оптимізація параметрів і умов зберігання запасів товарного характеру; формування і вдосконалення системи інформаційного забезпечення.
На мікрорівні до завдань розподільчої логістики належать: вибір схеми розподілу матеріального потоку; визначення оптимальної кількості розподільчих центрів (складів) на території, яка обслуговується; визначення оптимального місця розташування розподільчого центру (складу) на території, яка обслуговується, та ін.
28. КАНАЛИ РОЗПОДІЛУ В ЛОГІСТИЦІ, ЇХ ФУНКЦІЇ.
Канал розподілу – це сукупність підприємств і організацій, через які проходить продукція від місця її виготовлення до місця споживання. Іншими словами канал розподілу-це шлях, яким товари переміщуються від виробника до споживача.
Залежно від розмірів, потужності підприємства-виробника, різноманітності продукції та інших факторів, товаропровідна мережа може складатися із одного, декількох або багатьох каналів розподілу, причому різні канали розподілу товарів можуть відрізнятися за структурою, типами торгових посередників і проміжних складів, способами доставки вантажів, видами транспорту і т.д. Сукупність каналів розподілу називається розподільчою мережею.
Використання каналів розподілу надає виробникам певні переваги: економія фінансових засобів на розподіл продукції; можливість вкладення зекономлених засобів в основне виробництво; продаж продукції більш ефективними способами; висока ефективність забезпечення широкої доступності товару і доведення його до цільових ринків; скорочення обсягу робіт із розподілу продукції.
Обрані канали безпосередньо впливають на швидкість, час, ефективність переміщення і збереження продукції під час її доставки від виробника до кінцевого споживача. При цьому підприємства або особи, які утворюють канал, виконують ряд важливих функцій: 1) проводять дослідницьку роботу із збору інформації, необхідної для планування розподілу продукції та послуг; 2) стимулюють збут шляхом створення і поширення інформації про товари; 3) встановлюють контакти з постійними покупцями; 4)пристосовують товар до вимог покупців; 5) проводять переговори з потенційними споживачами продукції; 6) організують товарорух (транспортування і складування); 7)фінансують переміщення товарів каналом розподілу; 8) приймають на себе ризики, пов’язані з функціонуванням каналу.
Узагальнено в розподільчій логістиці канали можна охарактеризувати за кількістю складових їх рівнів. Рівень розподілу логістичного потоку – це будь-який посередник –учасник логістичної системи, який виконує розподільчі функції, трансформуючи матеріальні потоки в процесі їх переміщення до кінцевого пункту призначення. Довжина каналу визначається за кількістю проміжних рівнів між виробником і споживачем.
Логіститчний канал нульового рівня включає виробника і споживача, тобто розподіл матеріального потоку здійснюється безпосередньо виробником. Одно-, двох- і більше рівневі логістичні канали включають одного або декількох посередників.
Канали розподілу можуть бути горизонтальними або вертикальними.
Горизонтальні канали розподілу є традиційними каналами і складаються із незалежного виробника та одного або декількох незалежних посередників. Кожен член каналу є окремим підприємством, яке прагне забезпечити собі максимальний прибуток.
Вертикальні канали розподілу - це канали, які складаються з виробника та одного або декількох посередників, які діють як одна єдина система. Один із членів каналу, як правило, або є власником інших, або надає їм певні привілеї. Таким членом може бути виробник, оптовий або роздрібний посередник. Вертикальні канали виникли як засіб контролю за поведінкою каналу. Вони економічні та виключають дублювання членами каналу виконуваних функцій.
29. ЛОГІСТИЧНІ ПОСЕРЕДНИКИ В КАНАЛАХ РОЗПОДІЛУ.
Під час формування каналу розподілу товару на перше місце висувається рішення про структуру каналу, тобто про кількість рівнів каналу і про конкретний склад членів каналу. Необхідною умовою можливості вибору каналу розподілу є наявність на ринку великої кількості посередників.
Логістичні посередники в каналах розподілу виконують певні функції, які укрупнено можна розділити на: 1)функції (операції) фізичного розподілу; 2)функції обміну (купівлі-продажу); 3)підтримуючи функції (стандартизації якості дистрибуції, фінансування, інформаційної підтримки, страхування ризиків і т.п.)
Посередниками в операціях фізичного розподілу є різні спеціалізовані транспортні, експедиторські, транспортно - експедиторські фірми, компанії фізичного розподілу, вантажі термінали і термінальні комплекси, вантажі розподільчі центри, підприємства із сортування, затарювання та пакування готової продукції, вантажопереробні та інші підприємства.
Серед посередників у дистрибьюції, які виконують підтримуючі функції, можна виокремити підприємства та установи фінансового сервісу, підприємства інформаційного сервісу, страхові компанії, установи стандартизації, ліцензування та сертифікації і т.д.
Центральне місце серед посередників у дистрибуції займають торгові посередники, які крім безпосередньо функцій обміну (купівлі-продажу) товару можуть виконувати й інші вищезазначені функції, наприклад, транспортування, експедирування, страхування, вантажопереробки, управління запасами, кредитно-фінансового обслуговування, передпродажного і після продажного сервісу і т.д.
Основними причинами, які зумовлюють використання торгових посередників під час формування логістичних каналів і ланцюгів є: 1) Управління потоковими процесами на основі логістичної концепції вимагає наявності певних фінансових, матеріальних, кваліфікаційних і інших ресурсів. Чим вищі вимоги до ефективності управління, тим більше засобів і ресурсів може знадобитися. 2) Формування оптимальної структури логістичних каналів і ланцюгів, а також подальше, її удосконалення передбачає наявність знань і досвіду у сфері кон’юнктури ринку зі структури товарних потоків, методів реалізації та способів розподілу.
Кількість і тип посередників у каналі розподілу визначається типом системи розподілу. У маркетингу розроблено три підходи до вирішення цієї проблеми: інтенсивний розподіл, ексклюзивний розподіл і селективний розподіл.
Інтенсивний розподіл передбачає забезпечення запасами продукції якомога більшої кількості торгових підприємств.
Ексклюзивний розподіл передбачає навмисно обмежену кількість посередників, які торгують даною продукцією в межах збутових територій.
Селективний розподіл - це дещо середнє між методами інтенсивного та ексклюзивного розподілу. Селективний розподіл дозволяє виробнику досягти необхідного охоплення ринку за умови більш жорстокого контролю і з меншими витратами, ніж при організації інтенсивного розподілу.
Для підвищення ефективності збуту продукції та з метою економії засобів організації часто використовують багатоканальні системи розподілу продукції.
30. РІВЕНЬ РОЗПОДІЛУ ЛОГІСТИЧНОГО ПОТОКУ.
Узагальнено в розподільчій логістиці канали можна охарактеризувати за кількістю складових їх рівнів. Рівень розподілу логістичного потоку – це будь-який посередник –учасник логістичної системи, який виконує розподільчі функції, трансформуючи матеріальні потоки в процесі їх переміщення до кінцевого пункту призначення. Довжина каналу визначається за кількістю проміжних рівнів між виробником і споживачем.
Логіститчний канал нульового рівня включає виробника і споживача, тобто розподіл матеріального потоку здійснюється безпосередньо виробником. Такі канали часто використовуються для постачань продукції виробничо-технічного призначення, особливо якщо закуповуються великі партії, а також унікальна продукція. Вони передбачають жорстоку регламентацію графіка постачань і тому дозволяють скоротити виробничі цикли і складські площі.
Одно-, двох- і більше рівневі логістичні канали включають одного або декількох посередників. Наприклад, канал який включає оптовика, дрібного оптовика і роздрібного посередника є трирівневим. У багаторівневих каналах розподіл матеріальних потоків на початковому етапі здійснюється виробником, а потім посередницькими структурами.
З позицій виробників, які генерують матеріальні потоки, чим більше рівнів має логістичний канал, тим більше труднощів в узгодженості функціонування всіх ланок з просування матеріальних потоків до споживачів.
31. ДОЦІЛЬНІСТЬ ВИБОРУ НУЛЬОВОГО РІВНЯ РОЗПОДІЛУ.
Логістичний канал нульового рівня включає виробника і споживача, тобто розподіл матеріального потоку здійснюється безпосередньо виробником. Такі канали часто використовуються для постачань продукції виробничо-технічного призначення, особливо якщо закуповуються великі партії, а також унікальна продукція. Вони передбачають жорстоку регламентацію графіка постачань і тому дозволяють скоротити виробничі цикли і складські площі.
Канал нульового рівня не передбачає наявності посередника підчас руху товару від виробника до споживача. Канал нульового рівня ілюструє прямий метод збуту.
Канал нульового рівня, або прямий продаж промислових товарів, є економічно доцільним тоді, коли йдеться про дорогу продукцію (наприклад, певні види устаткування чи обладнання). При цьому необхідний щільний зв'язок між виробником та промисловим покупцем. У такому разі виробник надає консультації у процесі експлуатації промислових товарів, а щодо економічної ефективності прямого збуту такий продаж зумовлений значною ціною кожної одиниці товару.;
32. ПОНЯТТЯ ВЕРТИКАЛЬНИХ МАРКЕТИНГОВИХ СИСТЕМ
На відміну від традиційних каналів розподілу, де жоден з учасників каналу не має повноважень розподіляти функції й контролювати інших, вертикальні інтегровані системи розподілу таку можливість надають.
Вертикальні маркетингові системи передбачають повну або часткову координацію функцій учасників каналу розподілу з метою економії на операціях і посилення впливу на ринок. При цьому один з учасників каналу (виробник, оптовий або роздрібний торговець) бере на себе ініціативу щодо координації дій.
Існують три форми вертикальної координації:
• корпоративні вертикальні маркетингові системи;
• адміністративні вертикальні маркетингові системи;
• договірні вертикальні маркетингові системи.
Корпоративні (інтегровані) вертикальні маркетингові системи (системи, які належать компаніям) передбачають контроль одним власником системи розподілу, якому належать роздрібні магазини, за всіма стадіями виробництва й збуту. При цьому виробник – власник каналу може й контролювати продаж своїх товарів, і координувати роботу підприємств роздрібної торгівлі.
Адміністративні (контрольовані) вертикальні маркетингові системи – форма інтеграції функцій розподілу, яка не передбачає договірних зобов'язань та існує завдяки високій репутації одного з учасників системи. Роль лідера при цьому належить одному з наймогутніших учасників системи. При цьому лідер отримує підтримку продавців у вигляді виділення торговельної площі, організації експорту товарів, заходів щодо стимулювання збуту.
Договірні (контрактні) вертикальні маркетингові системи – незалежні учасники каналу (виробники або посередники) підписують контракти з іншими посередниками, в яких докладно визначаються права та обов'язки учасників з метою координації функцій розподілу. Існують три типи договірних ВМС:
• добровільно створені системи роздрібних торговців під егідою оптовиків – оптовий продавець організовує добровільне об'єднання незалежних роздрібних торговців, розробляє програму, в якій передбачається забезпечення економічності закупівель, стандартизація торгової практики. Основна мета таких об'єднань – створення можливостей для ефективної конкуренції з розгалуженими мережами великих організацій.
• кооперативи роздрібних торговців – це об'єднання роздрібних торговців у кооперативи. Учасники об'єднання закуповують продукцію через кооперативи, спільно організовують рекламу. Отриманий прибуток розподіляється між членами кооперативу пропорційно.
• франчайзингові системи – передбачають передачу франшизером (виробником або продавцем) франшизи (ліцензії) на право продажу своєї продукції під назвою компанії учасникам каналу (франчайзі, наприклад, роздрібним магазинам), яким часто надаються ексклюзивні права на певній території.
33. ЩІЛЬНІСТЬ КАНАЛІВ РОЗПОДІЛУ
Щоб досягти найширшого охоплення цільового ринку, визначають щільність розподілу, а також типи посередників, яких залучатимуть до роздрібного продажу товарів.
Існують три типи щільності розподілу товарів підприємства:
• інтенсивний — товари розміщуються скрізь, де це можливо (як правило, масові товари повсякденного попиту);
• селективний (вибірковий) — товари розміщуються лише на кількох торговельних підприємствах у даному районі чи місті, причому одному з них можуть надаватись переваги чи пільги (так зване право "першої руки");
• ексклюзивний (виключний) — товари розміщуються тільки на одному торговельному підприємстві в даному районі чи місті (автомобілі, предмети розкошів, дорогий одяг чи парфуми).
;
34.РОЗПОДІЛЬЧІ ЦЕНТРИ У ЛОГІСТИЧНИХ ЛАНЦЮГАХ.
Розподільчий центр - це складський комплекс, який отримує товари від підприємств-виробників або від підприємств оптової торгівлі і розподіляє їх більш дрібними партіями замовникам через свою або їх товаропровідну мережу.
Існує три принципові стратегії розташування розподільчих складів: поблизу від ринків збуту, поблизу від виробництва або проміжне розташування.
Розташування складів поблизу ринків збуту полегшує поповнення запасів клієнтів. Головними критеріями роботи таких складів є забезпечення належної якості обслуговування або мінімізація логістичних витрат.Такі склади часто зустрічаються в торгівлі харчовими продуктами або промисловими товарами масового користування.
Розташування складів поблизу виробництв полегшує нагромадження потрібного для постачання споживачів асортименту продукції. Таке розташування складів дозволяє відправляти споживачам змішані вантажі за консолідованими тарифами. Перевага такого розміщення складів полягає в тому, що підвищений рівень сервісу поширюється на весь асортимент продукції, яка постачається.
За проміжного розташування складів між виробництвом і споживанням склади працюють за тією ж схемою, що і склади, розташовані поблизу виробництва: накопичують повний асортимент продукції й відправляють замовникам змішані партії товарів за пільговими тарифами.
Кількість, потужності, розташування і функції розподільчих центрів залежать від розмірів матеріальних потоків, стратегії і фінансового стану підприємства, яке проектує мережу розподільчих центрів. При цьому враховують такі фактори: вартість транспортування, складської переробки вантажів, складування вантажів, оформлення замовлень і системи управління, рівень обслуговування клієнтів.
Найкращою товаропровідною мережею з розподільчими центрами є та, що забезпечує найвищий рівень обслуговування споживачів за мінімальних загальних витрат.
Відповідно до обраної стратегії розташування товаропровідна мережа може бути організована як централізована структура (з єдиним великим розподільчим центром) і децентралізована структура (з декількома дрібними розподільчими центрами).
У централізованій товаропровідній мережі розподільчий центр направляє товари, виготовлені підприємством-виробником, кінцевим або проміжним споживачам у різні регіони країни .Перевага цього варіанта полягає в тому, що можна знизити запаси зберігання на складі готової продукції підприємства-виробника, відправляючи відразу всю виготовлену продукцію в розподільчі центри. Недоліки цього варіанта-великі транспортні витрати на доставку товарів численним споживачам-замовникам товарів.
При децентралізованій розподільчій системі загальні матеріальні запаси і вартість декількох розподільчих центрів будуть більшими, ніж у попередньому варіанті. Однак вартість доставки товарів споживачам буде меншою через те, що розподільчі центри знаходяться на території товарних ринків, поблизу споживачів. Крім цього, локальним розподільчим центрам легше вивчати свої регіональні ринки, і вони можуть гнучко реагувати на ситуацію на цих ринках. Разом з тим у невеликих регіональних складах важко домогтися такої ж низької собівартості переробки вантажів, як у великому автоматизованому розподільчому центрі, що можна спостерігати у централізованій системі організації товаропровідної мережі.
35. ПОБУДОВА СИСТЕМИ РОЗПОДІЛУ.
При побудові логістичної системи розподілу застосовується наступна послідовність вибору оптимального варіанту розподілу:
1. Вивчення кон'юнктури ринку і визначення стратегічних цілей системи розподілу.
2. Визначення прогнозованої величини матеріального потоку, що проходить через систему розподілу.
3. Складання прогнозу необхідної величини запасів по системі в цілому і на окремих ділянках матеріалопроводящей ланцюга.
4. Вивчення транспортної мережі регіону обслуговування, складання схеми матеріальних потоків в межах системи розподілу.
5. Вивчення різних варіантів руху системи розподілу.
6. Оцінка логістичних витрат для кожного з варіантів.
7. Реалізація вибраного для виконання одного з розроблених варіантів.
Для того, щоб з безлічі варіантів вибрати один, необхідно встановити критерій вибору, а потім оцінити кожен із варіантів за цим критерієм. Таким критерієм, як правило, є критерій мінімуму приведених витрат, тобто витрат, приведених до єдиним річним вимірюванню.
Величину наведених витрат визначають за наступною формулою:
Зп = Се + Ст + К / Т
де, Зп - наведені витрати по варіанту; Се - готові експлуатаційні витрати;
Ст - річні транспортні витрати;
К - повні капітальні вкладення в будівництво розподільних центрів, наведених за фактором часу - по нормі дисконту;
Т - термін окупності варіанту.
Для реалізації приймається той варіант системи розподілу, який забезпечує мінімальне значення наведених (річних) затрат.
Необхідною умовою можливості вибору каналу розподілу, а також оптимізації всього логістичного процесу є наявність на ринку великої кількості посередників.
Використання посередницьких послуг для багатьох підприємств є необхідною умовою успішним просуванням товару. Вирішити завдання, що вигідніше в даному випадку: скористатися послугами посередників або самостійно виходити до споживача необхідно кожному підприємству самостійно. Тобто необхідно врахувати всі плюси і мінуси конкретної системи розподілу.
36. СУТНІСТЬ І ЗАВДАННЯ ТРАНСПОРТНОЇ ЛОГІСТИКИ.
Транспортування можна визначити як ключову комплексну активність, пов’язану з переміщенням матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва або готової продукції певним транспортним засобом у логістичному ланцюзі, і яка складається, у свою чергу, з комплексних та елементарних активностей, включаючи експедирування, вантажопереробку, упакування, передачу прав власності на вантаж, страхування і т.п.
Роль транспортування настільки велика, що коло питань, які стосуються цієї ключової комплексної логістичної активності, виділене у предмет вивчення спеціальної дисципліни-транспортної логістики.
Транспорт у системі логістики відіграє двояку роль:
- по-перше, він присутній як складова частина або компонент у основних функціональних областях логістики (закупівельний, виробничій, розподільчій);
- по-друге, транспорт є однією із галузей економіки, у якій також розвивається підприємницька діяльність: транспорт пропонує на ринку товарів і послуг свою продукцію-транспортні послуги, за які отримує доходи і має прибуток.
За призначенням виділяють дві основні групи транспорту:
1. Транспорт загального користування - галузь народного господарства, яка задовольняє потреби всіх галузей народного господарства і населення у перевезеннях вантажів та пасажирів. Його часто називають магістральним. Поняття транспорту загального користування охоплює залізничний транспорт, водний транспорт (морський і річковий), автомобільний, повітряний транспорт і транспорт трубопровідний.
2. Транспорт не загального користування - внутрішньовиробничий транспорт, а також транспортні засоби всіх видів, що належать нетранспортним підприємствам, є, як правило, складовою частиною яких-небудь виробничих систем і повинен бути органічно в них вписаний. Відповідно, організація його роботи є одним із завдань організації логістики на підприємстві в цілому і здійснюється разом із вирішенням завдань виробництва, закупівель і розподілу. Так, організація переміщення вантажів транспортом не загального користування є предметом вивчення внутрішньовиробничої логістики. Вибір каналів товароруху вирішується в рамках розподільчої логістики.
Транспортна логістика вирішує комплекс завдань, пов’язаних з організацією переміщення вантажів транспортом загального користування. Основними з цих завдань є: 1)вибір виду транспортного засобу; 2)вибір типу транспортного засобу; 3)оптимізація транспортного процесу під час змішаних перевезень; 4)визначення раціональних маршрутів доставки; 5)забезпечення технологічної єдності транспортно-складського процесу; 6)координація транспортного і виробничого процесу.
Існують такі ознаки класифікації транспортної складової логістичних систем:
1) За видом доставки: А)пряма; Б)з переробкою на транспортних терміналах; В)з переробкою і зберіганням у розподільчих центрах.
2) За видом обслуговування: А)зі складу постачальника або розподільчого центру на склад споживача або розподільчий центр; Б)зі складу постачальника або розподільчого центру безпосереднього споживачу; В)з виробництва постачальника у виробництво споживача без складського зберігання та переробки.
3)За видами транспортного сполучення: А)пряме; Б)змішане.
;
37. ВИБІР ВИДУ ТРАНСПОРТНОГО ЗАСОБУ
Оскільки транспортні операції є безпосереднім вираженням зв’язків між окремими етапами товароруху, ефективність цього процесу великою мірою залежить від способу реалізації переміщення.
Завдання вибору виду транспорту вирішується у взаємозв’язку з іншими завданнями логістики, такими, як створення і підтримка оптимального рівня запасів, вибір виду упаковки та ін. Основою вибору виду транспорту, оптимального для конкретного перевезення, служить інформація про характерні риси різних видів транспорту.
Існують такі основні види транспорту: А)залізничний; Б)морський; В)внутрішній водний (річковий); Г)автомобільний; Д)повітряний; Е)трубопровідний.
Кожний з видів транспорту має конкретні особливості з точки зору логістичного менеджменту, переваги і недоліки, які визначають можливості його використання в логістичній системі.
Порівняльні логістичні характеристики різних видів транспорту
Переваги Недоліки Сфера застосування
Залізничний Висока провізна і пропускна здатність. Незалежність від
Обмежена кількість перевізників. Великі капітальні вкладення у
виробничо-технічну базу. Висока матеріалоємність і енергоємність
перевезень. Низька доступність до кінцевих споживачів. Недостатньо
високе збереження вантажу Практично не обмежена
Морський Можливість міжконтинентальних перевезень. Низька собівартість
перевезень на далекі відстані. Висока провізна і пропускна
здатність. Низька капіталомісткість перевезень Обмеженість перевезень. Низька швидкість доставки. Залежність від
географічних, навігаційних і погодних умов. Необхідність створення
складної портової інфраструктури. Жорсткі вимоги до упакування. Мала
частота відправлень Практично не обмежена
Внутрішній водний (річковий) Високі провізні спроможності на глибоководних ріках і водоймах.
Низька собівартість перевезень. Низька капіталомісткість Обмеженість перевезень. Низька швидкість доставки. Залежність від
нерівномірності глибин рік і водойм, навігаційних умов. Сезонність
роботи. Недостатня надійність перевезень і збереження вантажу Практично не обмежена
Автомобільний Висока доступність. можливість доставки вантажу “від дверей до
дверей”. Велика маневреність і гнучкість. Висока швидкість доставки
вантажу. Можливість використання різних маршрутів і схем доставки. Низька продуктивність. Залежність від погодних та дорожніх умов.
Відносно висока собівартість перевезень на великі відстані. Низький
рівень експлуатаційних показників. На
короткі відстані (до 300 км)
Повітряний Найвища швидкість доставки вантажу. Висока надійність. Найкраще
збереження вантажу. Найбільш короткі маршрути перевезень Висока собівартість перевезень, найвищі тарифи серед інших видів
транспорту. Висока капіталомісткість, матеріало- і енергоємність
перевезень. Залежність від погодних умов. Недостатня географічна
доступність Практично не обмежена
Трубопровідний Низька собівартість. Висока продуктивність (пропускна здатність).
Високе збереження вантажу. Низька капіталомісткість Обмеженість видів вантажу. Обмежена доступність малих обсягів
транспортованих вантажів Обмежена номенклатурою вантажів
Виділяють шість основних факторів, які впливають на вибір виду транспорту:
- час доставки;
- частота відправлень вантажу;
- надійність дотримання графіка доставки;
- здатність перевозити різні вантажі;
- здатність доставки вантаж у будь-яку точку території;
- вартість перевезення.
40. ТРАНСПОРТНІ ТАРИФИ
Одним з суттєвих факторів, які впливають на вибір перевізника, є вартість перевезення. Вартість транспортної продукції або вартість перевезення визначається сумою необхідних витрат транспортних підприємств або фірм на перевезення вантажів. Споживачі, купуючи транспортну продукцію, відшкодовують ці витрати у формі тарифів і фрахтових ставок, що є одночасно грошовим вираженням вартості транспортної продукції.
Розрахунок за послуги, що надаються транспортними організаціями, здійснюються за допомогою транспортних тарифів. Тарифи як економічна категорія є формою ціни на продукцію транспорту.
Тарифи включають: плату, що стягується за перевезення вантажів; збори за додаткові операції, пов'язані з перевезенням вантажів; правила обчислення платні та зборів.
Транспортні тарифи мають забезпечувати: транспортному підприємству – відшкодування експлуатаційних витрат та можливість отримання прибутку; транспортним послугам – можливість покриття транспортних витрат.
Види залізничних тарифів: 1. Загальні тарифи: (визначають вартість перевезення основної маси товарів); 2. Залізничні тарифи: (встановлюються з відхиленням від загальних тарифів у вигляді спеціальних надбавок та знижок): А)підвищені; Б)занижені. 3.Пільгові тарифи: (при перевезенні вантажів для певних цілей, а також вантажів для самих залізниць).
Місцеві тарифи: (встановлюють начальники залізниць, діють у межах цих залізниць).Основні фактори, що впливають на розмір плати при перевезенні вантажів залізницею: вид відправки; швидкість відправки; тип вагона; приналежність вагона чи контейнера;кількість вантажу, що перевозиться.
Види тарифів автомобільного транспорту: відрядні тарифи; тарифи на умовах платних автотонно-годин; тарифи за погодинне користування вантажними автомобілями; тарифи покілометрового розрахунку; тарифи за перевезення рухомого потягу; договірні тарифи.
Фактори, що впливають на розмір тарифної плати на автотранспорті: відстань перевезення; вага вантажу; об'ємна вага вантажу; вантажопідйомність автомобіля; загальний пробіг; час використання автомобіля; тип автомобіля; район, у якому здійснюється перевезення та ін.
41. ІНФОРМАЦІЙНІ ПОТОКИ У ЛОГІСТИЦІ
Сучасний стан логістики багато в чому визначається бурхливим розвитком і впровадженням в усі сфери інформаційно-комп’ютерних технологій. Реалізація більшості логістичних концепцій і систем була б неможливою без використання швидкодіючих комп’ютерів, локальних обчислювальних мереж, телекомунікаційних систем та інформаційно-програмного забезпечення. Значення інформаційного забезпечення логістичного процесу настільки важливе, що багато фахівців виділяють особливу інформаційну логістику, яка має самостійне значення в бізнесі та управлінні інформаційними потоками і ресурсами.
Інформаційна логістика організовує потік даних, що супроводжують матеріальний потік, і є тією істотною для підприємства ланкою, яка пов’язує постачання, виробництво і збут. Вона охоплює управління всіма процесами переміщення і складування реальних товарів на підприємстві, дозволяючи забезпечувати своєчасну доставку цих товарів у необхідних кількостях, комплектації, якості з точки їх виникнення в точку споживання з мінімальними витратами й оптимальним сервісом.
Інформація виступає рушієм діяльності логістичної системи і тримає її відкритою - здатною пристосовуватися до нових умов. У зв’язку з цим одним із ключових понять логістики є поняття інформаційного потоку.
В загальному вигляді інформаційний потік є переміщенням у деякому середовищі даних, виражених у структурному вигляді.
Щодо логістики інформаційний потік - це сукупність циркулюючих у логістичній системі, між логістичною системою і зовнішнім середовищем повідомлень, необхідних для управління і контролю за логістичними операціями.
Зростання ролі інформаційних потоків у сучасній логістиці обумовлено такими основними причинами:
- для споживача інформація про статус замовлення, наявність товару, строки постачання, відвантажувальні документи і т.п. є необхідним елементом споживчого логістичного сервісу;
- з позицій управління запасами в логістичному ланцюзі наявність повної та дострокової інформації дозволяє скоротити потребу в запасах і трудових ресурсах за рахунок зменшення невизначеності рівня попиту;
- інформація збільшує гнучкість логістичної системи щодо того, як, де і коли можна використовувати ресурси для досягнення конкурентних переваг.
42. ВИДИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПОТОКІВ
У логістиці виділяють такі види інформаційних потоків:
1)Залежно від виду систем, які пов’язуються потоком: А)горизонтальний, який належить до одного рівня ієрархії логістичної системи; Б)вертикальний - від верхнього рівня логістичної системи до нижнього.
2)Залежно від місця проходження: А)зовнішній, що циркулює всередині логістичної системою і зовнішнім середовищем; Б)внутрішній, що циркулює всередині логістичної системи або її окремого елемента.
3)Залежно від напрямку по відношенню до логістичної системи: А)вхідний; Б)вихідний.
4)За видом носіїв інформації: А)на паперових носіях; Б)на магнітних носіях; В)електронні та інші.
5)Залежно від призначення: А)директивні (управляючі); Б)нормативно-довідкові; В)обліково-аналітичні; Г)допоміжні.
Взаємозв’язок матеріального та інформаційного потоків є очевидним, однак відповідність одного потоку іншому є умовною. На практиці в логістичних системах матеріальні та інформаційні потоки нерідко випереджають або запізнюються один щодо одного. Векторна взаємо відповідність матеріальних та інформаційних потоків також має специфічну особливість, яка полягає в тому, що вони можуть бути як односпрямовані, так і різноспрямовані:
- випереджаючий інформаційний потік у зустрічному напрямку містить, як правило, відомості про замовлення;
- випереджаючий інформаційний потік у прямому напрямку-це попередні повідомлення про майбутнє прибуття вантажу;
- одночасно з матеріальними потоком йде інформація в прямому напрямку про кількісні та якісні параметри матеріального потоку;
- услід за матеріальним потоком в зустрічному напрямку може проходити інформація про результати приймання вантажу за кількістю або за якістю, різноманітні претензії, підтвердження.
Шлях, яким рухається інформаційний потік у загальному випадку може не збігатися з маршрутом переміщення матеріального потоку.
Вимірюється інформаційний потік кількістю обробленої або переданої інформації за одиницю часу. Інформаційний потік ґрунтується на переміщенні паперових або електронних документів. Залежно від цього, він може вимірюватися або кількістю оброблених і переданих одиниць паперових документів або сумарною кількістю документорядків у цих документах, або кількістю інформації (біт), яка міститься в тому чи іншому повідомленні.
Інформаційний потік характеризується такими параметрами: джерело виникнення; напрямок руху потоку; періодичність; вид існування; швидкість передачі та прийому; інтенсивність потоку та ін.
Управління інформаційним потоком можна здійснювати таким чином: змінюючи напрямок потоку; обмежуючи швидкість передачі до відповідної швидкості прийому; обмежуючи обсяг потоку до величини пропускної здатності окремого вузла або ділянки шляху.
43. ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛОГІСТИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Для того щоб інформація ефективно підтримувала логістичні процеси побудова логістичної інформаційної системи повинна спиратися на шість основних принципів:
1) Повнота і придатність інформації для користувача. Логістична інформаційна система повинна подавати інформацію в тому місці, того виду і повноти, що потрібна для виконання відповідних логістичних функцій і операцій. Особа, яка приймає рішення, повинна володіти необхідною і достатньою інформацією для прийняття рішень у центрі своєї відповідальності, до того ж в необхідному їй вигляді.
2) Точність. Точність вихідної інформації має принципове значення для прийняття правильних рішень. Велике значення має точність і достовірність вихідних даних для прогнозування попиту, планування потреб у матеріальних ресурсах і т.п.
3) Своєчасність. Логістична інформація повинна находити в систему менеджменту вчасно, як цього вимагають багато логістичних технологій, особливо заснованих на концепції “точно у термін”. Своєчасність інформації важлива практично для всіх комплексних логістичних функцій. Крім того, багато завдань у транспортуванні, операційному менеджменті, управлінні замовленнями і запасами вирішуються в режимі реального часу. Вимога своєчасності находження і обробки інформації реалізується сучасними логістичними технологіями сканування, штрихового кодування, електронного обміну даних.
4) Орієнтованість. Інформація в логістичній інформаційній системі повинна бути орієнтована на виявлення додаткових можливостей поліпшення якості продукції, сервісу, зниження логістичних витрат. Способи отримання, передачі, відображення і попередньої обробки інформації повинні сприяти виявленню “вузьких” місць, резервів економії ресурсів і т.д.
5) Гнучкість. Інформація, яка циркулює в логістичній інформаційній системі, повинна бути пристосованою до конкретних користувачів і мати найбільш зручний для них вигляд.
6) Придатний формат даних. Формат даних і повідомлень, застосовуваний у комп’ютерних і комунікаційних мережах логістичної інформаційної системи, повинен максимально ефективно використовувати продуктивність технічних засобів (обсяг пам’яті, швидкодію, пропускну здатність і т.д.). Види і форми документів, розташування реквізитів на паперових документах, розмірність даних та інших параметрів повинні полегшувати машинну обробку інформації.
44. ЛОГІСТИЧНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ
Логістична інформаційна система (ЛІС) - це певним чином організована сукупність взаємопов’язаних засобів обчислювальної техніки, різних довідників і необхідних засобів програмування, що забезпечує вирішення тих або інших функціональних завдань з управління матеріальними потоками.
Так само як і будь-яка інша система, інформаційна система повинна складатися з впорядковано взаємозалежних елементів та володіти деякою сукупністю інтегративних якостей. Декомпозицію інформаційних систем на складові елементи можна здійснювати по-різному. Найчастіше інформаційні системи поділяють на дві підсистеми:
o функціональна підсистема складається із сукупності розв’язуваних завдань, згрупованих за ознакою спільності мети;
o забезпечувальн підсистема у свою чергу, включає такі елементи: технічне забезпечення, тобто сукупність технічних засобів, які забезпечують обробку і передачу інформаційних потоків; інформаційне забезпечення, які містить у собі різні довідники, класифікатори, кодифікатори, засоби формалізованого опису даних; математичне забезпечення, тобто сукупність методів вирішення функціональних завдань.
Інформаційні системи в логістиці можуть створюватися з метою управління матеріальними потоками як на мікро-, так і на макрорівні.
На рівні окремого підприємства інформаційні системи, у свою чергу, поділяють на три групи:
1) планові інформаційні системи створюються на адміністративному рівні управління і служать для прийняття довгострокових рішень стратегічного характеру. Серед розв’язуваних завдань можуть бути такі: створення й оптимізація ланок логістичного ланцюга; управління мало змінними даними; планування виробництва; загальне управління запасами; управління резервами та інші завдання.;
2) диспозитивні (або диспетчерські) інформаційні системи створюються на рівні управління складом або цехом і служать для забезпечення налагодженої роботи логістичних систем. Тут можуть вирішуватися такі завдання: детальне управління запасами (місцями складування); керування внутрішньо складським або внутрішньозаводським транспортом; відбір вантажів за замовленням та їх комплектування, облік вантажів, які відправляються, та інші завдання.);
3) виконавчі (або оперативні) інформаційні системи створюються на рівні адміністративного або оперативного управління.
У виконавчих інформаційних системах на оперативному рівні управління застосовують, як правило, індивідуальне програмне забезпечення.
Відповідно до концепції логістики інформаційні системи, які належать до різних груп, інтегруються в єдину інформаційну систему. Розрізняють вертикальну і горизонтальну інтеграцію.
Вертикальною інтеграцією вважається зв’язок між плановою, диспозитивною і виконавчою системами за допомогою вертикальних інформаційних потоків.
Горизонтальною інтеграцією вважається зв’язок між окремими комплексами завдань у диспозитивних і виконавчих системах за допомогою горизонтальних інформаційних потоків.
45. МАТЕРІАЛЬНІ ЗАПАСИ, ПРИЧИНИ ЇХ СТВОРЕННЯ
Матеріальні запаси - це продукція виробничо-технічного призначення, яка знаходиться на різних стадіях виробництва і обігу, вироби народного споживання та інші товари, що очікують на вступ у процес виробничого або особистого споживання.
Основні мотиви створення матеріальних запасів:
1.Імовірність порушення встановленого графіка постачань (не передбачає зниження інтенсивності вхідного матеріального потоку). У цьому випадку запас необхідний для того, щоб не зупинився виробничий процес, що особливо важливо для підприємств із безперервним циклом виробництва.
2. Можливість коливання попиту (не передбачає збільшення інтенсивності вихідного потоку). Попит на яку-небудь групу товарів можна передбачити з великою ймовірністю. Однак прогнозувати попит на конкретний товар набагато складніше.
3. Сезонні коливання виробництва деяких видів товарів.
4. Знижки за покупку великої партії товарів також можуть стати причиною створення запасів.
5. Спекуляція. Ціна на деякі товари може різко зрости, тому підприємство, яке зуміло передбачати цей ріст, створює запас з метою одержання прибутку за рахунок підвищення ринкової ціни.
6. Витрати, пов’язані з оформленням замовлення. Процес оформлення кожного нового замовлення супроводжується витратами адміністративного характеру (пошук постачальника, проведення переговорів з ним, відрядження, міжміські переговори і т.п.). Знизити ці витрати можна скоротивши кількість замовлень, що рівносильне збільшенню обсягу партії, яка замовляється, і, відповідно, підвищенню розміру запасу.
7. Можливість рівномірного здійснення операцій виробництва і розподілу. Ці два види діяльності тісно взаємопов’язані між собою: розподіляється те, що виробляється. Якщо запаси відсутні, інтенсивність матеріальних потоків у системі розподілу коливається відповідно до змін інтенсивності виробництва. Наявність запасів у системі розподілу дозволяє здійснювати процес реалізації більш рівномірно, незалежно від ситуації у виробництві.
8. Можливість негайного обслуговування покупців. Виконати замовлення покупців можна у такий спосіб:
- виготовити замовлений товар;
- закупити замовлений товар;
- видати замовлений товар негайно з наявного запасу.
Останній спосіб є, як правило, найдорожчим, тому що вимагає утримання запасу. Однак в умовах конкуренції можливість негайного задоволення замовлення може виявитися вирішальною в боротьбі за споживача.
Перелічені причини свідчать про необхідність створення запасів у логістичних системах. При цьому особливістю безпосередньо логістичного підходу до управління товарно-матеріальними запасами є відмова від функціонально-орієнтованої концепції в цій сфері.
46. ВИДИ МАТЕРІАЛЬНИХ ЗАПАСІВ
Матеріальні запаси класифікують за наступними ознаками:
1.За місцем продукції в логістичному ланцюзі: а)запаси матеріальних ресурсів; б) запаси незавершеного виробництва; в) запаси готової продукції; г) запаси тари; д) запаси зворотних відходів.
2.По відношенню до базисних логістичних активностей: А)запаси в постачанні, матеріальні ресурси, призначені для забезпечення виробництва готової продукції; Б)виробничі запаси, запаси матеріальних ресурсів і незавершеного виробництва, призначені для виробничого споживання і дозволяють забезпечити безперервність виробничого процесу; В)товарні (збутові) запаси, запаси готової продукції, транспортні запаси, які знаходяться на складах готової продукції фірми-виробника, призначені для задоволення попиту споживачів (продажу); Г)сукупні матеріальні запаси містять у собі всі перераховані вище види запасів.
3.По відношенню до комплексних логістичних активностей:А)складські запаси, запаси готової продукції, яка знаходиться на складах різного типу і рівня певних ланок логістичної системи, як внутрішньофірмових, так і логістичних посередників; Б)транспортні запаси (запаси в дорозі, транзитні запаси), запаси матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва або готової продукції; В)запаси вантажопереробки, специфічний складський запас, який формується без логістичної операції зберігання.
4. За функціональним призначенням (стосується виробничих і товарних запасів): А)поточні (регулярні) запаси - це основна частина виробничих і товарних запасів, які призначені для забезпечення безперервності процесу виробництва і збуту між двома черговими постачаннями;Б)страхові (гарантійні) запаси призначені для безперервного постачання споживача за непередбачених обставин; В)підготовчі (буферні) запаси – це частина виробничого запасу, призначена для підготовки матеріальних ресурсів і готової продукції до виробничого або особистого споживання; Г) сезонні запаси - це запаси матеріальних ресурсів і готової продукції, створювані і підтримувані за очевидних сезонних коливань попиту або характеру виробництва, транспортування; Д)запаси просування готової продукції формуються і підтримуються в дистрибутивних каналах для швидкої реакції на здійснювану фірмою маркетингову політику просування товару на ринок, зазвичай супроводжувану широкомасштабною рекламою в засобах масової інформації, покликані задовольняти можливе різке збільшення попиту на готову продукцію фірми; Е)спекулятивні запаси зазвичай створюються фірмами для матеріальних ресурсів з метою захисту від можливого підвищення цін на них або введення протекційних квот і тарифів; Є)застарілі (неліквідні) запаси утворюються внаслідок розбіжності логістичних циклів у виробництві і дистрибуції з життєвим циклом товарів, а також через погіршення якості товарів під час зберігання.
5. По відношенню до ланки логістичного ланцюга або логістичних посередників:
а) запаси у постачальників;
б)запаси у споживачів;
в)запаси у торгових посередників;
г) запаси у посередників фізичного розподілу.
;
47. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ МАТЕРІАЛЬНИМИ ЗАПАСАМИ
Важливим аспектом діяльності логістичної системи є підтримка розмірів матеріальних запасів на такому рівні, щоб забезпечити безперебійне постачання всіх підрозділів необхідними матеріальними ресурсами за умови дотримання вимог економічності всього процесу переміщення матеріального потоку. Рішення цього завдання досягається системою управління запасами.
Система управління запасами - сукупність правил і показників, які визначають момент часу й обсяг закупівлі продукції для поповнення запасів.
Параметрами системи управління запасами є:
- точка замовлення - мінімальний (контрольний) рівень запасів продукції, за умови досягнення якого необхідно їх поповнення;
- нормативний рівень запасів - розрахункова величина запасів, яка досягається під час чергової закупівлі;
- обсяг окремої закупівлі;
- частота здійснення закупівель - тривалість інтервалу між двома можливими закупівлями продукції, тобто періодичність поповнення запасів продукції;
- поповнювана кількість продукції, за рахунок якої досягається мінімум витрат на зберігання запасу згідно із заданими витратами на поповнення і заданими альтернативними витратами інвестованого капіталу.
У логістиці застосовуються такі технологічні системи управління запасами:
- система управління запасами з фіксованим розміром замовлення;
- система управління запасами з фіксованою періодичністю замовлення;
- система з встановленою періодичністю поповнення запасів до встановленого рівня;
- система «Максимум-мінімум».
48. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЗАПАСАМИ З ФІКСОВАНИМ РОЗМІРОМ ЗАМОВЛЕННЯ
Ця система проста і є свого роду класичною. У даній системі розмір замовлення на поповнення запасу є постійною величиною. Замовлення на постачання продукції здійснюється за умови зменшення наявного на складах логістичної системи запасу до встановленого мінімального критичного рівня, який називають «точкою замовлення».
У процесі функціонування даної технологічної системи інтервали постачання можуть бути різними залежно від інтенсивності витрат (споживання) матеріальних ресурсів у логістичній системі. У вітчизняній практиці найчастіше виникає ситуація, коли розмір замовлення визначається згідно яких-небудь часткових організаційних міркувань. Наприклад, зручність транспортування або можливість завантаження складських приміщень.
Регулюючими параметрами даної системи є розмір замовлення і «точка замовлення».
Мінімальний розмір запасу в розглянутій системі залежить від інтенсивності витрат (споживання) матеріальних ресурсів у проміжок часу між подачею замовлення і надходженням партії на склад у логістичній системі. Умовно припускається, що даний інтервал часу в заготівельному періоді є постійним.
Система з фіксованим розміром замовлення іноді ще називається «двобункерною», оскільки в даному випадку передбачається, що запас зберігається ніби в двох бункерах. З першого бункера матеріальні ресурси витрачаються з моменту надходження чергової партії до моменту подачі замовлення, а з другого бункера - у період між подачею замовлення і його виконанням, тобто до моменту постачання.
Таким чином, дана система контролю передбачає захист підприємства від утворення дефіциту. На практиці система управління запасами з фіксованим розміром замовлення застосовується переважно в таких випадках: 1)великі витрати внаслідок відсутності запасу; 2)високі витрати на зберігання запасів; 3)висока вартість товару, який замовляється; 4)високий ступень невизначеності попиту; 5)наявність знижки ціни залежно від кількості, яка замовляється;6)накладання постачальником обмеження на мінімальний розмір партії постачання.
Істотним недоліком цієї системи є те, що вона передбачає безперервний облік залишків матеріальних ресурсів на складах логістичної системи, з тим, щоб не пропустити момент досягнення «точки замовлення». За наявності широкої номенклатури матеріалів (або асортименту - для торгового підприємства) необхідною умовою застосування даної системи є використання технології автоматизованої ідентифікації штрихових кодів.
49. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЗАПАСАМИ З ФІКСОВАНОЮ ПЕРІОДИЧНІСТЮ ЗАМОВЛЕННЯ
Система з фіксованою періодичністю замовлення. У системі з фіксованою періодичністю замовлення, як зрозуміло із назви, замовлення роблять в строго визначені моменти часу, які віддалені один від одного на рівні інтервали, наприклад, 1 раз у місяць, 1 раз у тиждень, 1 раз у 14 днів і т.п., а розмір запасу регулюється шляхом зміни обсягу партії.
Наприкінці кожного періоду перевіряється рівень запасів і, на основі цього, визначається розмір партії постачання. Таким чином, у системі з фіксованою періодичністю замовлення змінюється розмір замовлення (обсяг партії), який залежить від рівня витрат (споживання) матеріальних ресурсів у попередньому періоді. Величина замовлення визначається як різниця між фіксованим максимальним рівнем, до якого відбувається поповнення запасу, і фактичним його обсягом у момент замовлення.
Регулюючими параметрами даної системи є максимальний розмір запасу і фіксований період замовлення, тобто інтервал між двома замовленнями або черговими надходженнями партій.
Перевагою даної системи є відсутність необхідності вести систематичний облік запасів на складах логістичної системи. Недолік же полягає в необхідності робити замовлення іноді на незначну кількість матеріальних ресурсів, а за умови прискорення інтенсивності споживання матеріалів (наприклад, через зростання попиту на готову продукцію) виникає небезпека використання запасу до настання моменту чергового замовлення, тобто виникнення дефіциту.
Таким чином, система управління запасами з фіксованою періодичністю замовлення застосовується в таких випадках:
- умови постачання дозволяють варіювати розмір замовлення;
- витрати на замовлення і доставку порівняно невеликі;
- втрати від можливого дефіциту порівняно невеликі.
На практиці за даною системою можна замовляти один із багатьох товарів в одного і того ж постачальника, товари, на які рівень попиту відносно сталий, малоцінні товари і т.д.
50. СКЛАДИ ТА ЇХ ФУНКЦІЇ
Переміщення матеріальних потоків логістичним ланцюгом неможливе без концентрації у певних місцях необхідних запасів, для зберігання яких призначено відповідні склади. Переміщення через склад пов’язано з витратами праці, що збільшує вартість товару. Тому склад необхідно розглядати не ізольовано, а як інтегровану складову частину логістичного ланцюга. Тільки такий підхід дозволить забезпечити успішне виконання основних функцій складу і досягнення високого рівня рентабельності.
Склади – це будівлі, споруди та різноманітні пристрої, призначені для приймання, розміщення і зберігання товарів, які надійшли на них, підготовки їх до споживання і відпускання споживачу.
Розповсюдженою є думка про те, що склади утворюються винятково для зберігання матеріальних цінностей. Однак на складах не створюються нові матеріальні цінності, додаткова споживча вартість, тому зберігання як самоціль не приносить ніякої користі. Як правило, якість вантажів може тільки погіршуватися від зберігання на складі, а у фінансовому відношенні цілеспрямоване зберігання вантажів на складі може призвести тільки до збитків, оскільки: по-перше, матеріальні цінності, які зберігаються на складі, тимчасово виключені з фінансового обігу, хоча на їх придбання та виготовлення витрачено деякі ресурси; по-друге, саме складування вантажів вимагає певних витрат.
Насправді жоден вид матеріальних ресурсів не виробляється для того, щоб потім зберігати їх на складах. І все ж таки склади є широко розповсюджені у всіх галузях економіки, у промисловості, на транспорті, в оптовій і роздрібній торгівлі, будівництві, сільськогосподарському виробництві тощо. Це пояснюється тим, що в сучасних умовах склади виконують ряд істотних функцій:
1. Перетворення виробничого асортименту в споживчий відповідно до попиту і з метою виконання замовлень клієнтів.
2. Складування і зберігання продукції з метою вирівнювання тимчасового, кількісного та асортиментного розривів між виробництвом і споживанням продукції, що дає змогу здійснювати безперервне виробництво і постачання на базі створюваних товарних запасів, а також у зв’язку із сезонним споживанням деяких видів продукції.
3. Консолідація і розукрупнення вантажів – склад може здійснювати функцію об’єднання (консолідації) невеликих партій вантажів для декількох клієнтів, до повного завантаження транспортного засобу, що сприяє зменшенню транспортних витрат. У той же час на склад можуть надходити вантажі від виробників, призначені декільком замовникам, які потім розділяються на більш дрібні партії згідно із замовленнями і відправляються кожному споживачу.
4. Надання послуг. Очевидним аспектом цієї функції є надання клієнтам різних послуг, які забезпечують фірмі високий рівень обслуговування споживачів.
Метою створення складів у системах логістики є не збереження матеріальних ресурсів, а перетворення параметрів матеріальних потоків для їх найбільш ефективного використання.
Під параметрами розуміють розміри і склад транспортних партій вантажів, тип і спосіб упакування, кількість найменування вантажів у транспортних партіях, час прибуття і відправлення транспортних партій та інше.
51. ОЗНАКИ КЛАСИФІКАЦІЇ СКЛАДІВ
1) Залежно від місця в логістичному ланцюзі і ролі в процесі руху товару вони розділяються на наступні групи:
• Склади підприємств-виробників (у сфері постачання) спеціалізуються на зберіганні сировини, матеріалів, комплектуючих і іншої продукції виробничого призначення і здійснюють постачання споживачів, що передусім роблять.
• Склади споживачів продукції (у сфері виробництва) призначені для забезпечення безперервності протікання технологічних процесів. На цих складах зберігаються запаси незавершеного виробництва.
• Склади збутових організацій (у сфері розподілу) служать для підтримки безперервності руху товарів з сфери виробництва в сферу споживання.
• Склади посередницьких (передусім транспортних) організацій призначені для тимчасового складування, пов'язаного з експедицією матеріальних цінностей.
2) По функціональному призначенню усі склади діляться на п'ять різновидів:
1. склади перевалки (обороту) вантажів в транспортних вузлах при виконанні змішаних, комбінованих і інших перевезень;
2. склади зберігання, що забезпечують концентрацію необхідних матеріалів і їх зберігання для відповідного функціонування виробництва;
3. склади комісіонування, призначені для формування замовлень відповідно до специфічних вимог клієнтів;
4. склади збереження, що забезпечують збереження і захист складованих виробів;
5. спеціальні склади (наприклад, митні склади, склади тимчасового зберігання матеріалів, тари, поворотних відходів і так далі).
3) За конструктивними характеристиками склади підрозділяються на: закриті; напівзакриті (що мають тільки дах або дах і одну, дві або три стіни); відкриті майданчики.
4) Залежно від специфіки і номенклатури матеріалів, що зберігаються, склади підрозділяються на:
А) універсальні зберігаються матеріальні ресурси широкої номенклатури
Б) спеціалізовані склади призначаються для зберігання однорідних матеріалів (наприклад, склад чавуну, лакофарбних матеріалів і так далі).
5) Розрізняють склади і по мірі механізації складських операцій: А)немеханізовані;
Б)механізовані; В)автоматизовані; Г)автоматичні.
52. ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СКЛАДУВАННЯ
Загальна проблема забезпечення ефективності складських процесів розпадається на кілька окремих проблем, успішне розв’язання яких може гарантувати ефективне функціонування складського господарства:
1. Вибір між власним складом або складом загального користування;
2. Кількість складів і розміщення складської мережі;
3. Розмір і місце розташування складу;
4. Вибір системи складування.
Розв’язання цих проблем дотепер повністю на формалізовано, однак можна привести деякі положення, що ведуть до того, чи іншого вибору.
Головними переваги власного складу пов’язані з:
1. Високим ступенем контролю над операціями, що дає абсолютні повноваження по прийняттю всіх господарських рішень;
2. Забезпечення інтеграції складських операцій з іншими елементами внутрішнього логістичного процесу підприємства;
3. Полегшення комунікацій;
4. Можливістю більшого контролю за продукцією.
До переваг складів загального користування можна віднести:
1. Гнучкість, що дозволяє враховувати мінливий попит, наприклад сезонний;
2. Доступ до кваліфікації й досвіду, яких саме підприємство не має;
3. Використання найсучаснішого обладнання;
4. Полегшення доступу до більш широкого географічного регіону;
5. Зниження витрат на транспортування об'єднанням вантажів з вантажами інших підприємств;
6. Гарантія високої якості й ефективного обслуговування.
Вибір між складом загального користування й власним є одним з аспектів розв’язання завдання «зробити чи купити», отже вимагає аналізу беззбитковості.
Кількість складів і розміщення складської мережі. Проблема вибору кількості складів і місця їхнього розташування була вже частково розглянута в темі 6.
Територіальне розміщення складів й їхня кількість визначається потужністю матеріальних потоків й їхнього раціональною організацією, попитом на ринку збуту, розмірами регіону й концентрацією споживачів.
Розмір і місце розташування складу. Це проблема дуже близька за своєю суттю до попередньої і вирішується досить просто у випадку використання підприємством складу загального використання, тому, що зі зміною інтересів підприємства розташування складу й необхідна складська площа можуть бути легко змінені.
При виборі місця розташування складу із числа конкурентноздатних варіантів оптимальним вважається той, який забезпечує мінімум логістичних витрат.
Вибір системи складування. Система складування припускає оптимальне розміщення вантажу на складі й раціональне управління ним. Розробка системи складування ґрунтується на виборі раціональної із всіх технічно можливих систем для розв’язання поставленого завдання методом кількісної і якісної оцінки.
53. ЛОГІСТИЧНИЙ ПРОЦЕС НА СКЛАДІ
Логістичний процес на складі значно ширший, ніж технологічний процес, і включає:
o постачання запасів;
o контроль за постачаннями;
o розвантаження і приймання вантажів;
o внутрішньоскладське транспортування і перевалку вантажів;
o складування і зберігання вантажів;
o комплектацію замовлень клієнтів та відвантаження;
o транспортування й експедицію замовлень;
o збір і доставку порожніх товароносіїв;
o контроль за виконанням замовлень;
o інформаційне обслуговування складу;
o забезпечення обслуговування клієнтів (надання послуг).
Функціонування всіх складових логістичного процесу потрібно розглядатися у взаємозв’язку і взаємозалежності. Такий підхід дозволяє не лише чітко координувати діяльність служб складу, але й є основою планування та контролю за просуванням вантажу на складі з мінімальними витратами.
Розвантаження і приймання вантажів. Під час здійснення цих операцій необхідно орієнтуватися на умови постачання укладеного договору. Спеціальне обладнання місць розвантаження і правильний вибір вантажно-розвантажувального устаткування дозволяють ефективно проводити розвантаження (у найкоротший термін і з мінімальними втратами вантажу), у зв’язку з чим скорочуються простої транспортних засобів, а, отже, знижуються витрати обігу.
Внутрішньоскладське транспортування передбачає переміщення вантажу між різними зонами складу. Транспортування всередині складу повинно здійснюватися за мінімальної тривалості в часі та просторі наскрізними “прямоточними” маршрутами.
Складування і зберігання полягає у розміщенні й укладанні вантажу на зберігання. Основний принцип раціонального складування – ефективне використання обсягу зони зберігання. Передумовою цього є оптимальний вибір системи складування і, в першу чергу, складського устаткування. Обладнання для зберігання повинно відповідати специфічним особливостям вантажу і забезпечувати максимальне використання висоти і площі складу. При цьому простір під робочі проходи повинен бути мінімальним, але з урахуванням діючих норм.
Процес складування і зберігання включає: закладання вантажу на зберігання; зберігання вантажу і забезпечення відповідних для цього умов; контроль за наявністю запасів на складі, здійснюваний через інформаційну систему.
Комплектація замовлень і відвантаження. Процес комплектації зводиться до підготовки товару відповідно до замовлень споживачів. Комплектація і відвантаження замовлень включають: отримання замовлення клієнта; відбір товару кожного найменування згідно із замовленням клієнта; комплектацію відібраного товару для конкретного клієнта відповідно до його замовлення; підготовку товару до відправлення (укладання в тару, на товароносій); документальне оформлення підготовленого замовлення і контроль за підготовкою замовлення; об’єднання замовлень клієнтів у партію відправлення й оформлення транспортних накладних; відвантаження вантажів у транспортний засіб.
Транспортування й експедиція замовлень можуть здійснюватися як складом, так і самим замовником. Останній варіант виправдує себе лише тоді, коли замовлення роблять партіями, рівними місткості транспортного засобу, і при цьому запаси споживача не збільшуються.
Збір і доставка порожніх товароносіїв відіграють істотну роль у статті витрат. Товарні носії (піддони, контейнери, тара – устаткування) під час внутрішньо міських перевезень найчастіше бувають багато обіговими, а тому вимагають повернення відправнику. Ефективний обмін товарних носіїв можливий лише в тих випадках, коли достовірно відомо їх оптимальна кількість і чітко виконується графік їх обміну зі споживачами.
Інформаційне обслуговування складу передбачає управління інформаційними потоками і пов’язує функціонування всіх служб складу. Інформаційне обслуговування охоплює: обробку вхідної документації, пропозиції щодо замовлень постачальників; оформлення замовлень постачальників; управління прийомом і відправленням; контролювання наявності на складі; прийом замовлень споживачів; оформлення документації відправлення; оптимальний вибір партій відвантаження і маршрутів доставки; обробку рахунків клієнтів.
Забезпечення обслуговування клієнтів (надання послуг). Склад може забезпечувати такі види послуг: сортування і маркірування товарів; повну перевірку якості товарів, які постачаються; фасування й пакування; зміна замовлення; експедиторські послуги із здійсненням розвантаження; інформаційні послуги; укладення договорів із транспортними агенціями; надання оренди складського простору споживачам; дезінфекцію вантажів та ін.
54. ВИБІР СИСТЕМИ СКЛАДУВАННЯ
Це завдання особливо актуальне при експлуатації власного складу, оскільки правильний вибір системи складування дозволяє добитися максимального використання складських потужностей.
Система складування передбачає оптимальне розміщення вантажу на складі і раціональне управління ним. У процесі розробки системи складування необхідно враховувати взаємозв'язки та взаємозалежності між зовнішніми (що входять на склад та виходять з нього) та внутрішніми (складськими) потоками об'єкта та пов'язані з ними фактори (параметри складу, технічні засоби, особливості вантажу тощо).
Система складування містить такі складські підсистеми: складована вантажна одиниця; вид складування; обладнання з обслуговування складу; система комплектації; управління переміщенням вантажу; обробка інформації; «будова» (конструктивні особливості будов і споруд).
Вибір раціональної системи складування має здійснюватись у наступному порядку:
1. визначається місце складу у логістичному ланцюжку та його функції;
2. визначається загальна спрямованість технічної оснащеності складської системи (механізована, автоматизована, автоматична);
3. визначається завдання, якому підпорядкована розробка системи складування;
4. обираються елементи кожної складської підсистеми;
5. створюються комбінації обраних елементів усіх підсистем;
6. здійснюється попередній вибір конкурентоспроможних варіантів з усіх технічно можливих;
7. проводиться техніко-економічна оцінка кожного конкурентоспроможного варіанту;
8. здійснюється альтернативний вибір раціонального варіанту.
Логістичний процес на сучасних складах передбачає наявність керуючих інформаційними потоками систем, які здійснюють:
• управління прийманням та відправкою вантажів;
• управління запасами на складі;
• обробку документації, що одержується;
• підготовку супроводжувальних документів при відправці вантажів тощо.
55. УПАКУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СКЛАДСЬКИХ ПРОЦЕСІВ
Упакування впливає на рівень логістичних витрат та ефективність логістичної системи.
У логістичній системі упакування виконує чотири основні функції: 1)ідентифікація продукту та надання про нього основної інформації; 2)захист продукту під час його переміщення по логістичному ланцюгу; 3)полегшення вантажопереробки й транспортування; 4)маркетингова підтримка.
Виділяють два основних типи упакування:
;внутрішнє, або споживче, яке звернене до кінцевого споживача товару та виконує маркетингові функцій. Споживче упакування розробляється з міркувань зручності споживача, привабливості для покупця, ефективного використання торговельних площ і захисту товарів від пошкоджень.
;зовнішнє, або промислове, яке забезпечує зручність логістичних операцій. Як правило, ідеальне внутрішнє упакування, яке привабливе для споживачів завдяки незвичайній формі й габаритам, саме за цими ж причинами являє собою найгірший варіант упакування з погляду логістики. Проте продумана конструкція упакування неодмінно повинна враховувати вимоги всіх компонентів логістичної системи.
Однією з найважливіших концепцій упакування, пов'язаної з логістичними процесами зберігання й вантажопереробки, є концепція стандартної укрупненої вантажної одиниці. Створення укрупненої вантажної одиниці зводиться до фізичного об'єднання (консолідації) окремих промислових упакувань в один стандартизований «пакет», це так називана контейнеризація.
Для контейнеризації можуть бути використані: . жорсткі контейнери - устрої, в які містять промислові упакування або розрізнені вироби для складування та транспортування; . нежорсткі контейнери - не створюють замкнутої захищаючої оболонки для продукції, що складується та транспортується. Тут об'єднання промислових упакувань у вантажні одиниці відбувається шляхом їхнього штабелювання на піддонах або ковзних аркушах. Як базову основу для формування вантажної одиниці пропонується використовувати піддони двох уніфікованих розмірів 1200x800 мм та 1200x1000 мм. Для забезпечення єдиного підходу до різного складського устаткування вводиться поняття базового модуля, що являє собою прямокутник з розмірами 600x400 мм, здатний кратну кількість разів укладатися на стандартних піддонах.
56. ЗНАЧЕННЯ І СУТНІСТЬ ЛОГІСТИЧНОГО СЕРВІСУ
Сучасна вітчизняна і світова практика свідчить про зростання ролі послуг у конкурентноздатності підприємств на ринках збуту. Це пояснюється в першу чергу тим, що в сучасній економіці, як уже зазначалося раніше, чітко простежується напрямок розвитку сукупної пропозиції «товару-послуги». Покупець фактично здобуває не тільки товар як фізичний продукт, але і послуги, які супроводжують його продаж. У цих умовах для більшості споживачів стало важливо не сама пропозиція, а, скоріше суб’єктивний спосіб її сприйняття.
Послуга в загальному розумінні – це деяка дія, що приносить користь споживачу.
Послуга як продукт праці має споживчу вартість, і це визначає її товарний характер, який виражається в здатності бути реалізованою споживачам як своєрідний товар. Ця риса споріднює послуги з матеріальним товаром. При цьому вартість сервісних послуг іноді може перевищувати витрати безпосередньо на виробництві продукції.
Робота з надання послуг, тобто із задоволення будь-чиїх потреб, називається сервісом. Сервіс нерозривно пов'язаний з розділом і є комплексом послуг, які надаються в процесі замовлення, купівлі, постачання і подальшого обслуговування продукції.
Виходячи з цього логістичний сервіс може бути реалізований тільки в сферах розподілу і обігу, він є певною сукупністю послуг, які надаються в процесі безпосереднього постачання товарів споживачам, що є завершальним етапом просування матеріального потоку логістичними ланцюгами.
Такими характеристиками є: А)Неможливість відчути послугу на «дотик»; Б)Невіддільність від джерела; В)Мінливість якості; Г)Адресність послуг; Д)Унікальність для одержувача; Е)Неможливість накопичення послуг; Є)Еластичність попиту; Ж)Оперативність.
Зазначені характеристики і особливості просування послуг відіграють важливу роль у логістичному процесі при дистриб'юції товарів.
Класифікація логістичних послуг:
1. За часом здійснення:
1) послуги передпродажного характеру – це роботи й операції з формування попиту на логістичне обслуговування..
2) логістичні послуги в процесі реалізації. Надаються у процесі реалізації товарів.
3) логістичні послуги післяпродажного характеру.
2. За змістом робіт:
1) жорсткий сервіс – включає послуги, пов'язані з забезпеченням працездатності, безвідмовності й погоджених параметрів експлуатації товару;
2) м'який сервіс – послуги, пов'язані з більш ефективною експлуатацією товару в конкретних умовах роботи споживача, а також розширенням сфери його використання.
3. По відношенню до споживача: 1) прямий сервіс – включає послуги, спрямовані на безпосереднього споживача; 2) непрямий сервіс – послуги, які безпосередньо не стосуються такого споживача.
Логістичне сервісне обслуговування споживачів може здійснюватися: самим виробником; торгово-посередницькою структурою; спеціалізованими транспортно-експедиційними фірмами.
57. ХАРАКТЕРИСТИКА РИНКУ ЛОГІСТИЧНИХ ПОСЛУГ
1. Неможливість відчути послугу "на дотик". Виявляється у складності специфікації послуг сервісною фірмою, а також у складності їх оцінки покупцем.
2. Невіддільність від джерела. Логістичні послуги як форма діяльності невіддільні від свого джерела, на відміну від матеріального товару, який може існувати незалежно від присутності або відсутності його джерела (продуцента).
3. Мінливість якості. Якість логістичних послуг виявляє тенденцію до коливань залежно від ступеня досконалості логістичної системи, вимог клієнтів, впливу багатьох випадкових факторів.
4. Адресність послуг. Логістичні послуги надаються замовнику безпосередньо. Це відрізняє їх від товару в матеріальному вигляді, який випускається, орієнтуючись, як правило, не на конкретного споживача, а на загальний попит цільового ринку.
5. Унікальність для одержувача. Кожна логістична послуга, яка надається, унікальна для одержувача. Інша подібна послуга буде відрізнятися від попередньої за своїми параметрами, термінами, умовами споживання.
6. Неможливість накопичення послуг. Послуги не можна зробити про запас, їх не можна складувати, тобто накопичення їх "запасу" неможливе.
7. Еластичність попиту. Перевагою логістичних послуг порівняно із товаром у матеріальному вигляді є їх велика еластичність на ринку збуту. У нормальних економічних умовах дуже швидко зростає попит на логістичні послуги зі зниженням на них цін і збільшенням доходів підприємств-споживачів.
8. Оперативність. На відміну від товарів у матеріальному вигляді або інших видів діяльності, де швидкість і стрімкість виконаних робіт не завжди є позитивними щодо кінцевого результату, логістичні послуги, як правило, дають тим більший економічний ефект, чим швидше відбувається їх реалізація. Дуже часто саме оперативність послуг залучає потенційних замовників.
58. ФОРМУВАННЯ ПІДСИСТЕМИ ЛОГІСТИЧНОГО СЕРВІСУ
Підсистема обслуговування споживачів займає особливе місце у логістичній системі. Перша особливість цієї підсистеми полягає в тому, що споживач, на якого спрямовано логістичний сервіс, є частиною системи, а не тільки її метою. Тому під час формування підсистеми логістичного сервісу споживачів необхідно розглядати як специфічний структурний елемент, інтегрований зовнішнім середовищем у логістичну систему.
Інша особливість підсистеми обслуговування полягає в тому, що саме вона є базою у забезпеченні зворотних зв’язків між споживачами і продуцентами логістичних послуг.
Широка номенклатура логістичних послуг і значний діапазон, у якому може змінюватися їх якість, вплив послуг на конкурентоспроможність фірми і величину витрат, а також деякі інші фактори підкреслюють необхідність для фірми мати точно визначену стратегію в сфері логістичного обслуговування споживачів.
Лоігстичний сервіс повинен ґрунтуватися на шести основних принципах:
1. обов’язковість пропозиції. Підприємство, яке реалізує вироби, які потребують обслуговування, але не пропонує споживачу жодних видів сервісу, приречене на поразку в конкурентній боротьбі;
2. необов’язковість використання. Підприємство зобов’язане пропонувати, але не може нав’язувати клієнтам сервіс, оскільки вибір покупця повинен бути абсолютно вільним;
3. еластичність. Пакет наданих послуг повинен бути досить широким – від мінімально необхідних до максимально доцільних;
4. зручність. Сервіс повинен надаватися в тому місці і в такій формі, що влаштовували б покупця;
5. раціональна цінова політика. Сервіс повинен бути не стільки джерелом додаткового прибутку, скільки стимулом для придбання товарів і засобом зміцнення довіри покупців до підприємства;
6. інформаційна віддача. У процесі надання послуг потрібно організувати збір інформації про всі сторони експлуатації товарів, про оцінки клієнтів, про поведінку і форму сервісу конкурентів.
Узагальнено послідовність дій, які забезпечують формування підсистеми логістичного сервісу, полягає у такому:
1) сегментація споживчого ринку, тобто його поділ на конкретні групи споживачів, для кожної з якій можуть знадобитися певні послуги відповідно до особливостей споживання;
2) визначення переліку найбільш значимих для покупців послуг;
3) ранжування послуг, які входять у складений перелік. Зосередження уваги на найбільш значимих для покупців послугах;
4) визначення стандартів послуг у розрізі окремих сегментів ринку;
5) оцінка послуг, які надаються, встановлення взаємозв’язку між рівнем сервісу і вартістю послуг, які надаються, визначення рівня сервісу, необхідного для забезпечення конкурентноздатності компанії;
6) встановлення зворотного зв’язку з покупцями для забезпечення відповідності послуг потребам покупців.
59. ПАРАМЕТРИ І ХАРАКТЕРИСТИКА ЛОГІСТИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ
Важливим критерієм, який дозволяє оцінити систему сервісу, як з позиції постачальника, так і з позиції одержувача послуг, є рівень логістичного обслуговування.
Для оцінки рівня логістичного обслуговування обираються найбільш значимі види послуг, тобто послуги, надання яких поєднується із значними витратами, а ненадання – із істотними втратами на ринку.
Рівень обслуговування можна оцінити також спів ставляючи час виконання логістичних послуг, які надаються фактично в процесі постачання, з часом, який необхідно було б затратити для надання всього комплексу можливих послуг у процесі того ж постачання.
На ринку логістичних послуг спостерігається стійка тенденція до зростання вимог споживачів щодо їх комплексності та якості.
До ключових параметрів якості логістичного обслуговування відносять:
; час від отримання замовлення постачальником по постачання продукції споживачу ( замовнику);
; гарантовану надійність постачання за будь-яких умов;
; реальну можливість доставки за першою вимогою замовника;
; наявність необхідних запасів у логістичній системі;
; стабільність матеріально-технічного забезпечення клієнтів;максимальна відповідність виконання замовлень вимогам клієнтів;
; прогресуючий ступінь доступності виконання замовлень у діючій логістичній системі;
; зручність подання замовлення в логістичній системі в будь-який час;
; якнайшвидше підтвердження замовлення, прийнятого постачальником для виконання;
; об’єктивність цін на логістичні послуги;регулярність інформування клієнтів про рівень і структуру витрат на логічне обслуговування;
; наявність у логістичній системі можливостей надання постійним клієнтам товарних кредитів і прихованих знижок у вигляді логістичних послуг, які надаються безкоштовно;
; високу ефективність технологій вантажопереробки на складах та інших трансформаційних об’єктах логістичної системи;
; забезпечення високої якості пакування товарної продукції.
60. СУТНІСТЬ, РОЛЬ, ЗАВДАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ЛОГІСТИКИ
Основні завдання логістики коригуються у зв'язку з розвитком інтеграційних процесів у світовому господарстві. Міжнародні логістичні системи можуть створюватися якщо:
– підприємство експортує частину виготовленого чи вирощеного продукту;
– підприємство імпортує сировину;
– підприємство здійснює часткове комплектування виробів в одній країні, а відвантажуються вони в іншу, де здійснюється їхнє складування і подальша обробка;
– вироби комплектують за кордоном для розподілу в країні комплектування, в інших закордонних країнах і у країні, де розташована фірма.
Отже, міжнародна логістика є функціональною сферою логістики, спрямованою на оптимізацію товаропотоків, які виходять за межі національних економічних систем.
Завдання міжнародної логістики:
– оптимізація руху матеріальних, фінансових та інформаційних потоків, що виходять за межі національних економічних систем;
– забезпечення ефективного формування та функціонування міжнародних логістичних систем, асоціацій чи союзів;
– підвищення якості логістичного сервісу, в тому числі і транспортно-експедиційного обслуговування;
– розвиток інтеграційних процесів в економіці;
– підвищення конкурентоспроможності продукції національних виробників на міжнародному ринку за рахунок зниження логістичних витрат.
Виконанню завдань міжнародної логістики можуть перешкоджати певні бар'єри.
Ринкові бар'єри відображають конкурентну боротьбу за джерела дешевих сировинних ресурсів, енергії, робочої сили, а також за ринки збуту товарів. Ці бар'єри встановлюються й підтримуються великими компаніями за рахунок цінової політики, інформаційних бар'єрів і т. ін.
Фінансові бар'єри пов'язані з податковою, митною, торговельною політикою держави, обмеженнями ввозу капіталу, нормою банківського відсотка і т. ін. Близькими до них є бар'єри в дистрибуції товарів фірм-конкурентів з інших країн, із яких найбільш важливими є транспортні, митні й торговельні.
Нетарифні бар'єри – це певні правила, які зменшують імпортний потік, наприклад посилення контролю за якістю продукції, підвищення вимог до якості тари та упаковки, вимога доставляти продукцію лише до визначених державою портів чи залізничних станцій.
Лог. менедж
© Copyright: Александр Березенский, 2014
Свидетельство о публикации №214041002474
Свидетельство о публикации №214041002474
Рецензии