На камне посреди ручья

На камені стою
            посеред потоку,
вдалину дивлюся,
            воріженьки збоку,
воріженьки збоку
            коло перелазу,
із-за перелазу
            пускають заразу.

Пускають заразу
            в дзеркалі чарівнім
та у ньому кажуть:
            хтось комусь не рівний,
хтось комусь не рівний
            та ще й нехороший,
бо хотіли жити
            добре і без гостей.

Без тих самих гостей,
            що не запросили,
хоч і не просили,
            так без мила лізуть,
лізуть у щілини,
            у відкриті двері,
сварять на папері
            і у інтернеті.

А ми заведемо
            чарівний млиночок,
що все перемеле
            за один разочок,
що все перемеле
            дрібною мукою,
муку нехорошу
            пустим за водою.

Пливи собі, муко,
            за водою швидко
і не повертайся,
            годуй рибок бистрих,
хіба тільки рибок
            нею годувати
та ще в мул річковий
            її закопати.

Але шкода рибок:
            візьмуть та й подохнуть,
від муки-отрути
            попливуть потоком,
усе стане добре,
            бо так має бути,
а лихим гостям
            з краю повернутись.

Вернутись додому,
            бігти дуже швидко
і за ними плаче
            їхня вся домівка,
нехай не заплаче,
            а зустріне швидко,
поки іще швидко
            її видно близько.

Отож, повертайтесь,
            гостеньки, додому,
дайте жити людям
            краще по-новому,
дайте жити краще
            без вас в себе вдома,
без вас в себе вдома,
            на щасливу долю.

Ми щасливу долю
            собі побажаєм
і щасливу долю
            собі нагадаєм,
будувати долю
            станемо самі
на своїй, на власній,
            на рідній землі!

Фотографія із інтернету.