***

Тиша. Тінь. Туман. На згадку Моє Блакитне Сонце залишило тільки кілька опіків на плечах, обіцяючи «колись повернутись» та запах озону... І тепер мій шлях стали визначати стіни лабіринту букв та час доби, що все частіше хилиться за північ. Набридло бути людиною в цю засніжену зиму, а обіцяють морози і годинник, наче насміхаючись над загальним принципом часу грає прямий біт під стогін вітру зовні. Всі хто встиг з’їхати з глузду восени сплять, п’ють чай з цукром, рідше каву, і ходять заклопотані на роботи. Ті хто з’їхав раніше коментують цьогорічний матч, тримаючи м’яч у руці і другу піднявши догори, так що гравці вже знудились і всі як один просяться на заміну. Зі стовпчиком термометра коїться щось дивне – він перестав показувати рахунок, а просто сигналізує температуру за вікном. Не зважаючи на структурованість молекул води, переважаючої на цей час зовні, всі все також лаються та поводять себе в край по людські. Вітру немає, хоча часом, підпалюючи цигарку тухне сірник. Сум по асфальту, розмови зі склом та перегляд мультиків перед тим як заснути.