Христос

Знесилений
Сонцем пекучим
Прибитий цвяхами
К хресту 
Вмирав 
Мовчки злодій
Смердючий
Ковтаючи слину
Густу.
Болюче
Стискало у скронях 
Вінцем
Із тернових мереж.   
А в очі
Дивилась безодня
Яку
Все життя пізнаєшь
Надії  на щось
Не лишилось
Поволі
Згасав судний день
Нарешті
Життя закінчилось 
І разом з ним
Сила натхнень
Всі  поряд         
Спостерігали
Як з тіла відходить
Душа
Ніхто не второпав
Що скоро
Торкнеться їх
Доля чужа
За слово
За віру у Бога
За втілення
Нових ідей
Цей «злодій»
Став Царем убогих
І грішних,
Бідових людей.
Гадали в те
Що він накоїв.
Не вбив?
І нічого не вкрав?
Той ворогу
Долі такої
Ніхто на Землі
Не бажав
Поширилась чутка
Що натовп
Підбурений
Злістю іуд 
Віддав на поталу
Багатим
Христа
Аби вершився суд.
Намісник
На вимоги
Злився
Зіславшись
На біль голови
Він демократично повівся
Омиваючи
Руки свої
Отак
Невблаганно жорстоко
Як завши буває
В житті
Тоді
Розіпнули Пророка
Хто світло дарив
У пітьмі.