Нема Батька, нема й Сина

НЕМАЄ БАТЬКА, НЕМАЄ Й СИНА
   
   Не бійтеся, люди добрі, цієї казочки, як я її не боюсь.
   В одного доброго чаклуна був учень. Коли той учень перейняв у нього всю науку, то й сказав Майстру:
   ¬– Дозволь мені скласти іспит, чи все я засвоїв так, як треба.
   – Гаразд, – сказав чаклун, – Піди у сусіднє місто і поміряйся силою з трьома лютими братами: Вієм, Нієм і Рієм. Здолати їх важко, вони дуже розумні, силу мають надзвичайну, а вже жорстокі, як хижі вовки. Коли ти їх переможеш, одразу ж дізнаєшся, як перемогти їхнього батька Чорного Чоловіка.
   – А де він живе?
   – На чорному морі чорний острів стоїть, на чорному острові чорний дуб росте, на чорному дубі Чорний Чоловік сидить, і чорна одежа на ньому, й чорна сокира в руці. А ще на тому острові чорний вогонь горить, над чорним вогнем у чорному казані чорна кров кипить, віками кипить, а все не википає. Це все, що тобі треба знати. Тепер  –  іди.
  Їде учень дорогою, а про себе думає: “Навіщо мені з тими синами силою мірятися? Піду краще до чорного моря і їхнього батька здолаю.
   Як вирішив, так і зробив.
   Прийшов він до чорного моря, знайшов там чорний острів, чорний дуб, а от Чорним Чоловіком, як то кажуть, і не пахло, ні слідів, ні жодних ознак. А про те, щоб там чорний вогонь горів, щоб над чорним вогнем у чорному казані чорна кров кипіла, так і балакати годі.
   “Немає Чорного Чоловіка  –  гаразд, – сказав сам собі юнак, – Піду з трьома братами змагатися”.
   Першим, до кого він намірився йти, був Ній. Але перед цим люди його попереджали, що буцімто у Нія є кіт Коргоруш, завбільшки той кіт з теля-назимка, що вдень той кіт робиться чорної масті, а вночі  –  білої, кидається зненацька на людей, відбирає у них їхні душі і приносить своєму хазяїнові, а той уже відсилає душі померлих до пекла.
   – Не бійтеся, люди добрі, – відповів на те юнак. – Ходіть зі мною до Нія і на власні очі побачите, що він і його кіт Коргоруш не страшніші од сліпих цуценят.
   Пішов він до Нія, а за ним сміливі. Вийшов до них Ній, величезний горбатий дідуган з довгими волохатими лапищами, і так їх запитав:
   – Чи з покори прийшли ви до мене, чи з бунту?
   – З бунту! – голосно вигукнув юнак. – Виводь до нас свого кота Коргоруша, я йому мишку приніс.
   – Ах ти нахабо! – скажено загарчав Ній. – Та як ти смів?!..
   Але юнак уже не слухав його, прожогом кинувся до хати і за якусь мить вигнав на подвір’я двох невеличких котиків, чорної й білої масті, і виніс дві величезних шкури, теж чорну й білу.
   – Ось вам ваші “коргоруші”, – сказав він людям, – що незлобивіши од інших котів, а оце дві шкури, поперемінно вбираючись у які, Ній і лякає людей.
   – Ну стривай же! – ще несамовитіше гаркнув Ній. – Силою Чорного Чоловіка, мого батька, велю тобі стати каменем!
   На що юнак весело розсміявся і так сказав:
   – Як немає батька, то немає й сина! Тьху! Згинь, пропади! Звідки взявся  –  туди йди!
   Ній задрижав, ніби під ним струснулася земля, і побіг хто його знає й куди.
   Другий, до кого пішов учень чаклуна, був Рій. Рій був ще потворніший од свого брата Нія і ще лютіший. Розуміючи, що жартувати з юнаком річ марна, Рій одразу ж випустив на нього вороного коня із залізними копитами.
   Юнак не розгубився і так сказав:
   – Кінь коня законав!
   Той і пропав.
   Вигнав Рій вола, юнак знов:
   – Віл вола заволив!
   Той і пропав.
   Тоді один за одним пішли на нього: баран, цап, гусак, півень, та всі вони таким же чином попропадали.
   Бачачи це, Рій удався до останнього закляття:
   – Силою Чорного Чоловіка, мого батька, – загримів його голос, – велю тобі розсипатися на пісок!
   Та й це не подіяло. Учень чаклуна тупонув ногою і сердито сказав:
   – Як немає батька, то немає й сина! Тьху! Згинь-пропади! Звідки взявся  –  туди йди!..
   Рій задрижав, ніби під ним струснулася земля, і побіг хто його знає й куди.
   Залишився останній брат  –  Вій. Пішли до нього. Вийшла до них гидотна істота, кудлате страховисько. То й був Вій. Очі в нього були примружені, а вії звисали аж до землі.
   Вій скинув угору обидві руки й грізно заволав:
   – Силою Чорного Чоловіка, мого батька, вії мої, підніміться! Хай цей пройдисвіт і хвалько згорить у вогні моїх палаючих очей!
   І що ж? Піднялися вії, та тільки не було за ними очей. А що ж було? Дві чорні дірки, як два вікна в хаті без світла.
   Побачивши це, всі люди, що пішли за юнаком, реготілися досхочу, як малі діти, з витівок мандрівника-лицедія.
   Юнакові ж по цьому лишилося підвести риску під своїм іспитом і поставити останню крапку. Він навів свої відкриті долоні на Вія і владно мовив:
   – Як немає батька, то немає й сина! Вийди, вогонь, з цього чоловіка, із буйної голови, з лиця, із лоба, з потилиці, із очей і мощей, із спини, із живота, із ручок, із пучок, із пальців, із суставців, із усіх жилок, із пажилок, із серця, якщо воно в нього є!
   І сталося чудо  –  спалахнув Вій і враз згорів, навіть попелу від нього не лишилося.
   Повернувся учень до старого чаклуна і каже йому:
   – Здолав я підступних братів.
   – Тепер ти знаєш, як здолати і їхнього батька  –  Чорного Чоловіка, – сказав той.
   А учень тоді й каже:
   – Вибач, мій любий учителю, але я не послухав твого наказу, і перш ніж піти у місто, пішов до чорного моря.
   – Одтепер ти рівня зі мною, – сказав, усміхнувшись, Учитель.