Проводирi

ПРОВОДИРІ

   Добре на зорі косити, добре на світанку і притчу спожити.   
   Одного літа страшнюча спека запанувала на землі. Попересихали річки, пощезали озерця. Звірі почали гинути від спраги, і треба було якось шукати порятунку.
   Як прийшла ніч, зійшлися звірі на раду, щоб вирішити, що робити. Першим узяв слово Ведмідь:
   – Ходімо за мною, – упевнено сказав він. – Усього сім днів мандрів, і я приведу вас до казкового лісу, туди, де народжуються ведмеді. У тому лісі дерева такі високі та крислаті, що сонячні промені неспроможні пробитися крізь їхні зелені гілки, а з-під землі б’є безліч цілющих джерел. Ходіть за мною, і через сім днів ви забудете про жагу.
   Потім вийшов Лев і так сказав:
   – Навіщо ви слухаєте цього хвалька Ведмедя? Багато з вас врятує своє життя, якщо ви підете за мною  –  царем звірів. Я відведу вас до святої гори, туди, де народжуються леви. Верхівку її вінчає одвічний крижаний панцир. Три святі річки починаються звідти. Ми будемо жити біля підніжжя святої гори і пити кришталеву воду.
   – А скільки туди йти, о царю? – запитали його.
   – Рівно місяць, – відповів він. – Дехто з вас загине у дорозі. Але ж більшість врятується і відтоді ніколи не знатиме спраги.
   Після Лева взяв слово Слон:
   – Вибач, царю, що буду казати проти тебе, – сказав він. – Так, ти – цар усіх звірів, і ми повинні слухатися тебе. Але Сонце… могутнє пекуче Сонце… Воно не підкоряється тобі. Маючи надзвичайну силу, Воно може розтопити той крижаний панцир, і всі схили святої гори зробити твердіші за камінь. Свята гора, та Сонце святіше.
   – Що ти верзеш! – грізно рикнув на нього Лев. – Звірі, не слухайте цього навіженого. А поки панує ніч, рушаймо мерщій у дорогу.
   – Хай і Слон скаже, що має на думці, – загукали звірі. – Він наймудріший серед усіх нас і на білому світі живе довше за всіх. Хай лунає його слово!
   – Хай, так хай ! – відгризнувся Лев. – Та попереджаю вас: не може він запропонувати щось краще, ніж я.
   –  Друзі мої, – продовжував Слон, – я пропоную вам шлях спасіння, який, без сумніву, кращий над усі інші. Хоч з вами, а хоч без вас, я вирушаю у спасенну мандрівку до чарівної вічно зеленої країни, де тече широчезна блакитна річка, де сонечко має свої палати і сходить щодня до неба, як те немовля, що вперше стало на ноги.
   – А скільки туди йти? – запитали звірі і його.
   – Рік.
   – Цілий рік?!!..
   – Так. Але, скажіть-но мені, хто з вас не забажає хоча б трохи пожити у чарівній країні та ще й дати життя своїм дітям, щоб жили вони у вічній злагоді і достатках? Мій шлях найважчий, але ж…
   Що тут почалося! І сказати важко. Сварилися звірі, й гризли одне одного, й не знали, кого слухати і за ким йти. А з часом таки розділилися на три частини: одні вирішили йти за Ведмедем, другі  – за Левом, а треті  –  за Слоном.
   Та ось, вже перед самим світанком, прилетіла ластівка і сповістила їх про те, що з-за горбочка суне на них дощова хмара і що несе вона таку силу-силенну води, якої ще не бачив світ.
   Правдиві були її слова. Незабаром набігли чорні хмари, загуркотів грім і почалася страшенна злива. Дощ линув, як з відра, і за одну ніч напоїв річки й озера водою.
   Розцвів той край. Але для кого? Усі звірі все ж таки пішли шукати кращих земель. Лише птахи співали пісню блаженства, уславлюючи Небо за даровану милість. (Сила)